Головна arrow Розділи arrow Життя та люди arrow Анатолій Марченко: "Якщо в армії пануватиме порядок, то й у державі буде все гаразд"
Анатолій Марченко: "Якщо в армії пануватиме порядок, то й у державі буде все гаразд" Печать
Автор Газета "Город А"   
06.10.2010 г.

Закінчення. Початок

- Анатолію Олександровичу, світова економічна криза, про яку активно почали говорити лише кілька років тому, завдала нищівного удару українській економіці, від чого у свою чергу постраждала й вітчизняна продовольча система - ціни на продукти почали різко рости (і продовжують зростатиі), а купівельна спроможність більшості наших співгромадян залишалася низькою. І це в той час, коли уряди більшості країн, долаючи наслідки кризи, знижували ціни на основні продукти харчування і зменшували податковий тиск на підприємців (підприємства). Відомо, що проблеми з утриманням українського війська існували завжди, а у період кризи, мабуть, ще й значно загострилися. Особливо це стосується харчування солдат. Чи маєте з цим проблеми?

- Проблем із харчуванням солдат у нашій частині немає. І знаєте чому? Тому що свого часу ми створили власне підсобне господарство, завезли корів та свиней. Ви правильно щойно сказали, що проблеми з утриманням українського війська існували завжди, і, в першу чергу, у зв'язку із нестабільністю фінансування Збройних Сил України, через що і було прийнято рішення створити власне підсобне господарство. Зрозуміло, що солдати не повинні цим займатися, але що накажете робити, коли ні відповідного фінансування з боку держави, ні забезпечення продуктами харчування... А військовослужбовець, як і будь-яка інша людина, їсти повинен щодня. Хоча, якщо поглянути на ситуацію з іншого боку, худобу теж утримувати не дешево, але... У той час наші солдати залучалися до охорони деяких колгоспів, за що їх керівники розраховувалися зерном. Завдяки цьому й утримували господарство. Наразі у нас скоротилася кількість худоби, але це аж ніяк не позначається на харчуванні військовослужбовців, яке, нагадаю'чотирьохразове. Більше того, у частині навіть пасіка є, вона налічує близько сорока бджілородин. Щороку отримуємо близько 500 кілограмів меду. Приблизно стільки ж і яблук заготовляємо на зиму. Тож і в будні, і в свята маємо що на стіл покласти.

Я, як командир частини, із самого початку перебування на цій відповідальній посаді особливу увагу приділяв харчуванню військовослужбовців. Свого часу ми викорчували ліс, зорали територію і почали вирощувати картоплю. Тоді, пам'ятаю, проти мене навіть кримінальну справу порушили, бо побачили у моїх намірах неправомірні дії. Однак згодом справу закрили, бо зрозуміли, що усе те робилося не заради досягнення якихось корисливих цілей, а для людей. І хоча картоплю вирощуємо на піску, врожаї маємо непогані. Крім того, щороку, готуючись до чергової зими, солимо та консервуємо різноманітні овочі, частину з яких закуповуємо у сільгосппідприємств. Прикро, що Міністерство оборони заборонило військовим частинам утримувати підсобні господарства, аргументуючи це тим, що армія не для цього створена. Може, це і правильно, та якби те ж таки міністерство належним чином фінансувало внутрішні війська, ніхто б і не обурювався таким рішенням...

- Зрештою, усе, що ви робите, я маю на увазі і підсобне господарство, і перехід на дров'яне опалення, певною мірою дозволяє економити і, мабуть, таки виправдовує себе...

- Безумовно. Сьогодні, як я уже говорив, наші солдати харчуються чотири рази на день. І все це - за рахунок підсобного господарства. Крім того, військовослужбовцям, які повертаються з чергування пізно ввечері, теж готуємо вечерю, і це, на мою думку, великий плюс. Наші солдати, слава Богу, не голодують, сплять у теплих казармах, і я, як командир, теж почуваюся спокійно.

- За радянських часів, коли більшість великих і малих підприємств належали державі та й люди були дещо іншими (менш агресивними і. більш добрішими по відношенню одне до одного), трудові колективи, адміністрація і профспілкові комітети підприємств всіляко допомагали своїм колегам, коли ті потрапляли у скрутні життєві ситуації, втрачали рідних чи потребували лікування. З розпадом Радянського Союзу та здобуттям Україною незалежності більшість підприємств перейшли у руки приватників, які не надто переймаються проблемами своїх підлеглих, я вже не говорю про надання матеріальної чи фінансової допомоги. Але ж кожен із нас у будь-якій ситуації має залишатися людиною, правда?

- Звісно. Я вже говорив раніше, що наша частина - це велика і дружня родина, у якій ми всіляко допомагаємо одне, одному, підтримуємо у важку годину. І. коли хтось втрачає рідних чи потребує певної суми на лікування - завжди збираємо гроші. Так було завжди, і гак буде. Зрештою, рано чи пізно лихо може постукати у двері до будь-кого з нас, а от самостійно впоратися із ним вдається, на превеликий жаль, не кожному. Та коли маєш друзів чи колег, які будь-якої миті готові прийти на допомогу, підтримати і розрадити - то велике щастя...

- Анатолію Олександровичу, очолювана Вами частина є справжнім взірцем чистоти - жодного папірця на території, клумби доглянуті...

- Так, у нас із цим - суворо. Я завжди кажу своїм підлеглим: "На території частини не повинно бути жодного недопалку, жодного папірця, усе повинно блищати..." Ми ж більшу частину свого часу проводимо тут. Це - наш спільній дім, а в домі у гарного господаря завжди чисто. Зрештою, якщо в армії пануватиме порядок, то й у державі все буде гаразд. У нашій частині - більше тридцяти представниць прекрасної статі, за кожною з них закріплена клумба...

- На вашому парадному кітелі -чимало усіляких нагород. Усі вони, безперечно, заслужені, та чи можете виокремити серед них такі, якими особливо пишаєтеся, які було найприємніше отримувати?

- Виокремити? (задумався). Знаєте, будь-яку нагороду - медаль, орден чи грамоту - завжди приємно отримувати, і тим більше тоді, коли усвідомлюєш, що та чи інша нагорода дійсно заслужена. Тому мені важко виділити серед усіх цих нагород (розглядає парадний кітель) ті, якими особливо пишаюся. Усіма пишаюся. Та найбільше, мабугь, орденом Богдана Хмельницького 1 ступеня, який отримував у Марийському палаці з рук екс-президента України Леоніда Даниловича Кучми. Пишаюся й медаллю за бойові заслуги, яку отримав, будучи капітаном роти. Справа в тім, що така медаль (за бойові заслуги) вручалася лише тим, хто воював у Афганістані, але ще за радянських часів був такий наказ, відповідно до якого командир роти, яка протягом трьох років на відмінно здавала усі заліки, представлявся до нагороди, що прирівнювалася до ордену.

- Про "дідівщину" у лавах Збройних Сил ходять легенди... Багато хлопців, які вже відслужили, часто лякають цим тих, у кого служба ще попереду, розповщають усілякі жахіпя про знущання над "салатами". У вашій частині випадки "дідівщини" мають місце?

- Загалом, ні. Я завжди цікавлюся у "новачків" - чи старші, бува, не знущаються над ними. І дуже рідко чую у відповідь якісь скарги. Тож з упевненістю можу констатувати, що "дідівщини" як такою у нашій частині немає, а якщо й трапляються якісь поодинокі випадки знущання над меншими - відразу ж реагую на це, попереджаючи: "Це на "гражданці" ви можете влаштовувати розбірки, битися, в армії це - суворо заборонено. В іншому випадку доведеться нести кримінальну відповідальність за свої дії". Зрештою, лише одна людина у частині може по праву називатися дідом. Це - я, бо вже й онучку маю - Дашу.

- Анатолію Олександровичу, Ви - суворий командир?

- Відповім так: де треба - суворий, адже цього вимагає й посада. Ви ж самі добре знаєте звідки, зазвичай, гниє риба... Та найголовніше, мабуть, те, що усі мої плани й задуми знаходять підтримку серед офіцерів, військовослужбовців. Вони у всьому допомагають мені, а тому й спільним перемогам радіємо разом.

Ігор Івахненко

 

����������� 

 
+2 #2 Любитель мёда!!! 18.10.2010 17:56
Да,предпринимат ели и пасечники они ещё те! Есть там комбат "Вася",варит сироп из жжённого сахара и продаёт под видом мёда,СВОЛОЧЬ! :o :D
 
 
-3 #1 Валерa 13.10.2010 15:07
Якщо в армії пануватиме порядок, то й у державі буде все гаразд
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg