Головна arrow Наше місто arrow История arrow Шляхами наших предків
Шляхами наших предків Печать
Автор Газета "Лидер"   
07.02.2011 г.

Основне слово

Похід же Святослава, пов'язаний з сіверщиною, до якої відно­ситься й наш край, відбувся 955 року, він умислив повоювати му­рому, волжських болгар та хозар­ське царство зі столицею в гирлі Волги Ітиль. Тоді допомагати йому пішли й наші краяни.

Всі князі, що сиділи на Київ­ському столі до Святослава і після нього - Володимир Великий, ко­трий в 988-989 роках ввів христи­янство на Русі, яке сприяло розши­ренню економічних і культурних зв'язків, Ізяслав, Всеволод, Свято-полк, Володимир Мономах дбали про розширення, централізацію та зміцнення Київської держави, борячись проти усобиць і чвар. Тож не даремно 12 синів Володимира Великого, сидячи в різних містах, жили в дружбі і злагоді, Борис і Гліб прираховані навіть до святих. Тільки батькові-князю здалося, що мало на Русі міст, і став він зводити нові по Десні, Остру, Трубежу, Сулі та Стугні. В межах на­шого краю, як потім і на всій Сло­божанщині, за винятком Путивля, Глухова, Воронежа та Білгорода, започаткованого Володимиром Великим 992 року, нових міст не було, бо поруч на півдні нишпори­ли січовики, з якими маємо при­клад боротьби князя Ігоря.

Так, 1111 року Святополк з си­ном Ярославом, Володимир з си­нами Святославом і Ярополком, Мстислав Всеволодович та Давид Святославович з сином Ростисла­вом і Давид Ігорович вирушили на половців з Переяславля в другу неділю посту, а в п'ятницю були вже на р. Сулі. В суботу вони піш­ли далі і були на річці Хоралі. Тут і сани залишили. В неділю пішли ще далі і пройшли на Псел, а по­тім на ріку Голту, дочекавшись тут воїв, пішли на р. Ворсклу. Тут і хреста цілували і на нього поклали всю надію. З Ворскли вирушивши, дійшли аж до Дону.

Через 59 років кн.. Мстислав Ізяславович з братами громив тих же половців на р. Упгі (Орелі) та на р. Снопород (Самарі). Настиг­нувши половців коло Чорного лісу, побили їх, а інших «руками побрали». А тих, що втекли, гнали аж на Ворсклу.

Наступного, 1171 р., у Петрів день (29.VI) Ігор Святославович, зібравши війська свої, поїхав за р. Ворсклу і стрів половців, які тут підстерігали «язика». Він захопив їх, і розповів йому колодник, що хани Кобяк і Кончик пішли до Пе­реяславля. Почувши це, Ігор по­їхав супроти половців і переїхав Ворсклу коло Лтави. Невдовзі зу­стрів їх. Рать половців була мала, тому в битву не втрутилась, и вте­кла, залишивши всю свою здобич. Інші загони половців пустошили землі коло м. Серебряного та Бруча. Дружина Ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. Так поміг бог християнам у день святого пророка Ілії, - йдеться у «Літопису Руському».

Після князя Володимира Мономаха, коли він перед смертю по­садив своїх синів у старих і нових містах, між ними почалися чвари і усібні війни за Київський стіл, що й призвело до роздробленості колись могутньої держави - Ки­ївської Русі. Спроби Мстислава Володимировича вести політику, спрямовану на зміцнення загальноруської єдності, успіху не при­несли: держава розпалась на окре­мі 18 князівств і знесиліла, а отже не могла протистояти навалі орд Чінгіс-хана (битва на Калці 1223 р.) і хану Батию в 1240-х роках.

Навала монголо-татарських орд завдала великої шкоди роз­дробленим князівствам, в т.ч. й Переяслав-Чернігівському, до якого відносились землі й нашо­го краю, рідко заселені й до того. Значна частина загинула в борні, інших - майстрів, дівчат забрано в ясир, багато розбрелося по лісах і байраках, де потім довго жили не­великими групами в землянках.

Основна ж маса сіверян пішла за Дніпро під могутню ще тоді руку галицько-волинських князів, де й жили аж до середини XVII ст., коли почалися утиски і торту­ри польських панів і католицької церкви.

Сваволя польської шляхти і ка­толицьких ксьондзів досягала сво­го апогею не лише в західних зем­лях, а й по всьому Правобережжю і навіть на Полтавщині. Розрізнені козацькі наступи та селянські по­встання проти польських і ополя­чених українських можновладців Конецьпольських, Вишневецьких, Потоцьких та інших успіху не мали. Прикладом таких сумних подій можна назвати битву під Кумейками, Переяславом, під Голтвою на Полтавщині 1638 року, коли на допомогу прийшов навіть гетьман Остряниця. Повстання по­терпіло поразку. Остряниця, не ба­жаючи повертатись на Запоріжжя, де б поляки накинулись на нього і його козаків, пішов у Дике Поле і заснував там перше поселення, на Сіверському Дінці і його притоці Чуговці, Чугуїв.

Подальша доля нашого краю пов'язана з масовим переселен­ням українців з-за Дніпра, Поліс­ся, Волині, Черкащини. Часто в урядових документах Росії пере­селенців називали «черкасами».

Переселенці-українці зустрі­ли найліпші умови для розвитку землеробства і промислів. Земля Охтирщини - це в основному туч­ний чорнозем. Береги численних річечок, їхні долини були багаті на сіно, а в самих річках і озерах гуляли численні види риб. Голов­ною водною артерією була тоді судноплавна Ворскла, яку оточу­вали правічні ліси, часто заболо­чені, важкодоступні і дикі. В лісах і степах, особливо в Дикому Полі, водилися численні звірі і птахи. Деінде, навіть, гуляли дикі коні.

Частина поселень - слобод - з'явилася ще в кінці 30-х - по­чатку 40-х років, в тому числі й Охтирка, які стали потім складо­вою частиною великого обширу, названого Слобожанщиною або Слобідською Україною.

Використана література:

1. Літопис руський, Київ, ви­давництво «Дніпро», 1989.

2. Украинская Советская Со­циалистическая республика, энциклопедический справочник, Киев, 1987.

3. Россія, полное географи­ческое описан іе нашого оте­чества, С-Петербург, изданіе А.Ф.Девріена, 1093

4. Грушевський М., Історія України-Руси, т. 1, Київ, «Наукова думка», 1991

5. Ковпаненко Г, Племена скіф­ського часу на Ворсклі, Київ, «На­укова думка», 1967

6. Паік В., Корінь безсмертної України і українського народу, Львів, «Червона Калина», 1995

7. Сахаров А., Троцкий С, Живые голоса истории, Москва, «Молодая гвардия», 1971

8. Краеведческие записки, выпуск 1, Ахтирка, 1961

Олександр ГАЛКІН
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg