До 370-ї річниці Охтирки На козацьких вітрах, на окраїні Дикого поля, Де лиш сакми татарські курилися пилам століть, Зав'язала Охтирка свою непокірливу долю Із тих давніх часів непохитно й велично стоїть. О. Галкін
Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, виникли біля 3000 років тому. Заселяли їх землеробсько-скотарські племена скіфів. В період Київської Русі тут були слов'янські городища, пізніше зруйновані монголо-татарськими полчищами. Майже 400 років широкі родючі приворскляні степи залишалися «Диким полем», спустошеним безкінечними набігами татарських племен. Московський уряд занепокоєний цими набігами вимушений був заснувати фортеці, будувати міцний прикордонний заслін. Так виникла Білгородська засічна смуга, яка доходила до ріки Ворскли. У 1638 році на місці старослов'янського городища на горі Охтир миргородський королівський урядник Станіслав Кульчевський закладає прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської смуги. Офіційно визнаною датою заснування міста є 29 вересня 1641 року, коли вольновський воєвода Афанасій Толочанов надіслав у посольський показ офіційний документ про побудову «острожка» на охтирському городищі. Існує декілька версій походження назви міста. Одна із найбільш вірогідних - це від назви одноіменної ріки, що в перекладі із тюркської мови означає «лінива ріка». Дійсно, коли подивитися на течію ріки, то вважається, що вона нікуди не тече. На думку інших, назва міста перекладається, як «біла скеля», що означає біла гора, гора Охтир, на якій знаходилась фортеця, і це також означає «біла фортеця». У 1647 році Річ Посполита пішла на деякі територіальні поступки і віддала Росії міста Охтирку, Олешню, Недригайлів, Бобрик. Але перш ніж відійти з території, поляки зруйнували укріплення і силою вивезли усе українське населення. Люди довідавшись про наміри поляків тікали на російську територію. Так як кордон Росії був неукріплений, то Москва вживає заходів по заселенню залишених фортець. Сюди були послані «служилі люди» з Путивля, але основна маса переселенців прийшла на ці землі із-за Дніпра, тікаючи від польської шляхти та від уніатів. Заселення відбувалося в низинній частині річки Охтирки, там вона утворює петлю, вигідну для оборони. В цей час для захисту південних рубежів Росії утворилися Сумський, Охтирський та Харківські козацькі полки, а вся територія починає називатися Слобідською Україною від слова «слобода», так в цей час називали вільне поселення. Слобідський козацький полк ділився на сотні, у кожній сотні був свій сотник та канцелярія. У 1657 козаків налічувалося 1576 чоловік. У 1765 році указом Катерини II полк був реорганізований у регулярний гусарський, була створена Слобідська-українська губернія, туди ввійшла і охтирська провінція. Місто Охтирка забудовувалася в основному хаотично і тільки у 1786 році був розроблений перший генеральний план уродженцем Охтирки губернським архітектором П.Ярославським. Відповідно по цьому плану створювався ще один центр міста за межами фортеці (теперішня площа Леніна). Так в нашому місті склалась радіально-кільцева система. Від кожної площі відходило по п'ять радіальних вулиць, які були з'єднані між собою кільцевими. Такого планування не має жодне місто Сумської області. На той час Охтирка була найбільш заселеним містом. В ньому мешкало 12849 чоловік, до речі в губернському Харкові проживало лише 10885 чоловік. 21 вересня 1781 року Катерина II затвердила герб міста: «в голубом поле золотой крест с сиянием сверху, и изображающий знаменитость сего города по великому числу богомольцев». Так дійсно в місті було 13 церков, сім з яких збереглися до наших часів. В основному вони розміщені на центральній Жовтневій вулиці та Соборній площі - Покровський собор, Введенська, Христорізд-вяна. Але і в приміській слободі Гусинці, ще на початку 19 ст. була побудована Михайлівська церква та й на місці гуртожитку коледжу існувала церква Петра і Павла (пізніше зруйнована). Охтирка має свою ікону Богородиці, так 2(15) липня 1739 року священику Покровської церкви отцю Даниїлу Полянському явилася ікона богоматері, яку пізніше назвали чудодійною. В Охтирці у 1718 р. була започаткована перша у тодішній Російській імперії тютюнова мануфактура, а перша повітова школа виникла ще раніше у 1675 році. У 2005 році своє 130 річчя відзначила охтирська гімназія (школа №1). З Охтиркою пов'язані імена поета Григорія Сковороди, який тричі бував у місті, письменника Івана Багряного - сторіччя з дня народження якого відзначали у 2006 році. У приміському селі Чернеччи-на народився поет-партизан Платон Воронько. Уродженцями з Груні були брати Губенки - Остап Вишня та Василь Чечвянський. У охтирській гімназії навчалися Борис Антоненко-Давидович, Микола Хвильовий, Микола Зеров. Багата охтирська земля талантами, тут і славетний співак Білинник і видатний лікар Миротворцев, талановитий педагог-новатор М.Довгополюк та генерал, захисник Сталінграду М.Батюк. Охтирщина дала 9 Героїв Радянського Союзу та двох повних кавалерів ордена Слави, а на передодні Дня незалежності Президент України підписав Указ про присвоєння нашому земляку, уродженцю села Горяйстівка Охтирського району Олексію Прокоповичу Бересту звання Герой України. Це він разом із Єгоровим і Кантарією встановлював Прапор Перемоги над Рейхстагом у переможному травні 1945 року. У 2001 році місто відзначило своє 350 річчя. Пройдіться по його вулицях, полюбуйтеся відродженими храмами і ви побачите, що це молоде, квітуче місто. У 2011 році Охтирці виповнюється 370 років. Олександр СЕРПЄНКО, краєзнавець |