Не так давно в одній із східних областей України сталася трагедія. Серед  білого дня нелюд вбив у власному домі двох стареньких селян - брата і сестру. Вбив заради грошей, а прийти на допомогу їм було просто нікому: їхнє господарство було єдиним щонайменше на два-три кілометри навколо. Цим людям судилося стати останніми мешканцями колись величенького села (років  сорок-п'ятдесят тому там навіть будинки на вулиці стояли у два ряди!). Але «безперспективність» стала для нього справжнім вироком. Закрили спочатку школу, згодом і крамницю, ліквідували ферму. Люди поступово переїхали в місто або в сусідні більші села, аж доки їх не залишилося тільки двоє. І ось такиї фінал... Вбивцю, молодика з сусіднього поселення, знайшли швидко, на нього чекає покарання. Проте життя людські вже не повернути.

Більш того, чи не здається вам, що цей випадок є символічним і віддзеркалює собою долю всьо­го українського села? Протягом багатьох століть так склалося, що українці були переважно сільським народом. До революції 1917 року в таких містах як Київ,Львів, Одеса вони становили явну меншість (відповідно 20%, 16% і 6%). Зате українське село здава­лося воістину невичерпним демо­графічним резервом! Саме звідти походили (та й сьогодні походять!) переважна більшість українських письменників, вчених, громадсь­ких діячів тощо. Ми вже не каже­мо про традиційну для українців любов та прив'язаність до землі й хліборобської праці.Однак за якихось кілька десятиліть все змінилося, притому явно на гірше.Насильницька колективізація, пов'язані з нею штучні голодомо­ри, нарешті Друга світова війна та німецька окупація призвели до фізичного знищення мільйонів ук­раїнців(насамперед, селян). А мільйони інших виявилися духов­но надломленими, втратили при­таманну їхнім предкам любов до хліборобства. Тож у повоєнні де­сятиліття почався процес масової міграції до міст і відповідно вими­рання села. Прикро,але в роки незалежності він у зв'язку з еко­номічними труднощами тільки прискорився.

Це у повній мірі стосується й на­шого Охтирського району, де за останні кілька років кількість ви­борців (тобто, громадян віком від 18 років) скоротилася більш, ніж на тисячу чоловік. Для довідки: на сьогодні на Охтирщині налічується 92 населені пункти -селище Чупахівка та 91 село. Населення скорочується скрізь і цілком мож­ливо,що вже років через вісім-десять сіл у нас залишиться принаймні вдвічі менше.Ось перелік (можливо, неповний) найменших сіл району, яким зникнення з кар­ти загрожує в першу чергу:

Чупахівська селищна рада - Коновалик, Софіївка;

В'язівська сільська рада - Рубани, Скелька; Гнилицька с/р - Молодецьке; Грінченківська с/р- Всадки, Грунька;

Грунська с/р -Аврамківщина, Шолудьки;

Комишанська с/р -Лимареве, Овчаренки, Озера, Перелуг;

Малопавлівська с/р - Бурячиха, Закаблуки, Кударі, Неплатине;

Пологівська с/р -Корабельське, Манчичі;

Рибальська с/р - Бандури,Бідани, Жолоби, Івахи, Пластюки, Шаповалівка;

Хухрянська с/р - Перемога,Пилівка;

Чернеччинська с/р- Борзівщина, Попелівщина.

Згадуються з невеселою усмішкою промовлені слова одного знайомо­го: "А що буде, як села не буде?" Відповідь на це питання деякі су­часні вчені дають досить апокаліптичну:мовляв, кількість на­селення в українських містах най­ближчим часом не зменшувати­меться, а в мегаполісах навіть збільшуватиметься. А от сільська місцевість в багатьох регіонах мо­же перетворитися на нове "Дике поле" - розсадник криміналу, наркобізнесу, пристановище неле­гальних мігрантів.

Чиє цьому якась альтернатива? Хочеться вірити, що все ж є! Один з варіантів такого відродження землі і села представляє охтирчанка Світлана Островська, яка разом зі своїм чоловіком Мико­лою вже тривалий час успішно займається так званим ор­ганічним землеробством.

- Світлано, І все ж що це таке - органічне землеробство?

- На цю тему написано багато книжок, тож І говорити про це можна годинами. Але по суті все дуже просто. Візьмемо звичайний базар. Там повно різних овочів та фруктів, але якої вони якості? Звісно, в них маса різних хімікатів, які жорстоко б'ють по нашому здо­ров'ю.

- Але хіба без них можна обійти­ся?

- У тому-то й справа, що можна, було б бажання! Наприклад, замість мінеральних добрив ми використовуємо звичайний гній, сидерати (рештки зеленої рослинності), нарешті опале листя. На ос­танньому хотілося б зупинитися окремо. Листя в нас звикли спа­лювати, але ж це справжній еко­логічний злочин! Дим від цих ба­гать буквально отруює людей. У ньому безліч шкідливих речовин, у тому числі канцерогенних. Між тим, таке листя, перегнивши на компостних купах, може стати чу­довим добривом. У нас є ділянка в селі Рибальське площею 50 соток. Так от, я прямо казала сусідам: "Замість того, щоб палити листя, зносьте його на мій город!" В ре­зультаті за допомогою органічного добрива з цього листя нам вдало­ся виростити найбільші і найс­мачніші в селі помідори! Тож тепер селяни не хочуть віддавати мені листя: самим хочеться таких помідорчиків! Інший приклад: моя знайома на своїй присадибній діляночці в Охтирці буквально на піску виростила чудовий перець.

- Звучить переконливо, але як ви вирішуєте питання боротьби з шкідниками, обробітку грунту?

- Дозволю собі повторитися: бу­ло б бажання. Існують добре відомі і випробувані у світі еко­логічно безпечні методи боротьби з шкідниками, приміром, біологічні. А грунт ми обробляємо не плугами, а спеціальними пласкорізами, аби по максимуму збе­регти його поживний шар.

- І все ж чому це альтернативне землеробство досі так мало поши­рене? Можливо, воно підходить тільки для маленьких ділянок, а не для великих господарств?

- Розмір сільськогосподарських угідь тут не має жодного значення. Яскравий приклад тому- аграрій з сусідньої з нами Полтавщини Се­мен Спиридонович Антонець. Пло­ща його полів - 900 гектарів. Він багато років використовує саме органічні землеробські технології І його господарство за всіма показ­никами одне з кращих в області! А чому цього не роблять багато інших людей? Можливо, тому, що серед нинішніх землекористувачів переважають не справжні госпо­дарі, а орендатори-тимчасовики. їм потрібен якнайшвидший прибу­ток. Тож вони й гроблять землю хімікатами, за кілька років витис­кають з неї всі соки, а потім кида­ють...

- Зараз, говорячи про перспективи відродження села, здебільшого сподіваються на вла­ду. Мовляв, держава повинна вкладати гроші в сільську місцевість, створювати там нові робочі місця, заохочувати приїзд туди молодих спеціалістів...

- На все це сподіватися не вар­то. Хіба не очевидно, що держава, точніше, ті сили, які зараз її кон­тролюють,зацікавлені не у відрод­женні села, а якраз навпаки - у його остаточному знищенні. Все насправді дуже просто: вони хо­чуть якнайдорожче продати ук­раїнські чорноземи олігархам, у тому числі, іноземним. Ось чому в жодному разі не можна допускати вільного продажу сільськогоспо­дарських земель!

- А на кого ж тоді надіятися?

Тільки на самих себе! На щастя, таких людей, як ми, поступово стає більше. Наприклад, у тому ж Рибальському є вже ціла малень­ка колонія охтирчан - "дачників", що практикують органічне земле­робство. Складається вона з п'яти господарств. І це дуже важливо, бо самим, без взаємної допомоги, досягти успіху вкрай важко. А ще, часто буваючи на тематичних семінарах по всій Україні, я з радістю і надією помічаю: до нашо­го руху за відродження землі та села приєднується все більше мо­лоді. Важливо розуміти, що земля не тільки наша годівниця, а й дже­рело щастя - працювати на ній має бути в радість!

Записав Сергій Яковенко