Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow История arrow Кажуть: рукописи не горять
Кажуть: рукописи не горять Печать
Автор Газета "Лидер"   
13.07.2010 г.

Кажуть: рукописи не горять. Мабуть це так. Бо нам у спадок дісталися три числа рукописного журналу "Мотор" - видання учнів Охтирських Педагогічної та Соціально-Економічної шкіл, які, як з усього видно, належали до випускних класів 1921-1922 навчального року. Як зазначається на титульній сторінці, журнал є "Органом неперіодичним" і що він твориться в Охтирці на Харківщині (з 1923 р. - Сумської округи, а з 1939 р. - Сумської області. - ОТ.).

Завдання журналу вгадується з епіграфу до нього: "Нехай же наш "Мотор" буде тим справжнім мотором, який дасть здвиг нашій машині - школі!" Тут дочасно нагадати, що на початку 20-х років XX ст. передове і патріотичне вчительство Охтирщини, захопивши освітянську владу, впроваджували реформи школи, в т.ч. і ліквідації русифікації навчання. (Про це чит.: Галкін 0.,"Охтирське сузір'я" -"Город А" за 28 листопада та 5,12, 19 грудня 2002 року) та у вступній статті "Мотору" під назвою: "1921 рік", теж з епіграфу до неї: "Життя йде, хто не поспіває за ним, той залишається самотнім". Автор цієї цитати позначений літерами "М.Г.".

За браком площі на шпальтах часопису, всієї статті тут подати не можливо, тож подамо лише кілька уривків, зберігаючи тодішні правила правопису та манери спілкування.

"В кожній людині мається без-лічь ріжних задатків, - починає статтю якийся І.Натальченко (можливо й псевдо бо тоді доволі часто його вживали - О.Г.).Чоловік в цілому - це скарб, але скарб здебільшого до пори, до часу притаєний.

Такий, замкнутий в самому собі, - чи, дякуючи суб'єктивному психічному складу, чи зовнішнім умовинам чоловік - ніби закопаний талан, як той вітхо-завітний, не приносе користи, а з'являється лише занадто важким тягарем, який гальмує справу поступу всього того суспільства, серед якого він має бути.

Ми ж, учнева молодь, як частина людського суспільства, повинні пильнувати за тим, аби не бути таким гальмом, аби не постачати собою нових адептів в безмірну армію "лишних" юдей, яких і без нас навкруги легіони.

Маючи ж недосяжну для багатьох освіту, ми як люде з свідомими поглядами на життя, не мусимо преступно ховати свої знання...".

Редакційна колегія і дописувачі вважали "Мотор" мозком обох шкіл.

Справді, журнал "Мотор" був тим акумулятором, де накопичувалися думки учнівської молоді. Вони, думки, акумулювалися у різних формах: статтях, віршах, байках, притчах, сповідях педагогів і т.п.

В сповідях, наприклад, педагог ставив загальні і конкретні завдання, що, наприклад, треба робити, щоб позбутися рабства, щоб не "прозябати", а жити. І тут же відповідає, що найпершою зброєю в тому має бути думка, з допомогою якої людина завойовує собі щастя. Отже, завдання педагога пробудити в учня самостійну критичну думку, наштовхнути на той шлях, по якому піде глибока дука. А щоб легше це робити, вихователю необхідно бути дуже тонким психологом. Тож завжди треба пам'ятати, що машина без мотора - не машина і людина без думки - не людина. Отже, вчитель повинний створювати "думку-мотор".

І редакційна колегія учнівського часопису "Мотор" тільки того й прагнула - створювала глибоку наукову, ба, навіть філософську, думку.

Цікавою статтею журналу "Мотор" - "Моє завдання". її автор не побажав, щоб його знали і підписався просто - "Майбутній учитель". Взявши за епіграф слова "Машина без мотора - не машина, людина без мислі - не людина", він заявляє, що наука складається з маси мислів, які висуває життя. Часто ми називаємо себе "недосконалою людиною". І що означає "досконалий" і "недосконалий"? Себе я називаю недосконалим тому, що мисль моя ще молода, неглибока. Я безсильний вникати в суть речей битності. Отже, досконалим взагалі я називаю високий розвиток мислення і недосконалим низький його розвиток. Мисль -найсильніша зброя людини».

Ось що розповідає якийся Да-нор у статті "Заліки". "В останні дні, - пише він, - наші школи надто хвилюються. Прийшов час заліків, а з ними в наше життя увірвались непередбачені труднощі, недоро-зуміння і помилки. Особливо велике хвилювання було в Педшколі: там у зв'язку з цим справа дійшла навіть до скарги Віднаросу (Відділ народної освіти - О.Г.). Було б помилкою обійти ці події нашим повним мовчанням, а тому два слова про них побіжно сказати треба. Не про скарги на керівництво, звичайно. Що говорити про це?

Ні, ми скажемо про заліки лише як про відомий ступінь перевірки знань, як про спосіб контролю за роботою керівників».

Як подалі склалася доля заліків невідомо, оскільки й про наступні числа журначу "Мотор" теж нічого невідомо. А ось, що заліки відіграли певну роль в Педагогічному технікумі, відомо. Бо події, пов'язані з ними, описані якимось І.Бунтарем (явно - псевдонім - О.Г.) в останньому (третьому) числі "Мотору" та з протоколу зборів випускної групи Охтирського Педагогічного технікуму, вміщеного там же.

Власне, не заліки були "хопчи-ком побиття", а відносини, стосунки учнів та керівників і педагогів, котрих старий уряд (царський) залишив новому, післяреволюційному поколінню, з яким вони відразу щільно зійшлися і зараз беруть участь у соціялістичному будівництві. Але учні мають невдоволення. В школах немає товаристського духу. Між завідувачем (не тільки як педагогом, а як і адміністратором) мусять бути товариські відносини, а в нас цього здебільшого

немає. Це помічається не лише на учнях, але навіть на декотрих педагогах. Коли, наприклад, учні були обурені самочинством завідувача Соціально-економічного технікуму і з тиждень мітінгували та радились, яким би чином усунути з посади завтехнікумом, бо він зі своїм рицарським гонором середньовіччя справді непотрібний, то запитавши одного з педагогів, чи скоро нам Віднарос "настоящего" директора надішле, той відповів, хитрувато посміхнувшись: тоді, мовляв, як ви закінчите навчання.

В цій жартівливій відповіді криється жахлива правда: після нас залишаються учні, котрі й зараз своїм "гімназичним" шпигунством та "доносами", псують товаристську солідарність, а вони ж будуть складати з себе старшину школи після нас. Зрозуміло, що від завідуючого до справжнього директора тоді залишиться один крок. Але ми, закінчуючи, на жаль, дуже швидко школу, повинні в ознаку своєї невпинної боротьби зі старим мундирним пахом, який з самого початку силкується нас приборкати, в ознаку щирого поважання учнівських об'єднаних організацій, в ознаку товариської солідарносте, не допустимо цього. Досить вже слів, час перейти до діла!

І ось 7 травня 1922 року були зібрані збори випускної групи Охтирського Педагогічного технікуму, слухачів Ш-ї групи української мови. Головою обрали С.Бондаренка, секретарем - М.Лаврінченка. На повістку дня поставлено пекуче питання: "Відношення громадянина Сергієнка до учнів взагалі і абітурієнтів Педтехнікуму, зокрема..."

"...Беручи це до уваги і безліч ріжних факторів, ми, слухачі вирускної ІІІ-Ї групи вкраїнської мови, не визнаємо громадянина Сергієнка педагогом і керівником студії Української мови і від здачі йому заліків відмовляємося".

По чому постановили: прохати Наукову колегію призначити другого керовника для викладання Української мови, якому ми і здамо заліки. Голова зборів (підпис) Секретар (підпис).

Ось так. Прагнення учнів обрати звитяжні дороги орієнтиром на найближчий час прискорили вирішення нагальних питань. Сергієн-ко полишив директорське крісло. Тільки, щоб не так було соромно, Віднарос, так би мовити, нівелював хвилю обурення, розповсюдивши чутки, що начебто Сергіенко сам подав заяву про звільнення.

Окрім таких життєво-серйозних проблем, журнал "Мотор" торкався і інших немаловажних тем. Багато їх присвячено пам'яті Т.Г.Шевченка та іншим видатним письменникам. Пропонував журнал і статті про мистецтво і школу, про сучасне життя дитячого будинку, про перше травня і навіть про прийдешню епоху. Вмішувалися в ньому вірші, сатира, об'яви тощо. Друге чисто, наприклад, яке вийшло 10 березня 1922 року, статті присвячені Великому Кобзареві - Т.Г.Щевченкові. Решта - мистецтву і школі

Третє число (оскільки воно останнє) вийшло 20 травня 1922 року. Розпочинається воно "Заповітом товаришам учням" (Педагогічного і Соціяльно-економічного технікумів).

■ Олександр ГАЛКІН, член Національної спілки журналістів

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

drova.jpg

Загрузка...