Мешканці житлового кварталу за "Екзотаріумом" поруч з бітумним озером неодноразово ставали свідками, як у чорній смоляній багнюці гинули тварини і птахи. У спекотні дні поверхня сяє, наче джерельна водиця, обманюючи живі істоти. Глибина смертоносних озер в більшості випадків невелика - близько метра, хоча є місця й значно глибші, але навіть і півметровий шар смоли ловить, наче в пастку, місцевих цуценят. Найчуйніші - це, звісно, діти. Вони готові витримувати лайку батьків за понівечений одяг та взуття, аби лише врятувати свого кудлатого дворового песика, який, бавлячись, стрибнув у куширі і там застряв. Окрім шкоди для екології ми маємо з цими озерами ще багато проблем. Щороку влітку не раз і не двічі сюди летять на виклик пожежні машини. Полум'я від очерету погрожує перекинутись на будівлі гаражів, які повиростали навкруги смоляних ставків, наче гриби після дощу. Рятівники, можна сказати, напам'ять вивчили сюди дорогу. Однак ще ніколи не доводилось їм брати участь у рятуванні з розлитого бітуму... людину. 18 квітня МНС-ники знаходились на місці виклику по вул. Київській, поблизу буд. №26. На пункт зв'язку 14-ої самостійної державної пожежної частини (СДПЧ-14) надійшло повідомлення, що в небезпеку потрапила маленька охтирчанка. А це вже резонансна подія соціального характеру. Аліна (2003 р.н.), що проживає по вул. Петровського, 1, потрапила коліна у розлив смоли (бітуму) на місці колишньої смоловарні. Вибратися з в'язкого полону самостійно - не змогла. На щастя, виглянувши з квартири багатоповерхівки, громадянин С.В. Хазов (1983 р.н.), який проживає по вул., Київській, 26, не роздумуючи кинувся на допомогу і витягнув постраждалу з розливу смоли. Співробітникам СДПЧ-14 лишилося лише відмили дівчину від смоли та передати родичам. У смолі учасники інциденту забруднилися, добряче. Щоправда, це єдині матеріальні збитки. Але як підрахувати моральні? Скільки пережила маленька дівчинка, коли її почало затягувати смертоносне озеро? Що відчував чоловік, на очах якого малеча засмоктувалась у бітумну пастку? Всю цю палітру емоцій ми можемо тільки уявляти. Ще не один день поспіль від цієї надзвичайної події у родинах, що мешкають по сусідству з колишнім асфальтовим заводом, будуть точитися виховні розмови з дітьми на тему: куди й чому не слід лізти. І все одно батькам доведеться переживати, випускаючи дітлахів на двір. Тому що не можна бути спокійним, коли попід вікнами існує засмоктуюче, наче чорна дірка, озеро. Хвилювання батьків цілком виправдані. Бо ніколи не припинять діти рятувати безпорадних живих істот. Доки вони нормальні діти. Від такої жалісливості наших дітей (за незначним винятком) успішно вилікує лише вік. Вони стануть дорослими. Поважними. Шановними. Дехто прийде до влади і там, можливо, зрівняє доходи бюджету з витратами. А про колишню смоловарню байдуже мовить: "Проблема дісталася нам у спадок від минулих можновладців. Не ми це породили, отже не нам і вирішувати. Щонайменше, за це питання слід братися після нашої каденції". Проблемі асфальтового ставка - не перше десятиріччя. Минулі діти зараз при владі. Рятували вони тварин з розливів смоли? Чи такі до владних крісел ніколи не доходять? З'ясуємо найближчим часом. Бо якщо трапиться невдовзі подібний випадок, коли знову доведеться набирати 101, лізти комусь у смоляну пастку, переживати за життя людини (а тим більш дитини), а вирішення проблеми небезпечного ставка не зрушить з місця, то ми зрозуміємо, що ніякого інтересу до життя городян місцева влада не має. І слід з такої влади суворо спитати. А можливість ми таку, на жаль, отримуємо винятково рідко - зазвичай під час чергової виборчої кампанії. Тож виховуючи власних діточок, не забувайте, шановні батьки, й про те, що ви ще й на додачу виборці. Лише в такому разі ваш голос буде почутий. Андрій Міхєєв |
�����������