Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Земляки arrow ОЛЕКСАНДР МАЙБОРОДА: вірність мистецтву
ОЛЕКСАНДР МАЙБОРОДА: вірність мистецтву Печать
Автор Газета "Город А"   
16.04.2012 г.

Цій людині судилося народитися 1 квітня - у День сміху (хоча тоді, у 1912 році, такої традиції в нас ще, мабуть, не існувало). Але життя піддало його суво­рим і, що вже точно, далеко не смішним випробуванням. Цими днями йому могло б виповнитися100 років, але, на жаль, прожив він лише 55...

Mова йде про відомого в минулому охтирського актора Олександра Гнатовича Майбороду.Напередодні його ювілейної річниці ми зустрілися з донькою митця - Ніною Олек­сандрівною Мороз, яка поділилася з нами своїми спогадами про батька. Звичайно, цей матеріал у жодній мірі не претендує на повноту описання життєвого і творчого шляху нашого земляка. Мета його зовсім інша: показати, якою людиною був Олек­сандр Майборода. Як кажуть, щоб пам'ятали...

Отже, родом актор був із сусідньої з нами Харківщини, але ще в юності переселився до Охтир­ки.Тут Олександр знайшов любов усього свого жит­тя - свою дружину Мілю (Меланію Степанівну) і ство­рив сім'ю. 1935-го народилася його єдина дочка Ніна.Оскільки ж нашого героя змалку приваблюва­ли мистецтво, пісня, сцена, то звідси й вибір про­фесії: у довоєнний час О.Г. Майборода працював завідуючим клубом,що на 8-й сотні, а також актором наявного тоді в Охтирці професійного театру.Його творче зростання перервало жахіття війни. Через серйозні проблеми із зором Олександра Гнатовича не призвали до діючої армії. Проте життя на окупо­ваній території теж було, м'яко кажучи, не мед. На­самперед, дошкуляв жорстокий голод. Доводилося буквально з дружиною на руках (Меланія Степанівна мала інвалідність через хворі ноги) ходити по навко­лишніх селах: там було легше якось перебитися. "Війна, - з гіркотою згадувала той час Ніна Олек­сандрівна,- наздоганяла нас всюди, куди б ми не йшли: то обстріли, то бомбардування... В нашому охтирському будинку постійно жив тільки дідусь, який тоді робив на"млині" (нинішній комбінат хлібопро­дуктів). Саме це нас трохи виручало. А ще іноді при­гощали... німці: то шоколадку дадуть, то бутерброд". Повоєнні часи теж були не з легких, тим більше, що охтирськии театр невдовзі вольовим рішенням тодішньої влади перевели до Чорткова Тер­нопільської області. Туди (принаймні, на певний час) поїхало й чимало наших акторів,включаючи Олек­сандра Майбороду. На Західній Україні тоді було не­спокійно.Наприклад, одного разу, коли митець пізно ввечері повертався з репетиції додому, його зустрів якийсь чолов'яга з ліхтарем в руках: "Ти хто?" -"Ак­тор, йду з репетиції" - "Ну, йди, йди...". Яким же було здивування охтирчанина, коли у вечір прем'єри він побачив у першому ряду партеру того самого нічного незнайомця!

Приблизно через рік слобожанин повернувся до­дому. Тут у нього відразу виникли труднощі з робо­тою:адже професійного театру, та й взагалі можли­вості працевлаштування у сфері культури, в Охтирці тоді не існувало. Довелося скласти екзамен на бригадира-путійника і піти працювати на залізницю, що обслуговувала КХП (в народі - "млин").Аби прогоду­вати родину, тяжко працював фізично, і це декого дивувало: "З таким голосом тягає шпали!" А голос Олександр Гнатович справді мав вражаючий: його могутній бас порівнювали з ревом літака! За спога­дами його доньки, митець мав веселу, товариську вдачу і його часто запрошували в гості.Так от, як бу­вало заспіває він своєї улюбленої "Ой, летів орел, летів сизий, та й під небесами...", то часом аж бук­вально лампи тухли!

А ще О.Майборода зберіг свою відданість сцені. Майже щодня після роботи він ішов на репетиції театру, тепер уже самодіяльно­го. Зіграв багато ролей, (переважно, головних) в ук­раїнській музично-драматичній класиці. Наприклад, у відомих п'єсах"Тарас Бульба", "Наталка Полтавка" (роль виборного), "Запорожець за Дунаєм", "Назар Стодоля", "Наймичка", "Катерина" (останні 3 за тво­рами Тараса Шевченка). Однак йому чудово вдава­лися і чисто драматичні ролі, приміром,Мартина Борулі в однойменній постановці. Саме цю складну роль Олександр Гнатович вважав для себе найваж­чою: "Мішки тягати й то легше!" Після цієї вистави, згадує донька, актор приходив додому "весь мок­рий".Погодьтеся, самовіддачі цього "аматора" могли б повчитися чимало сучасних артистів-професіоналів! Крім того, як артист і людина Олександр Майборода відзначався винахідливістю (наприклад, забувши якесь слово з пісні,міг на ходу придумати нове, а одного разу, впавши через слабкий зір до ор­кестрової ями, навіть це зумів обіграти собі на ко­ристь!). Підтримував дружні стосунки з колегами-театралами, особливо з режисером Яковом Акимови­чем Майтюренком та актором Костянтином Семено­вичем Сегедою. Щиро любив рідних - дружину, дочку,онучок. Коли його онучка Таня, що тоді навчалася у міській музичній школі,блискучо зіграла на одному з виступів бетховенівського "Сурка", і про це написа­ли в газеті, розчулений артист зробив вирізку і но­сив її з собою до кінця своїх днів.

На жаль, кінець цей уже наближався... "Не турбуй­теся про мене, - жартував Олександр Гнатович, - у мене бичаче серце і житиму я довго!". Проте вели­чезні навантаження (важка робота, часом виснаж­ливі репетиції) таки далися взнаки.Організм актора здав і той був змушений надовго лягти в лікарню, де, до речі,не розставався з улюбленою скрипкою. 14 грудня 1967 року одного з кращих представників охтирської акторської гільдії не стало. Що ж залишило­ся після нього? Зіграні ролі, не дуже численні фото­графії (на жаль, кінозйомка вистав тоді, очевидно, не практикувалася), добра пам'ять. А ще - нащадки: дочка,онучки, а тепер вже й правнуки. Між іншим, згадана вище онука актора Тетяна нині викладає гру на скрипці у музичній школі. А значить Майбородиному творчому роду таки дійсно нема переводу!

Михайло Трофименко

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама
Загрузка...

Реклама