23 лютого в Україні за успадкованою ще з радянських часів традицією відзначається День захисника Вітчизни. Саме це стало приводом для нашої зустрічі з командиром військової частини А-0563, начальником Охтирського гарнізону Олександром Васильовичем Яковцем. Але розмова в нас вийшла не передсвяткова, а серйозна і до­сить багатогранна. Це й зрозуміло, адже армія - своєрідна мо­дель суспільства, а в суспільстві нашому, як відомо, проблем вистачає.

- Чи можете Ви назвати якісь досягнення ча­стини за останні, скажімо, пару років?

- Я б сказав,вирівнялася ситуація з фінансу­ванням. Достатньо сказати, що наприкінці 2009 року,коли я став командиром, борг перед нашими військовослужбовцями по матеріаль­ному забезпеченню (зарплата, оздоровчі тощо) становив близько 2 мільйонів гривень.Зараз боргу немає. За цей же час наші зарплати двічі піднімалися. На сьогодні зарплата контрактни­ка, який тільки розпочинає службу, складає 1500 гривень чистими. Його колега, приміром, з 15-річним стажем отримує 2600-2700, а наймолодший лейтенант - 2238 гривень. Вва­жаю такий рівень оплати праці гідним,при­наймні, для Охтирки.

- А як щодо бойової підготовки?

- Тут теж має місце певне покращення. Зок­рема, змінилися критерії оцінки частин. Якщо раніше нас оцінювали, насамперед, за зовнішнім виглядом, порядком на території і та­ким іншим, то тепер на перший план виходить саме бойова підготовка. Взяти хоча б такий приклад: у вересні 2011 року наша понтонно-мостова рота брала участь у навчаннях "Адек­ватне реагування-2011". Проходили вони у 900 кілометрах від місця дислокації частини - на Белградському полігоні Одеської області, до речі, лише у 15 км від румунського кордону. У навчаннях були задіяні З0 тисяч військових різних родів військ, що свідчить про їхній мас­штаб. Подібні ж навчання мають відбутися й цього року, але з однією важливою відмінністю:тільки за тиждень до них я дізнаюся, який саме мій підрозділ братиме в них участь. Звичайно, це ускладнює процес підготовки, але водночас і робить його цікавішим, бо стимулює інтенсивну роботу всієї частини. Також хочу підкреслити,що нашу частину було відзначено з боку коман­дування.

- Як саме?

- По-перше, нас визнали кращими серед 7 інженерно-саперних частин країни. Також ми стали 2-ми в корпусі, до складу якого входить багато частин різної спеціалізації.

- Як би Ви оцінили рівень технічного забезпечення сучасної української армії?

- Звісно, цей рівень залишає бажати кращого. Особливо це стосується на­шої авіації та сил протиповітряної обо­рони. Однак становище в сухопутних і, зокрема, в інженерних військах здається мені кращим. Принаймні, наші танки, понтонні мос­ти,шляхопрокладачі тощо явно переважають свої польскі або румунські аналоги.Звичайно, хотілося б і нової техніки, і такі розробки є, але на їх втілення в життя поки що бракує коштів.

- 2012 рік в армії офіційно оголошений ро­ком командира-лідера та фізичної підготовки і спорту. Що це означає на практиці?

- Підвищену увагу роботі з офіцерами та фізпідготовці особового складу. До речі, щодо останнього наша частина є експерименталь­ною: єдиною у збройних силах, де щодня 2 годи­ни приділяється фізичній культурі.

- Наскільки забезпечені сучасні військові в плані харчування, обмундирування?

- Наші контрактники мають змогу безкоштов­но обідати в їдальні частини або, в разі відмови від цього, отримувати грошову компенсацію. А от речове забезпечення(військовою формою) залишається слабким місцем: торік ми отрима­ли його лише на30-40% від потреби.

- А житлове питання?

- Воно для військових традиційно зали­шається гострим: у нас зараз налічується близь­ко100 безквартирних службовців. Все ж і тут маємо певний прогрес. Так, у2004-2007 роках за кошти Міністерства оборони мої колеги от­римали 62 квартири у новозбудованих будин­ках. На жаль, потім цей процес пригальмував­ся: за останні 4 роки ми одержали тільки 2 квартири за рахунок іпотечного кредитування, але все ж маємо надію на покращення.

- Чи продовжується скорочення української армії?

- Так. Ні для кого не секрет, щодо кінця поточ­ного року планується скоротити ще 8 тисяч військовослужбовців і їх кількість зменшиться до 184 тисяч. Але нашої частини це не сто­сується. Більш того, ми маємо навіть певне зро­стання кількості особового складу, бо в нас практично не залишилося вакантних посад, які раніше були.

- У вашій частині вже кілька років служать виключно контрактники. Солдатів строкової служби немає. Це значить, немає і дідівщини?

- Сказати, що її немає зовсім, означало б одягнути "рожеві окуляри". Але ми робимо все, аби стосунки між військовослужбовцями, атмо­сфера проходження служби були нормальними та спокійними, без зайвого нагнітання нервоз­ності. І, гадаю, це нам вдається, принаймні, до ексцесів справа не доходить. Також з нагоди наступаючого свята я хотів би привітати вете­ранів нашої частини і взагалі збройних сил (а їх у нас багато, адже Охтирка - справжнє місто військової слави!), побажати їм та їхнім роди­нам здоров'я та радості щодня. А нинішнім військовим зичу гідно продовжувати справу їхніх славних попередників і служити виключно у мирний час!

Заради досягнення максимальної об'єктивності автор цих рядків у не­формальній обстановці задав при­близно ті ж питання своїм знайомим військо­вим. Ось їхні відповіді:

• Зарплата? За охтирськими мірками вона в нас непогана. Але якби я жив, наприклад, в Одесі, почувався б злидарем!
• Рівень бойової підготовки? Так, можна пого­дитися, що за останні пару років він дещо виріс.
• Рівень підготовки офіцерів? Не змінився.
• Техніка? З радянських часів практично не оновлюється, але підтримується в нормальному стані.
• Харчування? Зараз воно нормальне, для контрактників безкоштовне, а для офіцерів до­ступне за ціною.
• Обмундирування? З цим гірше. Виділяють йо­го недостатньо, до того ж, часом після кількох сеансів прання воно розлізається. Доводиться купувати на базарі, коштує гривень 200.
• Дідівщина? Там,де зберігається строкова служба, є й дідівщина, причому досить жорсто­ка. Серед контрактників, на мій погляд, її немає. Звичайно, комусь потрібно, приміром,мити туа­лети. І хто це має робити - офіцер, 40-річний прапорщик чи 20-річний контрактник? Звичай­но, останній. Але це не дідівщина, а просто суб­ординація.
• Чому нинішню українську армію жартома на­зивають УПА? УПА означає "українська паперо­ва армія". Дійсно, за останні років 5 кількість звітів та іншої документації,яких від нас вима­гають, збільшилася в рази!

І для повноти картини ще кілька цифр: на потреби армії в Україні йде 1,1% бюджетних видатків.Для порівняння в тих же Польщі, Румунії, Угорщині - по 1,5-2%. Також вітчизняне військо є 13-м у світі за чисельністю і 125-м (!) за кількістю державних витрат на од­ного вояка. В зв'язку з цим хочеться побажати нашим захисникам Вітчизни більшої уваги до їхніх потреб з боку держави і стабільного зрос­тання їхньої реальної, а не "паперової" боєздатності!

Михайло Трофименко