Ворскла... Одна з найкрасиві­ших річок Лівобережної Укра­їни. Взявши розгін непомітним джерельцем-струмочком зі схилу крейдяної Бєлгородської височини, вона упродовж 420 км чистим срі­блястим потоком перетинає Сум­щину та Полтавщину і несе свої прозорі води у величний Дніпро.

Як і він, пам'ятає Ворскла на своїх берегах поселення древніх аріїв, скіфів, слов'ян. Приваблю­вало їх привілля цих місць, пред­ковічні ліси вздовж заплави, багаті на рибу водойми. Залишки старо­давніх поселень часто зустріча­ються в межах нашого краю, бо тут колись проходив бойовий кордон з кочовим печенізьким станом. За Ворсклу навіть печеніги боялися ходити, хоч і знали, що у Поворсклянському краї справжній рай: високі сосни і розложисті дуби ото­чують береги, відбиваючи у воді свої розкішні крони, «плакучі» іви, схиливши свої віти до прохолод­них струменів, купають у них свої коси. В заводях - буйне цвітіння водяних лілій. В прибережних оче­ретах чутно спів водяних птахів. І над всім цим - ласкаве сонце, смо­листі аромати сосняків, пряність квітучих лугових трав...

Ворскла... Тихоплинна і про­зора. Недарма, мабуть, побутує у Поворсклі (та й за ним!) давня легенда про походження назви річки - «Ворскло», «Ворскла». Начебто Петро 1 упустив у воду підзорну трубу і не зміг дістати, певно було глибоко, тож, розсер­дившись, вигукнув «Вор скла!». Відтоді, мовляв, і назва «Ворскла». Але легенда ця молода порівняно з першою літописною згадкою. Слово «Ворскла» зустрічається в Іпат'ївському списку «Начальной летописи» під 1174 роком: «... того же лета Игорь Святославович со­вокупи полки свои и еха в поле за Ворсклым и стрете половцы иже тут ловя языки...»

Наша красуня Ворскла оспівана і народом в билинах та піснях. її змалював у своїх творах наш зем­ляк - лірик XIX ст. Яків Щоголєв -«Кришталеве Ворскло, луками по­вите...» І, немов, сьогодні, писано:

.. .А бір стоїть, як і стояв,
Стоїть, -
нікуди не здвигається,
І мох коріння поснував,
І, як лилося, Ворскло ллється...

Малював річку на своїх полот­нах відомий український художник-пейзажист П. С. Левченко. Мелодії жителів її берегів звучать в операх «Наталка-Полтавка» і «Сорочинський ярмарок», в піснях, напи­саних на вірші нашого земляка Платона Воронька. Багато славних синів і дочок народилося в нашому поворсклянському краї. Серед них - відомий поет-демократ Павло Грабовський, поетеса і громадська діячка Олександра Сулима-Блохин, відомі всьому світові співаки Єли­завета Петренко та Петро Білин-ник, прославлений партизан Сидір Ковпак, десятки Героїв Радянсько­го Союзу, вчених.

Щедре Приворскля і дарами природи. У верхів'ях виробляєть­ся цемент, в нашому краї - цегла, а нині ще й нафта з газом, в Опішні - керамічні вироби, відомі далеко за межами України.

75 кілометрів ріки припадає на наш район. Тут Ворскла приймає маленьки річечки - Рябину, Веселу Гусинку, Олешню, Охтирку, Хухру і становиться повноводнішою і глибшою. Біля климентового мос­ту і буймерівського будинку від­починку глибина в окремих місцях сягає десятки метрів.

Ворсклу люблять не лише меш­канці нашого району, а й всієї України і подальші. Але її треба не тільки любити, але й дбати про неї: не рубати дерева на її берегах, не справляти стічні води в її притоки.

Не мити власний транспорт на її берегах, не смітити. А якби ще роз­чистити протоки і стариці, яких так багато в течії ріки в межах нашого району, то вона б віддячила стори­цею: рибні багатства відновилися б в колишніх обсягах, зелена краса її берегів стала б ще пишнішою і сама вона возвеличнішала б і була б ще улюбленішою.