Іван Сушинський - мій давній шкільний товариш. Доля звела нас у той далекий час, коли до­велося зменшити КІЛЬКІСТЬ ДИ­ТЯЧИХ розваг і сісти за шкільну парту, аби гризти граніт науки. Чи міг тоді я здогадуватись, що братиму в нього інтерв'ю для своєї дипломної роботи? На­певно, що ні. Усе це дуже нага­дує неписану істину, яку майже ніхто не наважується запере­чити: шляхи Господні не­довідомі.

Нині Іван навчається в Івано-Франківському Богословсь­кому інституті, де почу­вається доволі комфортно. На заочно­му ж навчанні він перебуває в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти та газу. Неймовірне, здавалось би,поєднання. Особливо дивно від того, що в його ро­дині (принаймні, наскільки мені відомо) не було священнослужителів. Невже це той випадок, коли вислів"Не хлібом єдиним" є, як ніколи, доцільним?

- Вітаю, Ваню! Давно не бачились, хоча й спілкуємось телефоном. Настає час збирати каміння,тож маю написа­ти підсумкову роботу за чотири роки на­вчання. Тему обрав непросту, пов'яза­ну з релігією, можливо, I під впливом дружби з тобою. Тож і хочу задати тобі кілька запитань. Не відмовиш?

- Ні, буду радий тобі допомогти.

- Тож - як формувалася твоя любов до православної релігії?

- Першим богослужінням для мене було таїнство хрещення. Після цього бабця почала водити до церкви, прав­да, спочатку я лінився туди ходити і навіть не любив там бути.Так тривало десь до восьми років. І лише після цьо­го я зацікавився.

- Тобто, ти вважаєш, що істинна віра в Бога є тотожною ходінню до церкви?

- Так. Бог перебуває у кожному з нас, але люди грішні за своєю природою, то­му ходити до церкви ми зобов'язані. Це як віддяка за ціле наше життя...

- Але чи не вважаєш ти церковні об­ряди театралізованим дійством?

- Зовсім ні.Церква - це зібрання віруючих, і кожного разу, коли я прихо­джу на службу, то відчуваю в ній те, чо­го інколи мені не вистачає. "Де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє, там Я серед них" (Мт.18.20). Під час служби сходить Дух Святий, але для кожного із нас церква відрізняється: одні ходять, щоб молитися і перебувати з Богом, інші, щоб не відставати від сусідів, кажуть, так модно.

- А яке місце займає Біблія в твоєму житті?

- Біблія - це книга книг. Як на мене, це свята книга, яка писалася під дією Святого Духа.Читати її потрібно уважно і не поспішаючи. Це велике джерело інформації, через Біблію Господь роз­мовляє з нами.

- Як поставилися твої батьки, брати та рідні до твого бажання стати священ­нослужителем?

- Батько і мама завжди підтримували мій вибір. Зараз вони радіють, що я са­мостійно обрав свою дорогу в житті, втупивши до семінарії, думаю, що вони, як і всі батьки, бажають своїй дитині щастя.

- Що ти очікував від духовної семінарії? Чи справдилися сподівання?

- "Багато покликаних, та мало обра­них". Я хотів навчитися, бо вік живи - вік учись.Семінарія навчила дивитись на світ іншими очима, духовними. Люди будуть приходити до священиків різні: і багаті, й убогі, з різними проблемами, інколи навіть іншого віросповідання, тому потрібно їм дати правильну відповідь або пораду, не відштовхувати їх, а наблизити або навернути.

Я навчився бути більш відданим лю­дям, дивитися не тільки на своє горе, а й на проблеми інших людей. Співчува­ти, молитися... А ще, як правильно про­водити богослужіння.Думаю, навчання - це найкращі роки. Мені довелося по­бачити багато людей, що приходили на пораду до монахів, які їм допомагали щирим словом і доброю порадою. За цей час я дізнався багато нового.

- А як щодо вільного часу?

- Його в мене практично немає: ми, зазвичай, на богослужіннях або на по­слуху. Послух - це коли ми виконуємо те, що нам кажуть. Утім, час від часу випа­дає можливість пограти в футбол чи по­гуляти. Ми звичайні люди, яким теж потрібен відпочинок.

- Ти обмовився про інші вірос­повідання. Як ти до них ставишся?

- Добре, хоча трішки їм співчуваю, бо православ'я - це істинна віра, де люди­на спасається.

- Чи суперечать,на твою думку, принципи навчання та виховання в семінарії християнським цінностям?

- Не суперечать.Нас вчать, як жити, як правильно чинити, але потім усе за­лежить від нас: чи ми будемо так жити і вчити людей, чи ні.

- А як щодо позицій, яким тебе навча­ють. Розділяєш їх повністю?

- Інколи ні, тому що в кожного є свій погляд. Навчають одному, але все одно в житті трішки по-іншому складеться - може, й доведеться десь і грішити зара­ди людини...

- Чи траплялися під час навчання си­туації, свого роду дива, що не вклада­ються у твоїй голові?

- Багато таких траплялось. Одна із них: під час літургії один чоловік (він був психічно хворий) забіг у вівтар, саме під час євхаристичного канону, вихопив копіє і заскочив на клірос, там якраз перебувала матушка. Він на неї замах­нувся і попав в плече, але добре, що во­на була одягнена в теплі речі, і їй лише трішки пробило одяг. А, може, то воля Божа принесла випробовування і поря­тунок? Люди,які були у храмі, вивели цього чоловіка на вулицю...

- Сподіваюсь, із ним обійшлися, як Христос заповів... Гаразд, а яким ти ба­чиш Бога?

- "Будьте досконалі, як Отець ваш не­бесний досконалий" (Мт. 5,48). Людина живе і розвивається. За цей час вона вчиться, вдосконалюється. У мене, як і у всіх, є взірець - це Ісус Христос. До нього ще дуже далеко, я зробив тільки один крок...

- Можливо, певні відповіді приходять до тебе у віщих снах? Віриш у них?

- Незавжди, але вірю. Одного разу приснилася історія, а через місяць усе так і сталося...

- До речі, як ти ставишся до посту? Чи не шкодить він організму, особливо мо­лодих людей?

- Кожен по-своєму розуміє значення посту. Для одних цей відрізок часу не­має ніякого значення,інші взагалі не розуміють або не хочуть розуміти його важливості. Піст для мене насамперед-це час примирення з Богом, підкорен­ня своєї волі Божественній, час пока­яння. "Скільки віднімете від тіла, стільки додасте до душі". У такі дні хо­четься відмовитись від всього земного і залишитись наодинці зі своєю совістю. Подумати над сенсом життя і, можливо, внести в нього корективи.Під час посту людина не їсть ні молоч­них, ні м'ясних страв - цим вона очищає організм. Для деяких людей піст трішки послаблюється: для вагітних, подоро­жуючих,для студентів, які вчаться, або для тих, хто важко працює.

- Чи допускаєш ти, що людина, яка зовсім не цікавиться релігійним жит­тям, може бути більш моральною та пізнати Бога краще, ніж священнослу­житель?

- У житті церкви є багато таких при­кладів. На думку одразу спадає Марія Єгипетська, яка вела розгульний спосіб життя, а потім навернулася до віри і жи­ла в пустелі сорок років. Для кожної лю­дини Бог відкривається по-різному. Є багато прикладів,коли під час Бого­служіння Бог відкривав себе священ­нослужителеві, у житті все може бути, на те воля Божа.

- А щоб ти хотів побажати своїм од­ноліткам?

- Ходити до церкви, бо там наше спасіння. І, звісно ж, намагатися бути чесними, як перед собою, так і перед іншими.

- Відкрий таємницю, уже вирішив, ку­ди податись після навчання?

- Та куди завгодно! Аби тільки більше не навчатись! (жартує)

- Дякую тобі, Ваню, за розмову. Сподіваюся, як і раніше, ми будемо підтримувати товариські стосунки, не­зважаючи на обраний кожним з нас свій шлях - твій з вірою в Бога,добро, правду, справедливість, любов (хоча, у тебе ж дві освіти - хто знає, на яку сте­зю тебе поставить Бог), а мій, хоч і мирський, але теж не менш відповідальний - писати історію сучас­ності, своїм журналістським словом щодня творити добро, боротись за правду, справедливість, прищеплювати любов до ближнього... Успіхів тобі, вит­ривалості і мужності у святій твоїй діяльності.

Владислав Розторгуєв