Охтирчан, охоплених про­ектом Охтирської районної центральної бібліотеки «І осінь життя буває золотою», покликала в мандри дорога. Цього разу вона повела на Полтавщину - «саму ук­раїнську» область, як назвав її Василь Миколайович Скрипник (що не вперше во­зить на екскурсії охтирчан поважного віку).

За плечима Василя Миколайовича Скрипника - значний досвід екс­курсійної роботи. Він - не лише ціка­вий співрозмовник, а й ерудований екскурсовод. Подорожуючи разом із ним,сумувати не доводиться. Василь Миколайович за словом до кишені не полізе,завжди розповість щось ціка­ве, чого не знайдеш на сторінках нуд­них путівників. За це його люблять не лише школярі, а й дорослі.

Перша зупинка екскурсійної групи - у селищі Опішня, гончарній столиці Ук­раїни. Поряд з автостанцією - базар, де можна купити сувенір на згадку. Вироби опішнянських майстрів кошту­ють недешево (наприклад, глиняний свисток - 20 грн., намисто - від 50 грн., посуд - від 70 грн.) "Чому так дорого?" - запитую у продавців. А ті у відповідь: "А як ви хотіли, це ж ручна робота".

Опішня - давнє поселення, відоме з часів Київської Русі. Наприкінці 19 ст. тут були засновані Опішнянські ке­рамічні майстерні, що визначили по­дальшу історію містечка. 1989р. тут заснований Державний музей-заповідник українського гончарства, де знайшлося місце музею гончарства, комплексу земської губернської гон­чарної майстерні (1916) і родинним садибам-музеям місцевих гончарів.

Кількома годинами пізніше охтир­чани вже гуляли територією курорту "Миргород",насолоджуючись арома­том перших весняних квітів, вдивля­лися у прозору гладь Ворскли, пили знамениту воду "Миргородську" і охо­че фотографувалися на згадку поруч з екзотичними птахами.

Наступна зупинка -Мгарський мо­настир, що під Лубнами. Після корот­кої оглядової екскурсії - трапеза у мо­настирській їдальні. У меню - борщ, пшенична каша, квашена капуста, чай.Страви хоч і пісні, зате дуже смачні.

Село Мгар на березі Сули виникло на початку 17 ст. як супутник тутешнь­ого монастиря і довгі роки було його власністю. Мгарський монастир заснований 1624 року на кошти княгині Р. Вишне­вецької церковним діячем І. Копинським, відомим своїм спротивом поширенню католицизму. Його ченцем під ім'ям Гедеон був син Б. Хмель­ницького Юрій (1641 -1685). Пожежа 1736 року знищила дерев'яні монас­тирські споруди,встояла лише кам'яниця побудо­ваного в 1692 році Спасо-Преображенського со­бору.Згодом на монас­тирських теренах постала дзвіниця (1785), а за рік -будинок ігумена. На­прикінці 19 ст. з'явилися двоповерховий готель, тепла церква святого Афанасія, побудована на честь померлого в монас­тирі і похованого в сидя­чому положенні констан­тинопольського патріарха А. Паттеларія (1580-1654).До монастиря при­писаний і скит неподалік від обителі, де полюбляв усамітнюватися патріарх, на честь якого зведено Благовіщенську церкву (1891).

І насамкінець подорожі - Великі Сорочинці. Там охтирчани відвідали Спасо-Преображенську церк­ву(1734), один із чудових зразків українського ба­роко з інтер'єром, при­крашеним унікальним се­миярусним різьбленим іконостасом, якому 280 років (до речі,іконостас непогано зберігся, як для свого солідного віку). Храм було побу­довано коштом гетьмана Лівобереж­ної України Д. Апостола. 1809 р. в церкві охрестили видатного російського письменника Миколу Го­голя, творчість якого нерозривно пов'язана з Україною, з Полтавщи­ною. Навіть сучасний Сорочинський ярмарок - це данина пам'яті митцеві, що створив однойменну повість із циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки". Про це та багато іншого подо­рожнім з Охтирки розповів місцевий священик. "Отець Іван - дуже світла людина, такі в наш час зустрічаються рідко. Я з таким задоволенням слуха­ла його розповідь", -вже в салоні ав­тобуса ділиться враженнями Лідія Ми­колаївна Радько.

Проект Охтирської районної центральної бібліотеки "І осінь життя буває золотою", в рамках якого і відбулася екс­курсійна поїздка, фінансується німецьким фондом"Пам'ять. Відповідальність. Майбутнє". Разом із Всеукраїнською благодійною ор­ганізацією "Турбота про літніх в Ук­раїні" фонд втілює у життя програму "Місце зустрічі - діалог". В Україні ця програма працює з 2009 року. За цей час фондом було профінансовано 92 проекти на загальну суму понад 1,5 млн. євро.

Метою програми"Місце зустрічі - діалог", як розповіла Ольга Андоленко, директор КЗ"Охтирська районна централізована бібліотечна система", є фінансова і методологічна підтрим­ка недержавних організацій, які спри­яють покращенню соціально-психо­логічного стану людей, що постражда­ли від тоталітарних режимів, найперше, від нацизму, а також розвитку діалогу та взаєморозуміння між цією категорією людей і молоддю.

До речі, Охтирська районна цент­ральна бібліотека - єдина державна установа в Україні,яка отримала грант від німецького фонду "Пам'ять. Відповідальність.Майбутнє". Між іншим, вже вдруге. 2010 року Ольга Андоленко написала проект "Створен­ня культурно-просвітницького центру "Зустріч поколінь" і виграла перший грант. За грантові гроші придбали меблі,оргтехніку, відеокамеру. Бібліотека стала тим закладом, куди люди, охоплені проектом, приходили не лише за книжкою. Тут вони зустрічалися, спілкувалися.Згодом, об'єдналися в клуби за інтересами, без яких нині не уявляють свого дозвілля. Ці клуби діють і зараз. Це гуртки "Джерело життя", "Дозвілля", народного співу, поетична вітальня "Живе слово".Зустрічі відбуваються щотижня.

Потім був ще один проект - "І осінь життя буває золотою". Він, власне, став продовженням попереднього проекту. І сподобався німецькій сто­роні, яка вдруге виділила гроші на йо­го реалізацію.

Ольга Андоленко переконана: навіть на схилі літ можна жити по­вноцінним життям, приносити користь суспільству, ділитися життєвим досвідом з молоддю. До реалізації проекту активно підключилися сільські бібліотеки-філії, де зустрічі членів цільової групи з учнівською мо­лоддю теж стали традиційними.

Наразі проектом охоплені: 21 остарбайтер, 1 в'язень нацистського та­бору, 4 дітей, які народилися в місцях примусового утримання, 175 жертв нацистської окупації, 15дітей, що втратили своїх батьків під час війни, 640 людей похилого віку.

Ігор Івахненко