Всі ми звикли сприймати світ крізь призму п'яти відчуттів - зору, слуху, нюху, смаку та дотику. А як жи­веться людям, позбавленим одного з цих базових ка­налів сприйняття?

За відповіддю на це та інші питання ми звернулися до голо­ви Охтирської територіальної організації українського това­риства глухих Наталії Лиховідько.

- Отже, Наталіє Іванівно, для початку особисте питання: як Ви, людина з цілком нормаль­ним слухом, опинилися на цій складній роботі?

- Дуже просто!Років двадцять тому тут була вакансія секрета­ря, на яку я й влаштувалася.Потім закінчила в Києві спеціальні курси. Саме там я, зокрема, опанувала мову жестів, у якій вдосконалююся й досі. А взагалі самі розумієте: глухонімим людям потрібна до­помога, їм самим виконувати організаційні та комунікативні функції вкрай складно.

- Як давно в Охтирці існує то­вариство глухих?

- 3 1963 року,  тож скоро в нас ювілей - півстоліття! На сьогодні наша організація обслуговує не лише Охтирку, а й чотири райо­ни -Охтирський, Великописарівський, Тростянецький і Краснопільський. Загалом під нашою опікою перебувають 162 людей з вадами слуху. У тому числі, в Охтирці їх налічується приблизно 50.

- Як люди з вадами слуху при­стосовані до суспільного життя і наскільки активну участь у ньо­му беруть?

- Глухонімим людям конче потрібне спілкування з собі подібними, інакше вони відчува­ють жахливу самотність. Влас­не, для цього в першу чергу і призначений наш центр, у приміщенні якого ми з вами за­раз знаходимося. Тут члени на­шого товариства збираються буквально щодня, спілкуються між собою, обмінюються нови­нами, благо в нас є комп'ютер з "Інтернетом"! Також ми активно співпрацюємо з нашими друзя­ми з Сум та інших міст України. До нас, наприклад, приїздять сумські самодіяльні артисти, а одна з туристичних фірм облас­ного центру надає нам пільгові путівки.

- Будь ласка,кілька слів про їх професійну діяльність, захоп­лення...

- Для прикладу розповім про людей, присутніх тут і зараз. Як бачите, їх небагато: у будній день переважна більшість на­ших спільних друзів зайняті ро­ботою, навчанням тощо. Отже, приміром, Івану Тарасенку вже 76. Багато років він відпрацю­вав теслею на заводі "Нафтопроммаш", потім трудився у дит­садку"Росинка", успішно грав у змаганнях з шахів та шашок, навіть ставав їх призером. Євдокія Нестерук у молодості чу­дово проявляла себе в легкій атлетиці та лижному спорті. Ка­терина Кравченко, Людмила Шейко, Ольга Сталинська, Тетя­на Мазур у різний час працюва­ли на сирзаводі, швейній та взуттєвій фабриках, інших підприємствах. До речі, на тому ж сиркомбінаті зараз трудяться п'ятеро наших хлопців та дівчат, а найближчим ча­сом туди мають влаштува­тися ще двоє!

- Вражає! А як щодо сімейного життя?

- Майже всі охтирські глу­хонімі - люди сімейні. Одру­жуються вони за дуже рідкісним винятком теж з глухонімими: інакше по­дружжю у буквальному ро­зумінні важко знайти спільну мову. Діти в таких родинах теж часто народ­жуються з вадами слуху. Часто, але не завжди! На­приклад, у нашого ветера­на Івана Тарасенка є вже не тільки діти й онуки, а й правнуки, і всі вони пре­красно чують та говорять!

- Ось це дійсно чудової Але як ставляться до глу­хонімих наші органи влади І взагалі"звичайні" люди?

- Загалом,нормально! Побутові конфлікти якщо й трапляються, то дуже рідко і здебільшого в чергах (напри­клад, у земельному відділі, до нотаріуса, в поліклініці). Адже наші підопічні скрізь мають пра­во на позачерговий прийом. Влада в особі міськвідділу праці та соціального захисту, пенсійного фонду завжди йде нам назустріч. Зокрема, по лінії соцзахисту нам виділили мобільні телефони (СМС-ки для глухих людей - важливий засіб спілкування). Охоче нас відвідує наш сусід - настоятель Свято-Покровського собору отець Євгеній, приміром, для освячен­ня води. Однак трапляються і прикрощі... Наприклад, ми вже не один рік звертаємося до міської влади з проханням спи­ляти на нашому подвір'ї вели­чезне старе і тому потенційно небезпечне дерево, а віз і нині там! Далі, багато людей з вада­ми слуху є абонентами кабель­ного телебачення. При цьому деякі канали, приміром,СТБ, де є новини з сурдоперекладом, чомусь показують погано. А платять-то вони в повному обсязі! Ну і нарешті нас, мабуть, як і всіх охтирчан, обурює велика кількість сміття в нашому рідно­му місті!

Як бачимо, певні непоро­зуміння все ж є. Хотілося б, аби їх усунули якомога швидше. Ад­же охтирчани з вадами слуху, люди виняткової мужності та життєрадісності того варті!

Сергій Яковенко