4 січня Петру Тихоновичу Віслову, колишнь­ому головному інженеру районних електро­мереж, виповнилося 80. Свій поважний ювілей він відсвяткував у колі найрідніших - дружини Ніни Василівни, дітей та онуків.

Петро Тихонович Віслов народив­ся 4 січня 1931 року у селі Катанське Великописарівського району. У вересні 1939-го пішов до першо­го класу. Того ж року, у березні, його тата призвали до лав Радянської Армії. Службу він проходив на Далекому Сході, звідки так і не повернувся. Згодом родина пе­реїхала до села Іванівка, що теж у Великописарівському районі. До 1946-го хлопчик ріс разом із мамою. Пізніше вона вдруге вийшла заміж і у малого Петрика з'явився вітчим. Потім - навчання в технікумі, служ­ба на флоті, інститут...

На електротехнічний факультет до Охтирського технікуму механізації та елект­рифікації сільського господарства Петро Тихонович Віслов вступив 1949 року. Та вже у квітні 1951-го його призвали до лав Радянської армії. Навчання довелося по­кинути...

- Коли у міському військкоматі мені повідомили, що служити буду на флоті, я трохи розчарувався, бо хотів в авіацію. "Не хочу на флот, хочу в авіацію", - сказав я тоді. І у відповідь почув: "Поясниш це в обласному військкоматі". Словом, до авіації я так і не потрапив. Із Сум мене разом з іншими хлопцями направили до Ленінграда на 10-місячні навчальні курси, після чого розподілили по фло­тах. Я потрапив до Чорноморського. Упродовж трьох з половиною років ніс службу на підводному човні, якому було присвоєно звання гвардійсько­го, у Севастополі, - згадує П.Т. Віслов. - У 1954 році Микита Хрущов передав Крим Україні. У травні того ж року із Москви дали команду переправити наш підводний човен на Північ. Рік там прослужив. Пізніше супроводжу­вали кораблі із Полярного до Совєтської Гавані, звідки демобілізу­вався у 1955-му...

Після служби Петро Тихонович поновився у технікумі, який закінчив з відзнакою у 1959 році.

Зі своєю майбутньою дружиною - Ніною Василівною - познайомився на міській комсомольській конференції, що проходила восени 1956-го. На той час Ніна працювала у міськкомі комсомо­лу на посаді заввідділу комсомольсько-піонерської роботи. А Пет­ра Тихоновича саме обрали секретарем комсомольської ор­ганізації технікуму, що була найчисельнішою (320 чоловік) у нашо­му місті. На тій конференції П.Т. уперше побачив Ніну (вона тоді ви­ступала з високої трибуни), і без тями закохався. Він уже тоді знав, що вона стане його дружиною...

Згодом Ніна Василівна влаштувалася на роботу до школи-інтернату, яка саме відкрилася у Охтирці. Шефство над цим закладом узяв технікум, а відтак Петро Тихонович і Ніна Василівна часто бачилися од­не з одним. У лютому 57-го вони одружилися. Разом уже 54 роки, народили та виховали двох дітей, мають двох онуків. І хоча усі вони живуть сьогодні окремо від стареньких батьків, та без уваги їх не залишають. Особливо молодший онук Ярослав, що нині вчиться на третьому курсі в Українській державній академії залізничного транспорту, що у Харкові. До бабусі з дідусем хлопець приїжджає щотижня, часто телефо­нує, цікавиться їхніми справами. Старший онук Андрій, що разом із мамою (донькою Ларисою) живе в обласному центрі - теж частенько навідується до Петра Тихоновича та Ніни Василівни. І щоразу повер­тається додому з гостинцями.

Паралельно із роботою у школі-інтернаті Ніна Ва­силівна заочно навчалася на філологічному факуль­теті педінституту. А Петро Тихонович, закінчивши на­вчання в технікумі, влаштувався черговим інжене­ром електростанції на ТЕЦ, що тоді тільки починала працювати. Саме Петро Тихонович ніс першу вахту на новому підприємстві. І вже через кілька місяців - наприкінці грудня 1959-го - отримав квартиру. На ТЕЦ П.Т. Віслов пропрацював сім з половиною років. Він був справжнім фанатиком своєї справи. Йому пропонували роботу в міськкомі партії - не погодився.

Ніна Василівна змушувала Петра Тихо­новича продовжувати навчання. Наполя­гала на своєму доти, доки чоловік таки не вступив до Українського заочного політехнічного інституту, що у Харкові, на енергетичний факультет. Закінчив його у 1967-му, отримавши спеціальність інженера-електрика.

Майже три роки Петро Тихонович Віслов очолював міські електромережі у Лебедині. На переїзд до нового міста Ніна Василівна не погодилася, бо на той час працювала у міській школі №1, користу­валася повагою серед колег, була автори­тетом для учнів. Тут її знали, любили... А в Лебедині із роботою було важко. Аби Ніну Василівну кудись влаштувати, когось тре­ба було звільнити. Цього пані Ніна допус­тити не могла. Відтак і залишилася в Ох­тирці...

У листопаді 1968 року П.Т. Віслов став головним інженером Охтирських район­них електромереж, на цій посаді пропра­цював три десятиліття. 1991-го, маючи за плечима 52 роки трудо­вого стажу, пішов на заслужений відпочинок. Має чимало грамот і подяк - за тривалу та бездоганну роботу в системі РЕМ. Корис­тується повагою серед колишніх колег, друзів, у колі найрідніших людей.

Ніна Василівна та Петро Тихонович Віслови були і є активними учасниками загальноміських святкових заходів. Більше того, сво­го часу П.Т. очолював первинну організацію ради ветеранів, був головою ради ветеранів ВАТ "Сумиобленерго". А Ніна Василівна, окрім всього іншого, - незмінна учасниця хору ветеранів війни, праці та військової служби, член президії ветеранської організації міста.

Про своє життя на заслуженому відпочинку Ніна Ва­силівна та Петро Тихонович кажуть так: "Поки удвох - тримаємося. Пенсію, дякувати Богу, отримуємо вчасно. Коли Ю.Т. була Прем'єр-міністром, її (пенсії) розмір відчутно підви­щився, зараз же добавляють по три-чотири гривні, а ціни в магазинах зростають у рази...

Влітку, як правило, живемо на дачі, що у селі Іванівка (за п'ять кілометрів від Кириківки). Ото як поїдемо туди одразу після дня Пе­ремоги, і аж перед Покровом повертаємось до Охтирки. Петро Ти­хонович дуже хворіє останнім часом, тож свіже повітря йому вкрай необхідне. Там у нас гарно. Поряд - і ліс, і річка. У будиночку є газ та вода. А ще 22 сотки городу. Він нас завжди виручає. Щоправда, садимо лише на 7 сотках, решту землі надаємо у користування сусідам, що утримують худобу чи якусь іншу живність. Однак цьогоріч уперше довелось купувати картоплю. Рік виявився невро­жайним. А ще кроти, які з'їли частину городини...

І.Івахненко