Головна arrow Наше місто arrow Достопримечательности arrow Тут навчались гімназистки
Тут навчались гімназистки Печать
Автор Газета "Лидер"   
07.06.2010 г.

Продовження, початок

У неспокійний 1917 рік заняття припинилися в багатьох навчальних закладах міста. Вихованці середніх навчальних закладів активно включилися у політичне життя. У цей період гімназистки збирали кошти та продукти для літніх таборів, які передбачалося відкрити для дітей солдат та робітників Петрограду, але задум про їх створення виявився прожектерським. Відомо, що 23 липня 1917 року в жіночій гімназії відбувся вечір, де виступив кобзар Г.С. Кожушко і хор під керівництвом Новикова. Як свідчила періодика того часу, весь збір від вечора був переданий на видавництво буржуазно-націоналістичного бульварного листка охтирських націоналістів «Голос села».

В післяреволюційний період в приміщенні жіночої гімназії розташувалася неповна середня школа т. Леніна.

1 серпня 1924 року була створена середня школа №1 ім. Леніна на базі єдиної неповної середньої школи, яка в свою чергу ввібрала в себе школи, що знаходились навколо площі Леніна: ім. Шевченка, ім. Гринька, ім. Сковороди та ім. Луначарського.

У 1935 році сюди була переведена музична школа, що почала свою діяльність в 1920 році у Будинку працівників освіти по вулиці Повстяній. Музичну школу відвідували діти у цьому приміщенні до 1941 року.

У серпні 1943 року приміщення школи використовували як тимчасовий лазарет, поки розверталися евакогоспіталі. Сюди звозили як поранених воїнів, так і цивільних, яким потрібна була медична допомога. Мешканці міста свідчать, що поранені лежали прямо на підлозі на соломі. .Уже восени 1943 року діти прийшли у школу на заняття. Цікаво, що ще у 1945 році поруч з центральною частиною будівлі існувало одне одноповерхове приміщення школи. Воно розташовувалося напроти сучасного пам'ятника загиблим охтирчанам.

В післявоєнні роки старе приміщення жіночої гімназії отримало бокові прибудови. Для цього була розібрана і та будівля, про яку йшла мова. Не дивлячись на надбудову і бокові прибудови сліди першого приміщення видно і зараз.

Учнем школи був Герой Радянського Союзу Ю.Ф. Горбушко, який загинув в 1945 році на території Німеччини. Юрій Федорович народився у 1912 році в Охтирці у селянській родині. Добровольцем пішов на фронт. Воював танкістом. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки і кількома медалями. Тричі був поранений. Звання Героя Радянського Союзу механіку-водію танка Т-34 присвоєно посмертно у березні 1945 року за подвиг під німецьким містом Ной-Штраленберг. На честь учня - Героя на фасаді приміщення школи встановлена меморіальна дошка. На території школи є також пам'ятник загиблим в роки Великої Вітчизняної війни учителям та учням школи.

На боковій частині будівлі привертає до себе увагу меморіальна дошка, що увічнює легендарного генерала - земляка, захисника Мамаєвого кургану М.П. Батюка. Герой Сталінградської битви Микола Пилипович народився в 1905 році в Охтирці у родині робітника, закінчив школу №11. Став кадровим військовим. За самовідданість і героїзм під Сталінградом командир 79 стрілецької дивізії генерал - майор Батюк М.П. отримав орден Червоного Прапора і орден Кутузова II ступеня, а його дивізія стала гвардійською. При форсуванні дивізією ріки Сіверський Донець Микола Пилипович помер від інфаркту. Герой похований у м. Слов'яногірськ на Донбасі. На Мамаєвому кургані на території меморіального комплексу зроблено символічне захоронення нашого земляка.

З школою пов'язане ще одне ім'я Героя Радянського Союзу Симона В.П. Василь Петрович народився у с. В'язове на Охтирщині, де закінчив семирічку. Середню освіту здобув у Грунській школі, по закінченні якої у 1938 році став студентом Харківського університету. Здобути фах учителя помішала війна. З вересня 1941 року колишній студент був у лавах Червоної Армії. У липні 1942 року Симона В.П. направили до Новоград-Волинського піхотного училища , закінчивши яке у званні лейтенанта, командував мінометним взводом. Воював на Курській дузі та на 1-ому Прибалтійському фронті. За виявлену мужність і вміле керівництво підрозділом під час форсування річки Західна Двіна 22 липня 1944 року Симону В.П. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Демобілізувавшись у 1946 році у званні капітана, Василь Петрович продовжив навчання в університеті і став педагогом. Тривалий час працював у школі №1 ім. Леніна заступником директора . За багатолітню освітянську працю отримав звання Заслуженого учителя України. Симон В. П. був учасником параду на Красній площі в Москві на честь 50-річчя Перемоги. Не стало Героя у 1999 році.

Дедюкін Михайло Миколайович (1926-1982 p.p.) - професор, засновник Пермського політехнічного інституту, найвірогідніше, був учнем школи № 1. У цій школі працювала його мама, та й проживали вони поблизу школи по колишньому провулку Зарічному у будинку № 22. Дедюкін М.М. перед війною закінчив Ленінградський гірничий інститут, в післявоєнний час був доцентом, деканом гірничого факультету Сибірського металургійного інституту. У 1953 році він був призначений ректором Пермського гірничого інституту, який ще потрібно було організувати. Перетворившись згодом на політехнічний , ВУЗ мав 75 кафедр на 18 факультетах.

У школі №1 деякий час навчала дітей історії кандидат історичних наук Бездрабко В.Н.

Педагоги школи учитель інформатики Шульженко I.A. у 2009 р. та учитель географії Марченко І.Б. у 2010 р. стали переможцями обласних та учасниками всеукраїнських етапів конкурсу «Учитель року».

Сучасна школа, у якій навчаються 800 учнів, має фізико-математичний профіль. Викладачі Сумського державного університету читають лекції для старшокласників, з цього навчального року і для учнів 8 класів.

Школа №1 носила ім'я Леніна до 2005 року, пам'ятник Володі Ульянову досі стоїть на території школи.

У приміщенні школи № 1 розташоване комунальне пщприємство «Телерадікомпанія «Охтирка».

■ Марія ПОЛІЩУК, методист туристсько-краєзнавчого напрямку міського центру дитячої та юнацької творчості

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg