Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Земляки arrow Ліс, посажений для нас
Ліс, посажений для нас Печать
Автор Газета "Лидер"   
11.06.2010 г.

Іду й прислухаюся до тихого шепотіння дерев, їх вершечків, що знизу здаються мені маленькими, іграшковими. Там, угорі, їх похитує вітерець, він тихим шумом наповнює ліс.

Раптом згадалися уроки краєзнавства. Учитель розповідав, що сивої давнини місто Охтирку оточували могутні дубові діброви, з великою кількістю звірів, численним птаством. Де ж вони поділися? Чому зникли з лиця охтирської землі?

Виявляється, у 1641-му році, коли почали будувати перші укріплення на річці Охтирці, було вирубано багато дібров. Розкішна деревина йшла на спорудження дубових укріплень від нашестя татар, на спорудження фортець, будівництво житла. А що вже говорити про дубові бочки для квасу та солінь... На жаль, декілька століть тому виникла так звана екологічна проблема, бо після такого масового знищення та численних пожеж на Охтирку почали наступати важкі піски, що перекочувалися вітром. Тому й місцевість навколо міста-фортеці стали називати «охтирською Сахарою». Наш земляк, поет Яків Щоголев, писав:

Коли поїдеш навпростець з Охтирки пісками важкими...

Сади, городи, ниви міщан почали вкриватися шаром піску, який постійно літав у повітрі, тріщав на зубах, забивав дихання, різав очі... У місті говорили, що це - кара Божа. Здавалося, виходу немає -містечко потоне, зникне в пісках.

Але наприкінці XIX століття знайшлася людина - дивак. Вони, як відомо, тоді и з являються, коли треба когось або щось рятувати... Чоловік цей не просто мріяв перетворити Охтирку на лісовий оазис, а й почав робити це насправді, саме він урятував Охтирщину від загибелі, створив сосновий вінець нашій рідній землі. Андрій Васильович Шаталов, пристрасний ентузіаст, глибокий знавець, дослідник і експериментатор, він зумів захопити людей ідеєю відродження лісів, підняти на боротьбу з пісками. Поступово навколо Охтирки знову виросли насадження соснових і листяних порід.

...Велика Вітчизняна війна. Фронт підступив до Охтирки. Андрій Васильович Шаталов і в цю тривожну пору, як завжди, увесь день проводив на лісопосадках. Роботи вистачало, бо, крім старого лісівника, тепер ніхто на плантації не виходив. Виполював у міжряддях бур'яни, видаляв засохлий молодняк. Особливо оберігав ділянку з саджанцями дуба, вирощеними з жолудів, які вдалось одержати з далекого Уралу.

Той день був зранку тривожний. Раз по раз глухо лунали вибухи. Шаталов чув, як рвонуло на західній околиці, де були його посадки. Домашні вмовляли зачекати, але він, зібравши у вузлик нехитрий харч, поспішав. Уже перед заміським лісом Андрій Васильович натрапив на глибоку вирву. Учора її ще не було. Навкруги валялись зів'ялі гілки, ніби кістками біліли обідрані стовбури дерев. Швидко пішов далі. Він був уже біля розсадника, коли почувся протяжний гул: ішли фашистські бомбардувальники.

...Вибуху не почув. Його кинуло на землю, але свідомості не втратив. Схопився на ноги і побачив у ту саму мить, як осідала у вирву на ділянці уральських дубків мішанина із землі, листя і скіпок. Кинувся туди, незважаючи на гострий біль. Уже коли схопився за понівечений стовбурець, побачив, як з рукава по пальцях бігла кров. Лісівника так і знайшли із закривавленим стовбурцем дубка в руці...

Ми, нащадки, повинні постійно пам'ятати про життєвий подвиг - Андрія Васильовича Шаталова-практика, ученого-лісника. Сім'я Шаталова зробила неоціненний внесок, точніше, здійснила подвиг у справі захисту нашого міста й усієї Охтирщини від пилових бур та наступу пісків. Наслідуючи приклад ентузіаста, тисячі охтир-чан упродовж кількох десятиліть брали участь у створенні зеленого оазису міста із сосен...

Іду лісом, насолоджуюся кожною хвилиною перебування в царстві краси. Почуття гордості за мудрих, працьовитих предків охоплює мене. Люди саджали для нас. Терпляче й надійно працювали, не бачачи ще до пуття результатів своєї праці, знаючи, що й ніколи не побачать їх.

Минули десятиліття. Поспіла деревина, як говорять лісники. Настав час збирати врожай, вирощений Шаталовим. А що ми, молоде покоління, залишимо нащадкам? Чому все частіше бачимо наслідки безжального знищення зелених насаджень?

Над моєю головою шумлять сосни. Про що вони співають? Виконують урочистий гімн матінці-землі чи засуджують, висміюють ганебне ставлення людини до навколишнього в частівках? Сумно від того, що немає порозуміння між людиною та рідною й дорогою природою!

■ Наталія ЛИСАК, Охтирська ЗОШ № З

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

drova.jpg

Загрузка...

Реклама