Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Земляки arrow Іваном Педченком звали нашого героя!
Іваном Педченком звали нашого героя! Печать
Автор Газета "Город А"   
25.02.2013 г.

Наводячи лад у своїх архівах, надибав я вирізку з якогось охтирського часопису без номера і дати (дещо згодом я довідався, що часопис той - «Город А» № за 6 серпня 2006року) і відразу ж зацікавився: певно щось цінне. І справді, лише прочитав заголовок оповіді "Пам'ятник невідомому матро­су" під рубрикою "Екскурс в минуле Охтирщини", в пам'яті постав лик покійного (нехай земля йому буде пухом!) Анатолія Олексійовича Залавського, педагога,дослідника-краєзнавця, поета-байкаря, журналіста, і зміст його короткого дослідження.

Не будемо тут знову вдаватися до повного передруку згаданої вище статті (зацікавле­ний читач її віднайде), а лише перекажемо побіжно, аби її зміст пов'язати з моєю знахідкою, що підіймає завісу десятиліть що­до пам'ятника невідомому матросу в нашому місті і його імені.

Анатолій Олексійович писав: "Пам'ятник, про який далі піде мова, був установлений кілька років тому навпроти кінотеатру (нині центр культури і дозвілля - О.Г.) "Кнєжа". І тут же зазначав, що дорослі проходять мимо, "практично не звертаючи уваги на цей мініатюрний витвір архітектури".Ото хіба діти його з цікавістю розглядають. На жаль, більшість охтирчан не читали напис на пам'ятнику і не знають, чому він тут встанов­лений. Тому в День Перемоги не помітно тут квітів ні в букетах, ні вроздріб. "Для мене ж цей пам'ятник, - пише далі автор оповіді, - особливй і ось чому..."

І далі оповідає,що, коли ще працював замісником директора з виховної роботи в одній із шкіл(ЗОШ №8; працював він тут і ди­ректором - О.Г.), керував роботою гуртка"Червоні слідопити" цього ж навчального за­кладу. Тоді з усіх куточків СРСР надходили ли­сти від ветеранів війни - учасників бойових дій на теренах Охтирщини. Серед них був і лист від Дмитра Михайловича Міліціяна, ко­трий писав: "Дорогие ребята! К сожалению, я не могу рассказать вам о зимнем осво­бождении Ахтырки. Я был ранен и в это время находился в госпитале, но когда по­лучил и прочел ваше письмо - сразу вспом­нил песню про парня из Ахтырки. Эту песню пели бойцы роты, которой я командо вал в то время".

Пісня мала 5 куплетів.Тут подаю їх кілька:

Я встретил его близ Одессы родной.
Когда в бой пошла наша рота
- Он шел впереди с автоматом в руках,
Моряк Черноморского флота.
Он шел впереди и пример подавал,
Он был уроженец Ахтырки,
А ветер гулял за широкой спиной
И в лентах его безкозирки.

Далі в пісні співалося, що моряк той був тяжко поранений, але й марячи, наспівував "Раскинулось море широко" і, прийшовши раз до тями, сказав другу:

Жив будешь,заедешь в Ахтырку,
Жене передай мой прощальный привет,
А сыну отдай безкозирку.

Анатолій Олексійович пише далі, що йому відома ця пісня і вона вмить повернула пам'ять у повоєнні роки, в дитинство. Саме тоді його батько, старший лейтенант Олексій Маркович Залавський, котрий захищав Оде­су в складі Окремої Приморської армії, в 1-му полку морської піхоти полковника Я.І.Осипова, де проявив мужність і героїзм і моряк із Охтирки, повернувся з фронту, і, вкладаю­чи спати сина, замість колискових, наспіву­вав пісні "Темная ночь", "Катюша" і в перемішку з куплетами пісні "Раскинулось море широко" й куплети про охгирського моряка, які закінчувалися так:

И часто лотом я в атаку ходил -
Я дрался, как целая рота.
На подвиг меня вдохновлял наш герой -
Моряк Черноморского флота...

"Хто ж цей герой-моряк, Який в роки війни прославив місто Охтирку? - запитував у своїй статті автор. - Чи вдасться встановити його прізвище, ім'я?

Автор оповіді"Пам'ятник невідомому матросу" упродовж тривалого часу збирав матеріал про військові час­тини, які захищали Одесу. А він у свою чергу надав можливість ознайомитися з бойовим шляхом свого батька.

Що ж стосовно пам'ятника невідомому ма­тросу, Анатолій Олексійович висловив сподівання: "Якби не розвивались події далі, в наступному році (мався на увазі 2007-й -О.Г.)біля пам'ятника, встановленого в парку біля кінотеатру "Кнєжа" на честь 24-х моряків-охтирчан, що загинули, захищаючи морські рубежі нашої Батьківщини, я мрію побачити з букетами квітів дітей і онуків сина легендарного моряка, онуків та правнуків інших земляків, які захищали народи на Чор­ному,Балтійському та інших морях, на Тихому океані".

На закінчення автор оповіді зазначив:

"Можливо, що хтось з охтирчан зможе чи­мось доповнити мою розповідь про героя-мо­ряка з Охтирки і тоді читач матиме змогу зро­бити ще один екскурс в героїчне минуле Ох­тирщини..."

На жаль, зробити доповнення про героїчну оборону Одеси я не можу, бо як історик хоч і знаю багато, але досконально не досліджу­вав тих подій. А ось ім'я і прізвище героя-охтирчанина встановити поталанило вже дав­ненько.

Ось так писала газета "Зоря Полтавщини" в №146 (10886) 23 червня 1968 року в замітці"Я чесно погиб за Ахтырку" про ге­роїзм полку піхотинців командувача Я.І.Осипова:

"... Жорстокі бої не припинялися ні на годи­ну, але день контрнаступу східного сектора назавжди залишиться днем невмирущої сла­ви морської піхоти. Чудеса героїзму проявив полк Осипова: зім'явши фашистів, він відки­нув їх далеко назад.

Саме в цьому бою народилася горда і кра­сива пісня про кулеметника Івана Педченка з-під Охтирки.Ця пісня в роки війни була однією з найпопулярніших не тільки на фронті, а й на окупованій території.

Матрос йшов в атаку з кулеметом, полива­ючи свинцем фашистів. Снарядом йому відірвало обидві ноги, але герой продовжу­вав стріляти. Після бою його знайшли ще жи­вим серед сотень ворожих трупів.

- Я помираю, - зібравши останні сили, ска­зав він. - Жаль, не встиг стати ко­муністом...(не зважай,шановний читачу, на такий пафос - тоді треба було так писати. -О.Г.).

- Ти справжній комуніст і герой,- сказали його друзі-матроси і, не криючись, витирали безкозирками скупі чоловічі сльози.

- Може, хто буде з вас в Охтирці, привіт пе­редайте дружині, а синові - безкозирку...-прошепотів,помираючи...

Болісною тугою звучала пісня в окопах, в партизанських землянках, озивалась сумни­ми голосами жінок, що чекали своїх коханих з війни:

Скажите родным,что меня уже нет, Я чесно погиб за Ахтырку, Жене передайте последний привет, А сыну - мою безкозырку..."

Отже, завдяки екскурсу в минуле Охтирщини педагога-краєзнавця Анатолія Олексійовича Залавського і моїх ста­рань, нарешті шановні читачі дізна­ються про свого легендарного героя - Івана Педченка.

Тепер і я, як А.О.Залавський,завер­шую свою статтю турботою, що, мож­ливо, хтось з охтирчан зможе чимось допомогти (та й сам я старатимусь!) і вдячний читач дізнається, хто був батьком моряка Івана Педченка. Слава Героям!

Олександр ГАЛКІН,історик, краєзнавець, член Національної спілки жур­налістів України

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама
Загрузка...

Реклама