Сьогодні, коли випов­нюється 80 років штучно­му голодомору, влаштова­ному злодієм Сталіном і його посіпаками, незалежна Україна схиляється у скорботі перед мільйонними його жертвами і перед тими, нині уже нечисленними страждальцями, котрим поталани­ло вижити в страшні 1932-1933 роки!

Що ж спричинило цю небачену в світі трагедію? Упродовж 60-ти років комуно-більшовицька пропаганда втлумачувала нам, що її причиною були куркульські бун­ти, політичні диверсії "ворогів народу" та неурожай. Та як би не замасковувалися таємниці, час робить їх явними. З розпа­дом радянської імперії відкрився доступ до архівів, де зберігаються документи тих страшних років. Опрацювання їх дає мож­ливість зробити безперечний висновок, що проти непокірного українського народу Сталіним і його сворою скоєно справжній геноцид. Головна ставка, як говорять доку­менти, у здійснені цього злочину робилася на адміністративно-репресивні методи.

Зупинимося лише на одному з аспектів загального наступу на українське село - на заготівельній кампанії 1932-1933 рр., взявши за приклад лише один (звичайно, в межах тодішнього адміністративно-тери­торіального поділу) Охтирський район.

Жодне засідання комуністичної фракції райвиконкому, бюро районного парткомітету, його пленуми не проходили без винесення на порядок денний питань однієї спрямованості: про стан хлібоза­готівлі. А планки, що приймалися за вказівкою "зверху", без урахування реаль­них можливостей, без виваження і обгово­рення з керівниками господарств, були не­посильними. На 1932 рік планка хлібоза­готівель по району становила 25 тисяч тонн. Цю цифру було затверджено 3 січня на засіданні бюро Охтирського рай парткомітету (РКП), і визнано цілком реальною.

Проте, як показали перші укоси і обмо­лоти в колективних господарствах, види на урожай виявилися нижчими передбачуваних. Так, голова Чупахівської сільради т. Пилипенко подав відомості, де зазначало­ся, що врожайність з одного гектара пше­ниці становить лише 5,5 ц замість 12-ти, встановлених планом, а жита - 6,5 ц замість 10-ти. Подібні повідомлення були й з інших сільрад. Отже, валовий збір зерно­вих аж ніяк не випливав на 25 тисяч.

Бюро Охтирського РКП, провівши термінове засідання, дало свою оцінку: го­лови сільрад навмисне зменшують види на урожай. Відразу ж були створені комісії, які мали встановити дійсну врожайність у господарствах.

А життя тим часом ставало дедалі гіршим.

7 листопада 1932 року на засіданні Охтирського РПК було визнано, що "хід виконання планів хлібозаготівлі по району зовсім не­задовільний". За рішенням облпарткому на цьому ж засіданні була доведена зниж­ка плану колгоспам і радгоспам. Тепер він становив 12 тисяч 700 тонн, а також прий­нята постанова: до 1 грудня 1932 року цей план забезпечити. Але й новий план не був виконаний. І знову посипалися постанови та рішення. Часом вони були схожі на повідомлення з поля битви.

Окрім паперової навали, в села направ­лялись уповноважені РПК, "ударні" та "бук­сирні" бригади, організовувалися комсо­мольські та учнівські активи, а також ство­рювалися транспортні бригади по виве­зенню хліба безпосередньо з-під молота­рок. Колгоспам не дозволялося створюва­ти будь-яких фондів, навіть посівного. Ста­ранно відшукувалися "злісні нездатчики" хліба. До них застосовувалися рішучі захо­ди: вилучення зерна, віддача до суду, продаж майна, виселення до Сибіру тощо. Так, на засіданні бюро РПК від 22 січня 1933 року, наприклад, затвердили список сіл, в яких належало провести продаж майна злісних нездатчиків-контрактантів: Охтир­ка - 35 господарств, Киріківка -15, Яблуч­не - 15, Розсоховате (нині - Розсохувате) -15, Олешня-1 - 20, Олешня -2 - 5, Чернеччина -10, Стара Рябина -15 і т.п.

При заготівлі хліба в одноосібному сек­торі уповноважених розбили на п'ятірки, з котрих виділялися відповідальні за вико­нання контракційних зобов'язань. Окрім того, до 3-5 господарств прикріплявся ак­тивіст для систематичної роботи з ними по хлібозаготівлі. На довершення всього зга­даного, на тому ж засіданні (21.01.1933 р.) приймається ще одне рішення, в якому го­ворилося: "Для усиления хлебозаготовок считать необходимым сегодня же органи­зовать буксирные бригады...в количестве 300 человек, послав их в помощь отстаю­щим сельским советам по единоличному сектору". Тут же додавався список сіл, в які мали вирушити буксирні бригади: Охтирка - 70 чоловік, Хухра – З0, Киріківка - 25, Яб­лучне - 25, Олешня-1 - 25, Олешня-2 - 20, Розсоховате – З0, Чернеччина - 20 і т.п.

Органи ДПУ, прокуратура, РПК всю свою роботу повинні були переключити на вико­нання планів хлібозаготівлі. "Для немед­ленного выявления и изьятия контррево­люционных элементов и зачинщиков в де­ле срыва хлебозаготовок предложить нач. ГПУ Пандорину организовать 5 опергрупп, командировать их в следующие сельские советы: Алешня-1,2, Кириковка, Яблучное, Ст. Рябина, Ахтырка". І розпорядження прокуратурі:"Зобов'язати прокуратуру за­безпечити своєчасний розгляд криміналь­них справ (на місцях) на злісних нездатчиків хліба".

Отже, як бачимо, провадилися справжні репресії щодо "саботажників". А такими, часом, вважалися цілі села. Вони заноси­лися на так звану "чорну дошку", що тягло за собою штрафи або вилучення з приват­них господарств худоби. Окрім того, в такі села не постачалися промислові товари, а селянам заборонялося виїзджати з села. Скажімо, на "чорну дошку" потрапила Старорябинівська сільрада, оскільки план хлібозаготівлі по колгоспному сектору на 8 грудня 1932 року виконано лише на 47%, а по одноосібному - на 53%.

Відразу ж на засіданні бюро Охтирсько­го РПК приймається постанова: "Одно­осібний сектор майже увесь хліб закопав у ями. По заявах колгоспного й одноосібно­го активу знайдено хліб у 116 ямах. Пропо­нувати прокуратурі забезпечити матеріал для сесії облсуду; суд провести в показово­му порядку, в Ст.Рябині. Для зламу сабота­жу хлібозаготівель командирувати бригаду відповідальних робітників під керівництвом т. Денисенка".

Незважаючи на все це, люди боролися за виживання, дбали про наступний вро­жай. Тож, зрозуміло, що за умов, коли все зерно забиралося, селяни пуд-другий при­ховували. Однак, безжалісна репресивна "хлібозаготівельна машина" своїми не­людськими методами забирала все до зернини. Для цього зривали підлоги, пере­копували подвір'я, з штрикачками ходили городами, перевівали полову, перемоло­чували солому, нишпорили по коморах та льохах. Винних віддавали до суду.

Щомісячне невиконання планів хлібозаготівлі змушувало партійне керівництво району розглядати причини провалу. В умовах па­нування горезвісної теорії Сталіна про за­гострення класової боротьби в процесі будівництва соціалізму по всіх сільрадах йшов наступ на "ворожий елемент". Звину­вачувалися навіть судослідчі та проку­рорські нагляди. Так само, як і голови кол­госпів, секретарі сільрад, інші керівники в "опортуністичному ставленні" до справи, в невмінні "організовувати маси". До суду притягувалися і окремі селяни, "злісні нездатчики хліба". Так, мешканку 5-ї сотні м. Охтирки Параску Маслову, у котрої виявле­но закопану бочку з зерном, засуджено на 8 років позбавлення волі.

В ході хлібозаготівель бригади, що на­правлялися в села, при обшуках вдавали­ся до "барахольства" - забирали безпідставно сало, масло, гроші та ін. Трап­лялися випадки, коли шукачі хліба чинили самосуд. Уповноважений РПК Єлісєєв, на­приклад, застрелив селянина з Хухри Давиденка, що ухилявся від виконання "обов'язків" - здати останній хліб. В той же час особам, котрі викривали приховане, надавалися премії в розмірі 25% від вар­тості знайденого. Чому б декотрим блюдолизам не старатися?

Але так діяли не всі. Про це яскраво свідчать рішення РПК: "Уповноваженого РПК тов. Вишневецького, що перебував у с. Олешня-1 протягом 12-ти місяців і не за­безпечив виконання плану хлібозаготівлі як на одноосібному, так і по колгоспівсько­му секторах, відкликати як такого, що не виправдав довір'я партії". "Секретаря Олешнянського п-о т. Саєнка за бездіяльність та опортуністичне ставлення до хлібозаготівлі, з роботи зняти". "Голова Олешнянської сільради т. Крощенко не ор­ганізував мас на виконання плану хлібоза­готівлі, потурав розтранжирюванню хліба по колгоспах, тлумачив серед мас про не­реальність завдань хлібозаготівлі, внаслідок чого по одноосібному сектору план (на 25.12.32 р.) виконано лише на 3%. Дезертирував з села, а тому т. Крощенка з лав партії виключити та притягти до судової відповідальності". "Тов. Макаренка, що був уповноваженим по хлібозаготіві в с.Бакирівці, не лише не виконав покладених завдань, а своїм перебуван­ням, як опортуніст, розмагнічував сільські організації і утворював настрої проти ви­конання хлібозаготівлі - з партії виключити і з роботи, як директора індустріального технікуму зняти".

Траплялись випадки, коли "труднощі в роботі" трагічно вирішували долю окремих керівників. Так, в с. Киріківці голова кол­госпу "Червоний серпень" позбавив себе життя. Такі умови життя доводилося терпіти. Крім того, колгоспам, радгоспам та одноосібникам за помол зерна в мли­нах певну кількість борошна треба було здати в рахунок доведеного плану по хлібоздачі. А щоб змолоти зерно, селяни повинні були мати на те дозвіл, який нада­вався лише тоді, коли був виконаний план хлібозаготівлі. За цим був установений жорсткий контроль, для чого бюро РПК примусило закрити вітряні млини, "маючи на увазі те, що наявність механічних та во­дяних млинів забезпечить потребу пере­молу збіжжя".

Тодішня система податків, плани хлібо­заготівель, різні побори виснажували се­ло. В умовах, коли голод забирав життя со­тень і сотень людей, Харківським облви­конкомом для Охтирського району вста­новлюється ще й план м'ясоздачі в кількості 544 тонни на третій квартал 1932 року і на 1933 рік. "За невиконання завдань щодо поставки м'яса державі в зазначений термін накладається перший штраф в розмірі риночної вартості худоби, а худоба, яку не було здано конфіскується в безспірному порядкові" - так зазначало­ся в одному з документів районного керівництва.

"На випадок відсутності худоби та птиці,, поруч зі стягненням грошового штрафу, не­виконання зобов'язання вважається за недоїмку й здатникові призначається но­вий термін завдання в межах цього ж кварталу, і в разі невиконання, він притя­гається до судової відповідальності". Чітко і ясно - хочеш сьогодні вмирай, хочеш - завт­ра. Ось такі страшні, зловіщі документи то­го часу.

Олександр Галкін

Закінчення у наступному номері