Охтирчанин С.П.Лабунець минулого року звертав­ся через нашу газету по допомогу. Мова йшла про бла­годійний збір коштів на лікування його онкохворої доньки. А нещо­давно ми знову зустрілися з Сергієм Петровичем, аби дізнати­ся яке продовження отримала ця гірка історія.

- Отже, з чого все почалося?

- Дуже тяжким для всієї нашої родини виявився січень 2011 року. На руках моєї старшої доньки раптом почали з'яв­лятися синці. Ми відразу звернулися до знайомої - медика з великим стажем. Та порадила негайно здати кров на аналіз. Аналіз в лабораторії нашої дитячої лікарні провели оперативно і буквально того ж дня ми вже знали страшний діаг­ноз - лімфобластний лейкоз (це одна з форм раку крові). А вже ввечері ми були у гематологічному відділенні Сумської обласної дитячої лікарні. 14 січня був розпочатий стаціонарний курс хіміоте­рапії.

- Скільки він тривав?

- Ми пройшли 3блоки терапії загаль­ною тривалістю 9,5 місяців. Хімічне ліку­вання онкології -це надзвичайно тяжко, боляче і просто неймовірно дорого. Повірте, самостійно оплатити його не зможе практично жодна сім'я!

- Тому Вам довелося звернутися по фінансову допомогу?

- Звичайно, це був єдиний вихід! Ми розмістили оголошення у всіх міських ЗМІ, включаючи ваше видання. Обійшли буквально всі охтирські магазини і чима­ло сумських теж.Направили більше 100 електронних листів до різних благодійних фондів.Перерахувати всіх, хто нам до­поміг, неможливо: це були тисячі людей.

Однак про деяких з найбільших наших благодійників я просто не можу не згадати. Це фонд "Жизнь" (Москва) в особі Карини Михайлової; фонд "Відень" (Німеччина); фонд"Надіюсь і вірю" (Київ); благодійний фонд Ріната Ахметова; фонд"Світоч" (Суми) в особі Бориса Анатолійовича Кулика; Сумсь­кий обласний "Червоний хрест"; Харківський обласний пункт перели­вання крові. З наших земляків хочу висловити особливу подяку моєму од­нокласнику,ветеринару Олегу Захар-ченку; власникам магазину "Краса та здоров'я";всім моїм сусідам по вули­цях Чапаева та Павлова, особливо Сергію та Світлані Приходькам; моїм колегам по Охтирському управлінню бурових робіт, а також профкомам та працівникам ВАТ НГВУ "Охтирканафтогаз", ВАТ"Укранфта", Качанівського ГПЗ; працівникам телеканалу"Пульсар"; викладачам та учням школи №2, де вчиться моя донька. І особливий низький уклін нашому лікуючому лікарю - завіду­ючій відділенням Ліані Кузьмівні Никоненко. Хай вибачать мене ті добрі люди, яких я, можливо, забув згадати!

- В якому стані зараз Ваша дитина?

- Доньці зараз краще. Вона зараз жи­ве вдома і навчається також на дому. Цього року має закінчити школу (їй зараз 17). Ми щотижня здаємо кров на аналіз, щомісяця їздимо в Суми на обстеження. Але дитині потрібен ще рік підтримуючої хіміотерапії. А це значить - знову кошти. Однак я турбуюся не лише про свою доч­ку, а й про інших онкохворих дітей. Вход­жу до обласного оргкомітету з питань збору коштів для них. Зараз із цією ме­тою проходить передпасхальна акція "До світлого дня - світлі вчинки".Організува­ли її спільними зусиллями обласне теле­бачення та Сумська єпархія Української Православної Церкви. В рамках цієї акції спеціальні скриньки стоять у всіх церквах та монастирях, а також у деяких світських закладах. В Охтирці такі скриньки є в "Ощадбанку", ветаптеці Олега Захарченка (на продовольчому ринку) та на ТРК "Пульсар". А ще я хочу побажати всім завжди зберігати надію, любов і віру в Бога!

На жаль, навіть у такій справді святій справі, як допомога хворим дітям, зустрічаються випадки шахрайства. Тому не варто довіряти свої гроші незнайомим особам. Описаний вище варіант зі скриньками виглядає надійнішим. І ще: ця історія по­чиналася гірко,але закінчитися цілком може світло. Це залежить від кожного з нас!

Михайло Трофименко