Анатолій Кантока став одним із претендентів на звання "Людина року Охтирського району -2011".

У свої 70 Заслужений лікар Ук­раїни (з 2000 р.) продовжує працювати: оперує хворих, впроваджує нові методи у лікуванні, передає свій досвід молодим лікарям, що стануть його достойною зміною на посаді завідуючого урологічного відділення.

- Напишіть про мене кількома ряд­ками, - каже Анатолій Іванович. - Є, мовляв, такий лікар,якому вже багато років і який продовжує працювати. Утім як можна написати кількома ряд­ками про людину, за плечима якої більше 15 тисяч операцій. Про людину, яка свого часу ініціювала створення урологічної служби на Охтирщині.Зре­штою, про людину, якій неодноразово пропонували керівні посади у провідних клініках Слобожанщини, а вона щоразу відмовлялася. "У вас ви­стачає гарних спеціалістів, а я потрібен в Охтирці", - такою була відповідь Анатолія Кантоки на подібні пропозиції.

Анатолій Іванович переконаний, що і у 70 можна продуктивно працювати, відтак не планує залишати улюблену справу. Людські вдячність і повага на­дихають його на нові звершення.Анатолій Кантока народився 23 жовтня 1941 року на Пол­тавщині. 1966-го закінчив Харківський медичний інститут за спеціальністю "Лікар-педіатр". Із1966 по 1968 працював у Чупахівській дільничній лікарні, з травня 1968-го - уролог Охтирської ЦРЛ. У 1975-му Кантока очолив урологічне відділення. То­го ж року йому була при­своєна перша категорія по урології, із 1983-го Анатолій Кантока -лікар-уролог вищої категорії. У свої 70 Анатолій Іванович продовжує вчитися,постійно підвищує свій професійний рівень, впро­ваджує у відділенні нові методи діагностики та лікування хворих. З 2004-го - депутат Охтирської міської ради, у нинішньо­му скликанні - член постійної депутатської комісії з питань комуналь­ної власності та житлово-комунально­го господарства.

- Анатолію Івановичу, якщо говорити про вашу роботу мовою цифр, якою вимальовуватиметься статистика?

- У відділенні - 20 ліжкомісць. Це дозволяє нам пролікувати близько 1000 хворих упродовж року.Щодня до нас на консультації приходить від 20 до З0 осіб, щороку робимо більше300 операцій.

- За вашими плечима більше 15 ти­сяч операцій. А свою першу операцію пам'ятаєте?

- Звичайно. Це було на четвертому курсі інституту.

- Боялися?

- Ні.

- Із чим би ви порівняли свою першу операцію?

- О, перша операція - як перша лю­бов...

- Відомо, що саме ви свого часу були ініціатором створення урологічного відділення в Охтирці...

- Так. Я навіть брав участь у розробці проекту будівництва. Новостворене відділення мало 40 ліжкомісць і обслу­говувало населення трьох районів - Охтирського, Тростянецького та Велико-Писарівського.Воно і зараз пра­цює на три райони, однак кількість ліжкомісць зменшилася до 20.

- У новій лікарні урологічне відділен­ня теж матиме 20 ліжкомісць?

- Так. Але разом з тим нам обіцяють нове обладнання. Зокрема, штучні нирки та комп'ютер.

- Тобто зараз із обладнанням є певні проблеми?

- Не те, що проблеми. Просто воно вже морально застаріле, порівняно з тим прогресом, якого досягла медици­на в останні роки. У цьому плані ми відстаємо від провідних клінік, проте випереджаємо їх у ставленні до пацієнтів. Там, де застосовуються новітні методи у лікуванні та діагнос­тиці, у першу чергу дивляться на розмір гаманця. Натомість у нас цього немає. Для нас кожен пацієнт - як член родини, і ставимося до кожного, відповідно, по-батьківськи...

- Це тому, що ви лікар старої закал­ки?

- Можливо. За радянських часів ме­дицина була безкоштовною, про гроші тоді не могло бути й мови. На першому місці завжди була людина, її здоров'я. Сьогодні, на превеликий жаль, далеко не усі молоді лікарі це усвідомлюють...

- Що допомагає Вам тримати себе у тонусі?

- Здоровий спосіб життя, заняття спортом. Двічі на тиждень відвідую ба­сейн, багато гуляю на свіжому повітрі. Завжди любив кататися на лижах. Востаннє робив це торік, у Буковелі.

- Що для Вас є найважливішим у житті?

- Людська повага...

Колеги та пацієнти поважа­ють Анатолія Кантоку. Про це, зокрема, свідчить вели­чезна кількість подяк у Книзі відгуків урологічного відділення.

Що не кажіть, а людської поваги не купити за гроші...

Ігор Івахненко