Головна arrow Наше місто arrow История arrow Охтирська галактика. Продовження
Охтирська галактика. Продовження Печать
Автор Газета "Лидер"   
18.12.2011 г.

ImageДбаючи про зміцнення міста, переселенці відразу ж взялися за будівництво фортеці. Уже 12 квіт­ня. 1654 року олешнянський воє­вода писав у Москву, що "черкасы сделали в нашем заповедном лесу на речке Ахтырке новый острог Ахтырский".

Одночасно продовжував фор­муватись Охтирський слобідський козацький полк.

Першим обраним поковником був Іван Гладкий. До Охтирського козацького полку увійшли містечка Мурафа,Богодухів, Колонтаїв, Красний Кут, Рублівка, Боромля, Котельва, яка до деякого часу мала свого полковника та інші. Наступ­них полковників обирали вже із старшинських родин Лосивецьких, Осипових, Перехрестових тощо.Передостаннього (Івана Перехрестова) за скаргою охтирсько­го поспільства за зловживання було усунуто з посади на початку ХVIII ст. (1707 р.) Петром І. Но­вим полковником(зверніть увагу! - О.Г.) був призначений син Сум­ського полковника Герасима Кон­дратьева Роман.

Спочатку Охтирський козаць­кий полк підлягав керівництву Ки­ївської губернії. Проте Росія (Московія. Назву держави ,як мовиться, правдами й неправдами з України -Рось, роси, Русь - запозичив Пе­тро І,- О.Г.), не бажаючи втрача­ти новозаселені землі, вдалася до адміністративних реформ, ство­ривши 8-м губерній. Охтирка, як і частина Слобідської України, за­лишилася в Київській,інша - була віднесена до Азовської. Згодом, через подальшу зміну адміністра­тивного підпорядкування Слобід­ських полків, а їх було п'ять ука­зом царського уряду від 10 грудня 1718 року військове керівництво передається спеціально призначе­ному генералу, командиру Української дивізії. Наступного ж року під час нового адміністративно­го поділу Охтирський козацький полк віднесено до Бєлгородської провінції Київської губернії. Не вдаючись до подальшого переліку адміністративно-територіальних змін, зазначимо лише, що вони тривали і подальше.

Охтирський слобідський ко­зацький полк складався більш як з 20-ти сотень. Тільки в Охтирці їх було десять. Умовно вони ще й зараз побутують у спілкуваннях мешканців міста: "Живу я на 8-й сотні. Чекаю в гості". І т.п.

Кожного року в Охтирській га­лактиці виникали все нові й нові слободи. Зростання їх відбувалося як за рахунок нових переселенців, так і в наслідок внутрішнього роз­селення- переходу людей з густонаселених місць в меншенаселені і ненаселені зовсім.

На кінець ХVII ст. в Охтирському полку було вже 12 містечок і 27слобідок і сіл, число мешканців яких 1682 року становило більше 5-ти тисяч чоловік. А сама Охтир­ка ставала пожвавленим торговельним і ремісничим містом(офіційно статус міста Охтирка отримала тільки на початку XX ст. - в 1923 році.- О.Г.). В полку діяли цегельні та скляні заводи, на яких виготовлялося віконне скло та посуд, були поташно-селітряні варниці, винні й пивні котли. Тільки в Охтирці ще в 1664 році їх налічувалося 587 одиниць. Не було рівних охтирським шевцям і швачкам у пошитті плахт, у виробництві килимів, кахлів (зразок останніх донедавна можна було побачити в Лутищенській школі - О.Г.). Добре розвивалося земле­робство, скотарство і бортництво.

Іншим родом занять козаків була турбота про безпечне життя і діяльність своїх родин, тобто про оборону і захист міста і підступів до нього від можливих нападів во­рога. Тож полкова старшина дба­ла про укріплення фортеці. Так, у 1668 році протяжність стін досяга­ла 1031-го сажня і була укріплена 9-ма глухими і 5-ма проїжджими баштами. Зросла і кількість озбро­єння. Московські воєводи повідо­мляли царя,що "в Ахтырке име­ется 9-ть пищалей железных и, в том числе, по одной пищали і 46 ядер весом по 5-ти гривенок... к 6-ти пищалям 334 ядра весом по 3-ри гривенок..,к двум пищалям 43 ядра весом по 2-е гривенки без чети..." Одна частина козаків охороняла місто, інша - чатувала на ближніх і віддалених дозорах. До­речно тут зазначити, що упродовж свого існування (аж до 1918 року, коли за домовленістю Центральної Ради, Охтирку окупували німецькі війська. - О.Г.)Охтирка ніяким ін­шим ворогом не була, підкорена.

Здійснював Охтирський сло­бідський козацький полк разом з іншими слобідськими полками як внутрішні, так і закордонні походи. Так, у 1660 році у складі 40-тисячного війська під командуванням воєводи Ромаданівського охтирські козаки громили,наздо­гнавши на р.Кальміус татарів, що прямували до Криму, обтяжених великою кількістю ясиру, в т.ч. і чотирьохстами бранцями, у 1677 році громили також підступного Ібрагіма-пашу, котрий з величез­ним військом рухався до україн­ського міста Чигирин.

Двічі брав участь Охтирський полк разом з Сумським в похо­дах на Крим, які очолював князь Голіцин, ставка котрого на той час (1687-1689 рр.) була в Охтирці. Після одного з боїв у Чорній Долині від двох полків "заледве полтриста" чоловік залишилося живими (цікаво, за чиї інтереси гинули тоді українські козаки.-Л.Г.).Свій перший закордонний похід (див. примітку вище) Охтирський полк здійснив у складі армії князя Шереметьева на Азов у 1695 році. А вже у 1700-му відправив­ся під Нарву, де, розташувавшись по кордону Ліфляндії, упродовж 1701 року безперервно вів парти­занську війну. Через роки були й інші походи.

Наступ московської експансії тривав. Невдовзі Охтирський сло­бідський козацький полк,як, до речі, й інші (всього - п'ять.- О.Г.) слобідські полки, спіткали фа­тальні зміни. Спочатку імператри­ця Катерина II своїм "височайшим указом"від 16 грудня 1763 року зі слобідських полків створила Слобідсько-Українську губернію, аз 3 березня 1765 року продовжу­ючи "рєгулярство" Петра І в росій­ській армії, своїм указом скасувала слобідські полки і створила нові.

З Охтирського козацького полку був сформований гусарський, на чолі якого був виходець із сербів, бригадир І.М.Подгорічані. Були впроваджені нові строї та інші но­вовведення.У лютому 1767 року новосформований полк виступив у свій перший похід в південно-західний край України і Польщу, де брав участь у війні з конфедерата­ми у складі корпусу генерала Кречетникова.

У майбутньому, за всі 142 роки свого існування, Охтирський гу­сарський полк здійснив більше 20-ти закордонних походів, беру­чи участь у сотні жорстоких боїв, з яких щораз виходив переможцем. Але, оскільки розповіді про його бойові дії дорівнюватимуть половині об'єму цієї розвідки, обмежимося короткими загальними повідомленнями.Спочатку тре­ба віддати належне героїзму, хо­робрості та мужності охтирських гусарів, за що вони неодноразово відзначались. Часом їхні неорди­нарні дії викликали незбагненний подив не лише у російського ко­мандування, а й у ворогів: могли порятувати не лише свого однополчанина і цілий підрозділ, а то й дивізію. Так, 29 серпня (11 верес­ня) 1914 року, під час першої сві­тової війни, лише 4-ри ескадрони Охтирського 12-го гусарського її Імператорської Величності Княги­ні Ольги Олександрівни полк (так іменувався в той час Охтирський гусарський полк) під Лінденфельдом врятували 48-му піхотну дивізію генерала Корнілова. З почат­ком жовтневого перевороту в Росії і з закінченням першої світової ві­йни Охтирський гусарський полк був розформований, основний офіцерський склад якого перейшов на бік білогвардійців, а рядовий - пішов на Кубань. Офіцери-гусари стали ядром дівізіону охтирських гусарів, відтвореного в1919 році у складі Зведеного полку 12-ї кавале­рійської дивізії генерала Каледіна, беручи участь у громадянській ві­йні, в ході якої в березні 1920 року переправились з Новоросійська на Кримський півострів, де увійшли до складу 3-го кавалерійського полку окремим ескадроном. А вже в лис­топаді того ж року,перебравши й на себе долю російської армії ге­нерала Врангеля, евакуювались до Туреччини, де потім (заради чого тільки? - О.Г.) довгий час діяло об'єднання офіцерів Охтирського гусарського полку, члени якого підтримували традиції гусарів-охтирчан, щорічно 2 липня, в день покладання риз Пресвятої Богоро­диці у Влахерні, відзначали своє полкове свято. Про все це можна дізнатися серед пам'яток історії та культури в численних архівах та музеях у вигляді документів, спо­гадів, мемуарів тощо.

Після скасування козацьких самоврядуальних привілеїв і самої форми військової організації почалися нові зміни в адміністра­тивних, суспільних та економіч­них відносинах.Наше місто стало центром Охтирської провінції, а згодом і однойменним повітом,що відносились: спочатку до Харківського намісництва, а потім - до Харківської губернії. Дедалі розшаровувалося і населення на селян, міщан і ремісників, з чис­ла яких виділялись поміщики, власники дрібних мануфактур (з 1718 р. - Охтирської тютюнової, а згодом паперової, скляної та ін.), а в подальшому - дрібних підпри­ємств,економій тощо. З'явився і новий прошарок суспільства - дворянство, звання якого, до речі, не успадковувалося з покоління в покоління, як то в Росії, а з"барського плеча" (аби мати в Україні покірних "хохлов". - О.Г.)розда­валось російським царатом разом з наділами землі і, часом, з селя­нами.

Новоявлене українське дворян­ство наскільки було пихатим, що один з таких заявив: тепер,мовляв, тут він більший росіянин, ніж мос­калі. (Це ж треба! - О.Г.). З числа дворянства в Охтирській галак­тиці можна назвати нащадків ко­зацьких полковників Лесевицьких, Осипових, Перехрестових, духо­вника Петра І Надаржинського та "удостоенных сего звания" Юсупових, Виноградових(один з ко­трих - З.Виноградов став відомим художником, а саме - фотографом,близько 60-ти робіт котрого збері­гається в Охтирському міському краєзнавчому музеї.- О.Г.), Бразо­ліє та ін.

Економічний розвиток як Сло­бідської України в цілому, так і Охтирської галактики, зокрема,супроводжувався зростанням жор­стокої експлуатації, що призводи­ло до заворушень народних мас. Так, ще влітку 1679 року став­ся виступ козаків Охтирського полку проти сваволі полковника І.Перехрестова та його старшини(див.тут же вище.- О.Г). Очолю­вав його заможний козак Семен Руженський. Хоч Бєлгородському воєводі з великими потугами вда­лося "втихомирити"повстання, за­ворушення тривали до 1704 року.

Тим часом розвиток Охтирки тривав. За якісь десятки років, не зважаючи на тогочасні негаразди і прикрощі, вона виросла в значний торговельний центр Слобожан­щини.Щорічно в ній відбувалось 4-й ярмарки, на які приїжджали купці з Полтави,Харкова, Воро­нежа, Курська, Тули та інших міст російської імперії (докладніше про це див. Галкін О.,"Просіяне ситом століть" - "Вишневий цвіт" №№ 14, 15, 16, 17 за 8, 15, 22, 29 квітня 2005 року та "Город А" №№ 18, 19, 20 от 5, 12, 19 мая 2005 года). Найвідомшими купця­ми в Охтирці були Курили. Ще й до цього часу збереглися будин­ки, побудовані ними,архітектурні пам'ятки кінця XIX - початку XX ст. Не відставали від них Акименки,Бойки, Чикали та ін. Власним коштом, наприклад, "шапошника" чи "картузника"Чикала збудована архітектурна пам'ятка - Спасо-Преображенська церква, коштом же і "тщанієм" бригадира Олексія Лесевицького в 1738 році побу­дована кам'яна Українська право­славна церква Київського патріархату - Успіння Божої Матері, зруйнованої безбожниками і ан­тихристами - більшовиками 1938 року.Зараз небайдужі люди праг­нуть, хоч і не за колишнім планом, відродити Українську святиню. Окрім двох згаданих вище церков, в Охтирці було ще 9-ть,щоправда, всі Московського патріархату (де­тальніше про них див.: Галкін О.,Діброва М.,"Врятуємо охтирську берегиню" - "Вишневий цвіт" №№15, 16, 17, 18 за 8, 15, 22, 29 квітня 2005 р. та "Город А" №№18, 19, 20 от5, 12, 19 травня 2005 р).

Хоч політика феодально-кріпосної держави була спрямо­вана на стримування соціально-культурного розвитку народних мас, уже в 1675 році в Охтирці при церкві Успіння Божої Матері почала діяти перша на Слобожан­щині школа. А в 1732-му їх було вже 4-й.

Далі буде...

Олександр ГАЛКІН, історик, краєзнавець,- член Національної спілки журналістів України

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg