Фото - Mark, okhtyrka.biz

Православні вшановують його 6 травня - в цей день весна приходить на землю. Господині саме цього дня сіють огірки, кавуни, дині тощо. Юрій (Георгій) вважається покровителем землеробів та скотарів в усіх християнських народів.

В «Историко-статистическом описании Черниговской епархии» є відомості про перший дерев'яний храм Побідоносця Георгія. Він існував уже в 17 ст.

Так згідно акту від 1695 року «Ахтырским Юрьевским попом» був Іван Афанасьев. Тут же можна знайти і згадку сиріт - дітей священика Георгіївської церкви, які у 1756 році писали: «В ахтырской святого великомученика Георгия церкви прадедов отец, также прадед и дед наш Иоанн Корж были священниками, и дед наш, завдовев, постригся в иеромонаха в ахтырском монастыре, а на место его произведен во священника отец наш Григорий Линицкий». Значить були ще два священики перед Іваном Афанасьєвим (Коржом), який уже відомий нам з 1695 рку. А це дає підставу стверджувати, що перший храм був заснований не пізніше 1660 року.

Із указу Консисторії Чернігівської єпархії від 21 лютого 1740 року відомо, що ця церква згоріла 22 грудня 1739 року по недогляду паламаря, який залишив свічку у церкві. На жаль, із пожежі вдалося врятувати лише «евангелие, служебник и одни ризы».

Відновлювали, реставрували храм з 1745 по 1795 рік. Цікаво, що будували дзвіницю дерев'яної церкви вже не охтирські козаки, а гусари.

Згідно відомостей Харківської консисторії відомо, скільки парафіян (окремо жінок і чоловіків) відвідували церкву. Так за 1750 рік 3604 віруючих переступали поріг храму (у парафії 410 чоловіків та 650 жінок), у 1810 році - 9919 чол. (704 чоловіків і 783 жінок), у 1850 році - 12800 чол. (665 і 719), у 1903 році - 1190 чоловіків та 1137 жінок. Річний дохід церкви на той час становив 600 рублів золотом і 1000 рублів асигнаціями. Священик церкви отримував за рік служби 300 рублів золотом і мав 180 рублів асигнаціями на винайм житла. Диякон церкви отримував за рік 180 рублів золотом і 60 рублів за оплату помешкання;

Сучасна церква однокупольна, хрестовидна, з прибудованою з заходу дзвіницею. Роботи виконані із темно-червоної цегли. Церква увінчана однією головкою на високому потужному барабані. Вона сприймається як монументальна споруда, дякуючи умілому компонуванню і формі. Церква одноповерхова, але висота гілок хреста сягає до 10 м. По висоті будівля розділена на кілька ярусів, які наче виростають один з одного. Нижня половина являє собою обманливий двометровий цоколь - глуху стіну. Вище кути гілок хреста зрізані, і в їх торцях зроблені дуже великі, одиночні арочні віконні пройми. їх перемички над карнизом споруди повторюють внутрішню конструктивну частину зводів, які перекривають гілки хрестів. На бокових стінах прорізані спарені вікна продовженої форми. Високі шатрові дахи гілок хреста з трьох сторін підпирають спочатку 8-гранну, а далі - 12-гранну основу барабана, що виростає з центру — квадратну у плані. Барабан з арочними великими вікнами і з'єднаними попарно приставними колонками у простінках на масивному об'ємі церкви сприймаються контрастно і нарядно.

Дзвіниця збудована за таким самим принципом - на трьох кубічних масивних ярусах виникає четвертий, наскрізний ярус із 8 пройм, який у деталях повторює основний барабан. Дзвіниця увінчана сферичним куполом. На основному барабані купол в радянський період був втрачений.

Великі глухі об'єми, не подрібнені декором поверхні стін, гостроверхі покриття надають храму замкненість і строгість, що притаманні романській архітектурі.

В цілому церква вражає величністю і грандіозністю.

В роки радянської влади храм був закритий і частково зруйнований. До 1993 року приміщення церкви використовувалося як склад, спочатку для медпрепаратів, згодом-для склотари.

Відновив свою діяльність храм з осені 1994року, коли сюди прийшов отець Георгій. Споруда була у жахливому стані - без вікон, хрестів і куполів.

Реставраційні роботи оживили церкву не лише як архітектурну пам'ятку місцевого значення, а й як парафіяльний храм мікрорайону Дачного.

Стараннями священиків церкви були встановлені прекрасні три великі вітражі, відновлені куполи церкви і дзвіниці, внутрішнє оздоблення, зроблено у 2000 році газове опалення.

13 січня 2007 року була освячена новозбудована з криницею в середині каплиця в пам'ять про членів сім'ї царя Миколи II. Про це сповіщає меморіальна табличка: «Накладезьная часовня в честь новомучеников исповедников российских и царственных страстнотерпцев». Інша меморіальна дошка інформує, що збудована каплиця «на средства Владимира Орлова, уродженца с. Алешня Ахтырского района», що мешкає тепер у Києві.

Наступного року на території церкви була збудована трапезна. Взагалі вся територія культової споруди може слугувати взірцем благоустрою.

Святинею церкви є ікона Георгія Побідоносця з частинкою його мощів, що була доставлена із Києва в останній рік минулого століття.

Так можна закінчити статтю і поставити крапку.

Але є багато іншої інформації, що суперечить одна одній, хочу все-таки донести її читачам.

Почну з часу забудови храму. У багатьох джерелах можна знайти відомості, що на початку XX століття в 80-ти метрах на захід від колишньої дерев'яної однокупольної церкви починається будівництво кам'яного храму. Проект його був розроблений в Харківській губернській архітектурі в 1907 році, на кресленнях стояв підпис архітектора Покровського. Збудована Георгієвська церква в 1908 році архітектором М. Комарницьким.

На користь цих даних і відомості з 4 тому «Памятников градостроительства и архитектуры УССР», Де можна знайти інформацію, що «на весьма банальном плане, подобном планам церквей Жен-Мироносиц, Николаевской и Спасской в Ахтырке, Геогиевская церковь отличается от них уникачьным решением объёмно-пространственной и конструктивной структуры, пропорционатьным соотношением составляющих ее частей». Тут же можна прочитати, що «согласно ведомости о церкви на строительство фундамента и цоколя ее было израсходовано около 8 тысяч штук кирпичей»,«... в 1908 г. в Ахтырке начато строительство грандиозного кирпичного храма Георгия».

Особисто мене бере сумнів, що протягом року церква була повністю збудована.

Архівні документи Харківської консисторії також викликають запитання. Згідно цих даних, будівництво сучасного храму почалося у 1870 році і триваю 35 років. В інших джерелах початок будівництва церкви датується 1860 роком.

Ще більш незрозумілою є історія з освяченням храму. Якщо вірити архівам консисторії, то будівництво кам'яного (цегляного) храму було завершене в 1905 році, в тому ж році він був освячений собором духовенства. У 1907 році до Охтирки прибув Архієпископ Харківський і Охтирський Арсеній і освятив повним архієпископським чином храм Георгія Побідоносця.

Місцеві мешканці в один голос стверджують, що церква Георгія ГІобідоносця не освячувалася.

Ця розбіжність у фактах поглиблюється, коли охтирчани запевняють, що церква не була діючою до 1994 року, а архіви кажуть зовсім інше.

До 1917 року у церкві служив Олексій Солофненко, який 25-річним священиком після закінчення Харківської духовної семінарії приїхав у 1899 році в Георгіївський храм. Дияконом з 1892 року по 1907 рік прослужив випускник цієї ж семінарії Олексій Столяревський. На час прибуття в Охтирку йому виповнилося 27 років. Останнім старостою з 1903 по 1919 рік був представник відомої охтирської династії Федір Овча-ренко. Його дід і прадід обіймали цю посаду.

У березні 1920 року церква була частково пограбована і закрита. Можливо, до цього часу не була розібрана дерев'яна церква, і ця інформація стосується її. Не відповідає дійсності, що після двадцятирічної перерви у церкві відновилися богослужіння, що тривали з 1941 року до 1958 року, коли прийшла нова хвиля гонінь на церкви.

Запитання залишаються. Сподіваюся, що читачі зможуть прояснити деякі неточності.

Цією публікацією закінчується просвітницький проект «Знайомство з пам'ятниками архітектури міста Охтирки».

■ Марія ПОЛІЩУК, методист туристсько-краєзнавчого напрямку ОМЦДЮТ, Почесний член Українського товариства охорони пам'яток історії і культури