До 370-ї річниці Охтирки

На козацьких вітрах, на окраїні Дикого поля,
Де лиш сакми татарські курилися пилам століть,
Зав'язала Охтирка свою непокірливу долю
Із тих давніх часів непохитно й велично стоїть.
О. Галкін

Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, вини­кли біля 3000 років тому. Заселяли їх землеробсько-скотарські пле­мена скіфів. В період Київської Русі тут були слов'янські городи­ща, пізніше зруйновані монголо-татарськими полчищами.

Майже 400 років широкі родю­чі приворскляні степи залишали­ся «Диким полем», спустошеним безкінечними набігами татарських племен. Московський уряд занепо­коєний цими набігами вимушений був заснувати фортеці, будувати міцний прикордонний заслін. Так виникла Білгородська засічна сму­га, яка доходила до ріки Ворскли.

У 1638 році на місці старослов'янського городища на горі Охтир миргородський коро­лівський урядник Станіслав Кульчевський закладає прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської смуги.

Офіційно визнаною датою за­снування міста є 29 вересня 1641 року, коли вольновський воєвода Афанасій Толочанов надіслав у посольський показ офіційний до­кумент про побудову «острожка» на охтирському городищі.

Існує декілька версій похо­дження назви міста. Одна із най­більш вірогідних - це від назви одноіменної ріки, що в перекладі із тюркської мови означає «лінива ріка». Дійсно, коли подивитися на течію ріки, то вважається, що вона нікуди не тече. На думку інших, назва міста перекладається, як «біла скеля», що означає біла гора, гора Охтир, на якій знаходилась фортеця, і це також означає «біла фортеця».

У 1647 році Річ Посполита піш­ла на деякі територіальні поступ­ки і віддала Росії міста Охтирку, Олешню, Недригайлів, Бобрик. Але перш ніж відійти з території, поляки зруйнували укріплення і силою вивезли усе українське на­селення. Люди довідавшись про наміри поляків тікали на російську територію. Так як кордон Росії був неукріплений, то Москва вживає заходів по заселенню залишених фортець. Сюди були послані «слу­жилі люди» з Путивля, але осно­вна маса переселенців прийшла на ці землі із-за Дніпра, тікаючи від польської шляхти та від уніатів.

Заселення відбувалося в низин­ній частині річки Охтирки, там вона утворює петлю, вигідну для оборони.

В цей час для захисту південних рубежів Росії утворилися Сум­ський, Охтирський та Харківські козацькі полки, а вся територія починає називатися Слобідською Україною від слова «слобода», так в цей час називали вільне по­селення.

Слобідський козацький полк ді­лився на сотні, у кожній сотні був свій сотник та канцелярія.

У 1657 козаків налічувалося 1576 чоловік.

У 1765 році указом Катерини II полк був реорганізований у регу­лярний гусарський, була створена Слобідська-українська губернія, туди ввійшла і охтирська провін­ція.

Місто Охтирка забудовувала­ся в основному хаотично і тіль­ки у 1786 році був розроблений перший генеральний план уро­дженцем Охтирки губернським архітектором П.Ярославським. Відповідно по цьому плану ство­рювався ще один центр міста за межами фортеці (теперішня пло­ща Леніна). Так в нашому місті склалась радіально-кільцева сис­тема. Від кожної площі відходило по п'ять радіальних вулиць, які були з'єднані між собою кільце­вими. Такого планування не має жодне місто Сумської області.

На той час Охтирка була най­більш заселеним містом. В ньому мешкало 12849 чоловік, до речі в губернському Харкові проживало лише 10885 чоловік.

21 вересня 1781 року Катери­на II затвердила герб міста: «в голубом поле золотой крест с си­янием сверху, и изображающий знаменитость сего города по ве­ликому числу богомольцев». Так дійсно в місті було 13 церков, сім з яких збереглися до наших часів. В основному вони розміщені на центральній Жовтневій вулиці та Соборній площі - Покровський собор, Введенська, Христорізд-вяна. Але і в приміській слободі Гусинці, ще на початку 19 ст. була побудована Михайлівська церква та й на місці гуртожитку коледжу існувала церква Петра і Павла (пізніше зруйнована).

Охтирка має свою ікону Бого­родиці, так 2(15) липня 1739 року священику Покровської церкви отцю Даниїлу Полянському яви­лася ікона богоматері, яку пізніше назвали чудодійною.

В Охтирці у 1718 р. була започаткована перша у тодішній Ро­сійській імперії тютюнова ману­фактура, а перша повітова школа виникла ще раніше у 1675 році.

У 2005 році своє 130 річчя від­значила охтирська гімназія (шко­ла №1).

З Охтиркою пов'язані імена поета Григорія Сковороди, який тричі бував у місті, письменника Івана Багряного - сторіччя з дня народження якого відзначали у 2006 році.

У приміському селі Чернеччи-на народився поет-партизан Пла­тон Воронько. Уродженцями з Груні були брати Губенки - Остап Вишня та Василь Чечвянський. У охтирській гімназії навчалися Бо­рис Антоненко-Давидович, Мико­ла Хвильовий, Микола Зеров. Ба­гата охтирська земля талантами, тут і славетний співак Білинник і видатний лікар Миротворцев, талановитий педагог-новатор М.Довгополюк та генерал, захис­ник Сталінграду М.Батюк.

Охтирщина дала 9 Героїв Ра­дянського Союзу та двох повних кавалерів ордена Слави, а на пе­редодні Дня незалежності Пре­зидент України підписав Указ про присвоєння нашому земляку, уро­дженцю села Горяйстівка Охтирського району Олексію Прокоповичу Бересту звання Герой України. Це він разом із Єгоровим і Кантарією встановлював Прапор Перемоги над Рейхстагом у пере­можному травні 1945 року.

У 2001 році місто відзначи­ло своє 350 річчя. Пройдіться по його вулицях, полюбуйтеся відро­дженими храмами і ви побачите, що це молоде, квітуче місто.

У 2011 році Охтирці виповню­ється 370 років.