Коли після здобуття Україною незалежності почав я писати про славу Охтирсько­го гусарського полку, істинні патріоти нашого (як і гусарського) рідного краю ста­ли дорікати мені: навіщо, мовляв, пишеш про славу чужинницького полку, бойо­ву одиницю російської регулярної армії, на рахунку якої розгром повстання Болотникова, Костюшки та знищення Запорізької Січі. я відповідав майже віршовано: "Якому б Богу не молились, Якій би владі не корились, бо були такі часи, а славу охтирських гусарів не відняти...". І справді, вона й по нині ще живе. І, вважаю, не згине ніколи, бо хіба можна відняти у героїчної людини мужність і хоробрість, кмітливість і розум, коли вона виконує свій священний обов'язок, скріплений присягою і наказом? Звичайно ж, ні! Вона виконує ще й поклик своєї душі: множити славу свою і зброї...

Закінчення.

Місто Щелково (годині о 10-ій) зустріло нас - міського голову Ю.Л. Дзюбіна, отамана відродженого Охтирського козацького полку Миколу Очкуренка, козака Сергія Жадана та автора цих рядків - похмурою, з на­крапуванням дощу, погодою. Але ко­ли, згідно з програмою, полки (а во­ни були звідусіль: Санкт-Петербургу, Білорусі, Кубані, Москви тощо) виши­кувалися в каре і рушили вулицею міста, дощ припинився. І, навіть, виг­лянуло сонечко. Чи то воно хотіло по­дивитися на одне з урочистих дійств, чи догодити велелюддю, яке розли­лося по парку і довкола, перед будин­ком культури, де стояли шеренги -"Охтирські гусари", "драгуни" і, навіть, "французи" на чолі з "Наполе­оном". Тут і відбулося з ними перше знайомство щолковців та їхніх гос­тей.

Виступаючі, котрі були запрошені до слова, у т.ч. і я, говорили про історію Охтирського гусарського пол­ку, про його часті далекі походи, про звитяги та окремих героїв. І жоден з виступаючих навіть не натякнув про поразки, бо їх охтирські гусари не мали за всю свою історію.

Потім заграв оркестр у парку, де височить пам'ятник Олександру Пушкіну, біля якого напередодні дня народження полку несли почесну варту гусари.

Швидко линув час. Влаштувались у замовлених автобусах, всі ескадро­ни і наша делегація вирушили в Душеново для продовження головних дійств. Незабаром на узвишші почав угадуватися храм Тихвінської ікони Божої Матері та селянські будівлі, які горнуться до нього. А перед в'їздом у село, праворуч мосту через невелич­ку річку, завиднівся на її берегах на­метовий табір (бівак), куди й пряму­вали задіяні в урочистостях ескадро­ни і гості. Тут решту першого дня, ніч і наступний день до вечора жили дружною сім'єю солдат, корнет і ге­нерал, беручи, звичайно, участь у різних святкових заходах. А потім, трішки відпочивши, за гусарським звичаєм ескадрони рушили до Тихвінського храму. У трапезній, що містилася у новому, збудованому за кошти військових клубів великому будинку (тут настоятель храму опікується церковно-приходською школою для знедолених дітей), відбувся святковий обід. За кухлями російського квасу проголошувалися здоровиці "Охтирським гусарам" та висловлювалися найщиріші поба­жання.

По обіді вишикувані ескадрони та прибулий довколишній люд знову слухали промовців, котрі говорили про історію Охтирського гусарського полку, про його ратні подвиги та не­вмирущу славу. Під час цього цере­моніалу і я щиро подякував керівництву клубу "Охтирські гуса­ри", настоятелю храму та Щолковській раді в особі заступника ме­ра, вручив гусарам привезені пода­рунки, у тому числі копію Охтирської чудотворної ікони Божої Матері, а настоятелю храму - відеозапис служ­би з акафистом Охтирського Покровського собору. Подарунки мерії були вручені наступного дня. Тоді ж ласкаві господарі були запрошені нашою делегацією на святкування 350-річчя Охтирського козацького полку та 260-річчя явлення Охтирсь­кої чудотворної ікони Божої Матері.

Під завісу першого дня урочистос­тей гурт "Форт-Пост", що складався з 4 полковників, заслужених артистів Російської Федерації, на майданчику церковно-приходської школи дав ве­ликий концерт, під час якого і цивільні, і військові вдавалися до танців.

Поступово до табору зійшлися ес­кадрони, де довкола великого багат­тя (ніч видалася холодною) допізна велись задушевні розмови.

Наступний день видався теплим і сонячним. Після сніданку розпочала­ся підготовка до останнього дійства програми - бою, який розпочався о 13 годині. По позиціях "французів" палили гусарські гармати, а потім у наступ пішли кінні та піші ескадро­ни...

Шкода, що з нами тоді не було фахівців-культармійців, котрі могли б перейняти досвід влаштування грандіозних масових видовищ. Адже в липні і Охтирка мала відзначити 350-річчя Охтирського козацького полку, який з честю проніс через віки високий свій дух.

Ще раз подякувавши господарям за чудовий прийом і запросивши військово-історичний клуб клуб "Ох­тирські гусари" до себе на свята, відбули ми на Україну...

А невдовзі, 14-15 липня, того ж та­ки 2001 року Охтирка відзначила 350-річчя козацького (хтось взяв у дужки ще й гусарського) полку та яв­лення Охтирської чудотворної ікони Божої Матері. Обидві події - неорди­нарні, адже тісно пов'язані з історією нашого краю, його розвитком. Вони повертають нас не тільки до минулої слави, а й до відродження духовності та національних святинь.

Олександр Галкін, краєзнавець