Директор Охтирської гімназії Наталія Шейко - про недоцільність закриття шко­ли, хоча й на рівні чуток

- Наталіє Віталіївно, в останні дні на Охтирському порталі активно обговорюється питання закриття вашого навчального закладу. Ідуть такі розмови й серед охтирчан. Як Ви їх сприй­маєте?

- Ці розмови розцінюю як чутки й ставлюся до них із почуттям великої стурбованості, з од­ного боку, і великим бажанням, щоб ці чутки на рівні розмов швидко й припинилися, з іншого боку. Дуже б хотіла знати, що є їхнім джерелом, адже, як кажуть, диму без вогню... Але всі ці розмови як в Інтернеті, так і на рівні пе­ресічних громадян наповнені одним - глибо­кою стурбованістю й тривогою. Мені дзвонять батьки учнів, охтирчани, підходять масово схвильовані вчителі й учні з одним запитан­ням: чи правда, що гімназію закривають? Ось і у вас виникло до мене таке ж питання. Скажу як посадова особа: ніде, ні на яких рівнях про закриття нашого навчального закладу офіційно не сказано. Зроблю припущення: можливо, це питання просто вивчається міською радою, обговорюється депутатами в кулуарах. А так як місто наше маленьке, то всі новини відразу стають загальнодоступними.

- Скажіть, будь ласка, чи пов'язане це питан­ня з пошуком шляхів економії бюджетних коштів, яких не вистачає для утримання освіти?

- Очевидно. Але якщо це й один зі шляхів, то, повірте мені, найгірший. Коли оптимізацію на­вчальних закладів з метою економії коштів влада розпочне з закриття закладу освіти но­вого типу, гімназії, функціонування якої сьо­годні є високим показником освітньої галузі будь-якого населеного пункту України, то це буде непоправною помилкою. На мою думку, до оптимізації та економії коштів саме гімназія й не має ніякого відношення. Ми - єдиний на­вчальний заклад міста, у якому витримана нормативна цифра наповнюваності - 511 учнів (норматив для гімназій - 500 учнів). З дня відкриття гімназії (1991 рік) у нас завжди було й є дві паралелі класів. Якщо сьогодні в ряді середніх шкіл немає випускних класів, то в гімназії їх два. Третій рік поспіль, а це роки не найкращі в плані матеріально-побутових умов, у перші класи подається заяв значно більше, ніж допускається планом набору.

- То як Ви можете пояснити, що в центрі ува­ги опинилися не загальноосвітні школи №7, №6, №4, філіал ДЮЦ (колишня 10 школа), СЮТ чи інші навчальні заклади, а саме гімназія?

- Навчальний заклад і навчальні приміщен­ня - це різні речі. Я думаю, що каменем споти­кання є центральне приміщення гімназії, у яко­му третій рік іде капітальний ремонт. Відсутність коштів на його завершення на­штовхує тих, хто не хотів би шукати ці кошти, на найпростіші роздуми щодо пошуку виходу з си­туації - закрити заклад. Але всі ці три роки, не­зважаючи на складні умови, гімназія працю­вала, та ще й як! Маючи гідне почуття самопо­ваги, педагогічний колектив не міг допустити, щоб наші учні за умови тимчасової відсутності центрального приміщення, почували себе обділеними, а батьки - ображеними. Ми змог­ли переконати себе, батьків і учнів у тому, що труднощі - тимчасові, неприємності - не безкінечні, ремонт - не вічний. Облаштували всі придатні для навчання приміщення, вклю­чаючи бібліотеку, бухгалтерію, майстерню, медпункт. Зіщулилися, стиснулися, притулили­ся плечем один до одного - "в тесноте, да не в обиде". Навіть змогли організувати навчання в одну зміну. Учителі, вхопивши під пахву журна­ли, книжки, контурні карти, зошити, за будь-якої погоди долають гімназійною територією в 2,7 га десятки метрів від приміщення до приміщення, щоб забезпечити належний рівень навчання наших учнів. Не знизили рівень освітніх послуг ні на відсоток, а за відсутності облаштованих кабінетів фізики, хімії, інформатики в 2009-2010 н.р. навіть посіли перше місце в Україні у винятково пре­стижному Всеукраїнському конкурсі "Молодь тестує якість".

Вивчати інформатику допомагає сусідня школа, для проведення загальношкільних ви­ховних заходів гостинно надає велику залу центр культури й дозвілля "КНЄЖА". Засоби масової інформації Охтирки з задоволенням висвітлюють навчально-виховну діяльність гімназії на своїх шпальтах. І за всі три роки жодної дитини не забрали з закладу через умови навчання - жодної скарги батьків на не­задовільний рівень навчальної чи виховної ро­боти, жодного невдоволення вчителів умова­ми праці. Воістину, безмежне людське терпіння!

Але за всі три роки нас ніхто так і не спитав: а як вам працюється, навчається, живеться в таких умовах? Сьогодні ми скажемо в один го­лос: "Добре!", бо раптом відчули жахливе - і цього можемо позбутися. І економія коштів на видатки освітянам тут зовсім ні до чого. Треба економити, будь ласка, я доповідала про це на сесії міської ради 5 квітня. Треба йти у відпуст­ки без збереження заробітної плати, добре, усі працівники трудового колективу без винятку, як учителі, так і обслуговуючий персонал, з ро­зумінням поставилися до проблеми й написа­ли заяви на два дні. Немає коштів на капіталь­ний ремонт центрального приміщення цього року, ми готові ще терпіти й чекати. Але це не привід закривати сам навчальний заклад, який працює стабільно, продуктивно й високо-результативно!

- Скажіть, будь ласка, який зміст Ви вкла­даєте в поняття "навчальний заклад"?

- Повторюся, навчальний заклад - це не тільки навчальні приміщення. По-перше, це учні, учителі, батьки. По-друге, це історія, пам'ять, частка життя кожного, хто мав відно­шення до цього навчального закладу. Зараз наше місто готується святкувати ювілейну дату з дня свого заснування. Давайте зробимо моментний екскурс в його історію. Хто може на­звати кілька прізвищ видатних осіб нашого міста, пов'язаних із добою козацтва, гусарщини, окрім Дениса Давидова? А от із гімназією пов'язаний цілий ряд імен видатних діячів ук­раїнської культури, якими заслужено може пи­шатися місто. Борис Антоненко-Давидович, "лицар честі й совісті" доби "розстріляного відродження" української літератури, Яків Щоголев, співець чудової природи рідного краю, Микола Хвильовий, основоположник ук­раїнської прози XX століття, Микола Зеров, пе­рекладач, неперевершений неокласик, Ми­хайло Арцибашев, прозаїк, драматург, публіцист, Микола Дмитрієв, учений-географ, автор багатьох науково-популярних праць, Михайло Рудинський, археолог, організатор музеїв, охоронець пам'яток культури, доктор історичних наук, Іван Багряний, "тигролов" літератури української діаспори. Це далеко не повний перелік тих, хто навчався в Охтирській гімназії! І це не тільки історія навчального за­кладу, це надбання усього нашого міста.

Прагматичні англійці говорять: "Хороший той навчальний заклад, у якого руді (старі) стіни". Старі стіни - це значить не древні, а пам'ятні. І дійсно, у стінах саме центрального корпусу свого часу були чоловіча гімназія, пе­дагогічні курси, педагогічний технікум, педа­гогічне училище, середня школа-інтернат і на­решті з 1991 року - сучасна гімназія. Це не просто історія, це людське життя, людська пам'ять, чиїсь дитинство, молодість, юність, трудове життя. Хто візьме на себе сміливість одним порухом руки перекреслити все це? Мудрі люди помітили: хто вистрелить у минуле з рушниці, у того майбутнє поцілить із гармати. Мені б дуже не хотілося, щоб саме в нашому місті пролунав цей постріл. У концепції розвит­ку Охтирської гімназії на 2011-2020 p.p. ми визначили таку місію нашого навчального за­кладу: дати дитині коріння й крила в школі, поз­бавленій страху. Під корінням ми розуміємо історичну пам'ять, з якої починається мала Батьківщина, а крила - це знання, отримані в гімназії, завдяки яким наші випускники змо­жуть самореалізуватися в житті. На мій погляд, нічим не можна виправдати бездумне рішення рубати історичну пам'ять минулого й світлі кри­ла майбутнього, місце зустрічі або іншими сло­вами "родове гніздо" багатьох поколінь випу­скників.

- Скажіть, будь ласка, як саме Ви плекаєте ці "крила" для своїх учнів?

- У 2010 році Охтирська гімназія стала лау­реатом загальнонаціональної акції "Флагмани освіти і науки". Це надзвичайно високий по­казник, який підтвердив, що і перемоги у Все­українських конкурсах "Сто кращих шкіл Ук­раїни - 2006", "Сто кращих директорів України - 2007", "Кращий заступник директора гімназії, коледжу і ліцею з виховної роботи -2008", "Кращий бібліотекар гімназії, коледжу і ліцею" не випадкові. Це рівень визнання на­чального закладу в межах усієї України. У 2010 році гімназія стала асоційованою школою ЮНЕСКО. Таких шкіл всього 64 (з нашою гімназією) з 2500 шкіл України. Відповідно до вимог ЮНЕСКО ми забезпечуємо нашим уч­ням не тільки якісні знання, а й результативно впливаємо на виявлення їхніх здібностей і та­лантів, створюємо можливості й реалізовуємо творчий потенціал кожної без винятку дитини. Не буду довго перераховувати наші досягнен­ня. Уважний читач охтирських газет і глядач те­лебачення може прослідкувати їх протягом ба­гатьох років. Скажу основне: 2011 рік для гімназії ювілейний. Нам виповнюється 20! Ко­жен рік існування нашого навчального закла­ду ми підтверджували гідними золотими і срібними медалістами. Гімназія - єдиний на­вчальний заклад, який створює своїм учням можливість побувати за кордоном не тільки з навчальними проектами (ми були в Німеччині, Польщі), а й поїхати туди на навчання. Цього року вже шоста учениця поїде до США як пере­можець міжнародної програми для школярів "Програма обміну майбутніх лідерів FLEX" Ор­ганізації Американські Ради з Міжнародної Освіти ACTR/ACCELS. Чи це не привід гордити­ся закладом усьому місту?

Гімназія - єдиний заклад у місті, який актив­но реалізує політику євроінтеграційних про­цесів через роботу з учнями. Наші гімназисти побували вже в шести "Camp Excite" (мо­лодіжні табори інноваційного типу англомов­ного спілкування). У гімназії працює четвертий волонтер Корпусу Миру США. Другий рік у гімназію на тренінги до учнів їздять волонтери Європейської волонтерської служби - поляки, французи, німці.

Відповідально й на високому рівні у 2010-2011 н.р. представляли гімназисти навчаль­ний заклад у Міжнародному дебатному турнірі для школярів "Актуальні проблеми сучасності очима молоді", який проводили Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Дебатна академія" та Український гуманітарний ліцей Київського національного університету ім. Т. Шевченка в м. Києві, на Всеукраїнській науко­во-практичній учнівській конференції "Стабільність і безпека - гарантія майбутнього України" та Міжнародному учнівському форумі "Партнерів єднає мелодія пісні" в м. Комсо­мольську Полтавської області, навчальному едукаційному проекті "Вільний вибирати" (Free to choose) Конгресу національних громад Ук­раїни та Будинку Анни Франк (Амстердам. Нідерланди).

Педагогічний колектив та учні гімназії не дарма їдять "бюджетний хліб". Інноваційні підходи до роботи зі здібними й обдарованими учнями виражаються не тільки в якісному, а й грошовому еквіваленті. Тільки у 2010-2011 н.р. гімназія отримала три грошові гранти. Уче­ниця 10 класу Настя Вдовічен, ставши вдруге переможцем програми "Перший крок до успіху" Українського Жіночого Фонду, отрима­ла грант в сумі 5000 грн. для створення в місті Центру сприяння соціальної адаптації дітей трудових мігрантів. Волонтер Корпусу Миру Кейтлін О'Доннелл, взявши участь у проекті "Лідерство в дії" програми Підтримки малих проектів "SPA", спрямованої на формування компетентності юнаків та дівчат у місцевих громадах, отримала грант в сумі 1300,00 до­ларів для формування лідерських якостей у гімназистів. А члени євроклубу гімназії "ЕвpoStella" отримали грант від Мережі Центрів Європейської інформації в Україні та Міжнародного Фонду "Відродження" для участі в загальнонаціональних заходах з нагоди святкування Дня Європи - 2011. Запрошуємо всіх охтирчан на це свято, яке відбудеться 21 травня!

- Хто Вам допомагав достойно пережити ці три роки, коли заклад знаходився в стані капітального ремонту?

- Учні, трудовий колектив і колектив батьків. Без перебільшення скажу, що кожен учень, який зараз навчається й уже випустився за ці роки зі школи, гідний поваги за велике вміння за такими "побутовими" труднощами бачити радощі шкільного життя, любити по-справжнь­ому гімназію, піклуватися про неї й гідно пред­ставляти її в міжнародних, всеукраїнських, об­ласних проектах, програмах, конкурсах, турнірах, змаганнях.

Окреме слово хочу сказати про педа­гогічний колектив та колектив обслуговуючого персоналу. Переконана, мені пощастило бути керівником цього трудового колективу, бо він унікальний і неповторний у своїй готовності творчо працювати на позитивний імідж не тільки навчального закладу, а й усього міста. Дружба й злагодженість, взаємоповага й уміння порадіти чужим успіхам - ось визна­чальні риси педагогічного колективу гімназії. За 20 років існування закладу - жодного внутрішнього конфлікту в колективі. Як жаль, що сьогодні це не цінується належним чином у суспільстві і є вартісним тільки на рівні самої гімназії. Можливо, святкуючи свою ювілейну дату, місто знайде можливість відзначити й такі трудові колективи, як наш!

Низький уклін сьогодні батькам, які довіри­ли нам навчати своїх дітей. Повірте, ми у всьо­му прагнемо виправдати їхню довіру. І щиро Дякуємо за терпіння, розуміння, моральну й матеріальну підтримку, активну участь у на­вчально-виховному процесі, готовність бути поруч в години свята й тривоги, а також за ве­лике вміння по-справжньому любити школу своїх дітей.

Слова подяки хочу висловити й працівникам Охтирської раисанепідемстанції, які підтриму­вали нас у складній ситуації і ставилися з ро­зумінням до проблем закладу.

- Яке Ваше бачення виходу з ситуації, що склалася?

- Думаю, що в найближчий час усе стане на свої місця. Чутки виявляться чутками, і про них усі швидко забудуть. Переконана, що новий міський голова Олександр Цілуйко виявить громадянську мудрість і розсудливість у пи­танні оптимізації навчальних закладів освіти міста. Вірю, що спільними зусиллями депутати міської ради зможуть знайти шляхи притягти до відповідальності приватне підприємство, яке займалося перекриттям даху центрально­го приміщення, і змусити його ліквідувати не­доліки. Хтось скаже: "Наївна. Цього не буде". А я кажу: "Так повинно бути". Мені говорять, що територія гімназії І всі приміщення - ласий шматок у центрі міста для корисливих. Знала про це завжди, але не вірю, що можна відби­рати в беззахисних - власних дітей. Та й чому, врешті-решт, за помилки Інших розплачувати­ся й страждати повинні діти?

Не вірю, що наша міська влада по відношен­ню до закладів освіти не мати, а мачуха, яка наплодила дітей, а тепер не знає, що з ними робити: чи зшити докупи двох слабеньких, щоб вийшов один, та (що зовсім сумнівно) сильний, чи просто вбити одного хворого, як наша гімназія, адже це легше, ніж лікувати. Під хво­робою маю на увазі капітальний ремонт, на який, як і на лікування, потрібні кошти.

Хтось говорить, що замість нашого приміщення нам дадуть інше, наприклад, шко­ли №6. А в тій школі "для гімназії" є подібна нашій їдальня, бібліотека, бухгалтерія, плане­тарій, спортзал? А куди дінуться діти нашої по­чаткової школи? А що буде в приміщенні ко­лишнього гуртожитку? А для кого залишиться недобудований спортивний майданчик? Це все на сьогодні - гімназія. І з цим треба змири­тися: унікальне дитяче містечко в центрі міста повинно бути гордістю, а не об'єктом постійних посягань чи "дивних", м'яко кажучи, планів.

Звичайно, ситуація складна, але й після Ве­ликої Вітчизняної війни проблем було не мен­ше і грошей зовсім не більше. Та школи тоді не закривали, а відбудовували... То невже зараз ми знаходимося на грані такої катастрофи, не­вже не чекаємо новонароджених дітей, що бу­демо знищувати школи? Для того, аби цього не сталося, треба зробити все можливе і тричі не­можливе, щоб все-таки знайти кошти й закінчити ремонт саме гімназії, а не якогось іншого закладу чи організації. Батьківська гро­мада, учителі, учні і я особисто готові з цим пи­танням звернутися до голови Сумської облас­ної державної адміністрації Юрія Чмиря, голо­ви правління ПАТ "Нафтогаз України" Пітера Ванхекке, депутатів Верховної Ради, самого Прем'єр-міністра. Розраховуємо в цьому на безпосередню допомогу двох депутатів облас­ної ради, працівників освітньої галузі, святий обов'язок яких захищати такі заклади, як наш, громаду міста Охтирки. Адже, як говорив Ж. Дантон, "після хліба найголовнішою для наро­ду є школа".