Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Земляки arrow ДИВО, А НЕ ЛЮДИНА!
ДИВО, А НЕ ЛЮДИНА! Печать
Автор Газета "Город А"   
27.05.2010 г.

"Ми жили Батьківщиною". Саме таку назву має книга Михайла Петровича Угрімова, презентацій якої відбулась нещодавно в Олешнянському навчально-виховному комплексі. У ній автор описує своє нелегке дитинство, що припало на воєнні роки, та життя у післявоєнний період.

Мабуть, мало кому відоме ім'я Михайла Петровича Угрімова. Але, на мою думку, ця людина гідна визнання, бо ж є щирим патріотом, прикладом для наслідування.

Кожна його зморшка несе в собі відгомін мудрості, як прояву клопіткої, часом непосильної, праці, покликання всього життя...

Народився Михайло Петрович 1927 року в селі Олешня Охтирського району в родині селянина, котрий гюходив зі славетного роду кубанських козаків. Його дитинство було трагічним. Коли хлопчикові були три роки - померла мати, згодом - батько. На долю Михайлика не випало щастя родинної ласки та материнської любові. Спочатку виховувався у дитячому будинку при Охтирському монастирі. Але це було недовго, і його відправили назад у село, де герой моєї розповіді виховувався на умовах державного патронату. Хлопця годував колгосп, а вчила й одягала сільська рада. Опіку над сиротою взяли близькі родичі.

"Моя родина - усе село Олешня", - розповідає Михайло Петрович зі сльозою смутку на очах... Затамувавши подих, слухають розповідь ветерана учні, вчителі, односельчани.

...Швидко плинули шкільні будні. Позаду залишилися шість років навчання, та не судилося юнакові більше переступити поріг рідної школи - насунула страшна хмара Великої Вітчизняної війни. З жовтня 1941 року проживав майбутній митець на окупованій території. Відразу ж після її визволення, у серпні 1943 року, Михайло вирішив піти добровольцем до окремого батальйону військ НКВС по охороні тилу 47 армії. Безліч завдань доводилось виконувати йому з прикордонниками.

Дивився на світ крізь призму дитинства... Дитинства, підкошеного війною... Але все ж у тому чорному вихорі жахливого часу жила крилата мрія. Коли Вітчизна, захлинаючись кров'ю, уже не здатна була приймати в своє чорне лоно дітей, у серці хлопця жевріла надія на Перемогу. А вона, як відомо, помирає останньою. Тяжко було не знати, що чекає на тебе завтра, що чатує на душу саме в цю мить. Адже кожен мав віру, але не був остаточно впевненим. Тому й ставив у житті три крапки як незнання майбутнього. Навіть не варто запитувати - чому так рано посивіли скроні? Лише сімнадцять - і фронт. Не було дитинства. Зникла юність. І відразу настало доросле життя. Чи легко було не втратити себе в такому вирі часу? Ні, Михайло Петрович - жив.

Після зняття оборони Києва, у листопаді 1943 року, повернувся в свої райони, де виконував завдання по підтримці порядку й безпеки. У 1944 році потрапив до діючої армії. Спочатку службу проходив у 49 запасному полку Уральського військового округу, звідти пішов добровольцем на фронт. Тяжко було дивитися вразливому юнакові на смерть товаришів, та жага перемоги знову кликала в бій проти фашистів. Відчайдушний патріот пройшов величезну відстань, захищаючи Батьківщину: брав.участь у бою з ворожими танками в Східній Пруссії під Кенігсбергом; воював проти Японії у складі ударної групи Забайкальського фронту; штурмував Великий І Малий Хіган. Та найстрашнішим для Михайла став жорстокий бій під містом Солунь, що забрав життя 216 ще зовсім молодих хлопців.

Пройшовши війну, Михайло Петрович мріяв стати офіцером. І в 1952 році став випускником Львівського політичного училища. Із 43 років служби в армії 33 відбув у прикордонних військах на заставах України, Молдови, Далекого Сходу й Карелії. Протягом 1981-1985 років проходив службу в Мозамбіку.

Сьогодні Михайло Угрімов -полковник у відставці, проживає в м. Київ. Він - пенсіонер і, як сам себе називає, молодий художник-початківець, літератор, у якого все ще попереду...

Михайло Петрович часто приїздить до Олешні -майже кожного року. Олешняни радо зустрічають земляка. В Олешнянському навчально-виховному комплексі створена та діє виставка картин Михайла Петровича. З нетерпінням чекають школярі нової зустрічі з видатною людиною, дивуються її силі волі, витримці, життєвої енергії.

Не кожен із сучасників погодився б піти на ризик, щоб утримати в руках навіть світле майбутнє. Африка. Азія. Європа. Мало не півсвіту. І так - усе життя. Воно загубилося у військовій службі під час постійних переїздів. Розірвалося між домом, сім'єю та покликанням, обов'язком.

Виставки картин в імпресіоністичному стилі - не просто звичайне хобі, а частина пережитого та згодом увіковіченого на мольберті. Батьківщина й далекий край, земля й небо, вічність і тіло - закуті в полотні. Але мають власне життя - саме в них таїться душа автора. Поривається вона й до літератури, біжучи і босими, і фронтовими, і звичайними життєвими стежками - автобіографічними сторінками.

Диво, а не людина. Хоча, ні! Звичайнісінька людина... Але така щира, відкрита світові, вдячна йому за найменшу краплину життя.

Воїн, захисник, митець, письменник-такий портрет сучасника. Хотілося б, аби кожен розвивав у собі і патріотизм, І потяг до прекрасного, залишався завжди людяним, таким, як Михайло Петрович Угрімов.

Олена Гиркіна, Олешнянський НВК

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

pas.jpg

Загрузка...

Реклама