На початку колишньої Сумської (сучасна вулиця Фрунзе) звертає на себе увагу приміщення - навчальний заклад, архітектурна пам'ятка кінця 19 ст. У минулому тут розміщувалася чоловіча гімназія

Фото - mark, okhtyrka.biz

Приміщення збудоване невідомим автором у 1885 році у два поверхи. Пластика будівлі вирішена за допомогою декоративної цегляної кладки із облицьованої цегли, носить риси "цегляного" стилю. Ця будова може служити взірцем майстерності мулярів, що тонко відчували художні можливості цегли.

Приміщення двоповерхове, цегляне, прямокутне у плані, має центральний ризаліт, що сильно виступає вперед. Архітектура підкреслює громадський характер будівлі. Подовжений (біля 50 м) фасад розділений пілястрами, між якими спарені, високі, з промінцевими клинчастими перемичками вікна. Центральний ризаліт має на першому поверсі вхід з козирком на фігурних залізних кронштейнах. На другому поверсі, над входом, розташована актова зала, що має на ризаліті три високих і широких арочних вікна. Інші вікна другого поверху - спарені, арочної форми. Середня частина ризаліту виділена спареними пілястрами і закінчується трикутним фронтоном. Мереживні візерунки, зубці, кронштейни, карнизи, вся багатюща пластика фасаду, особливо карнизної частини, виконана умілими майстрами виключно методом рельєфної кладки.

У 70-роках 19 ст. в Охтирці з'являються перші середні навчальні заклади, хоча такі привілеї могли дозволити собі не повітові, а губернські міста згідно шкільної реформи, що стала діяти з 1786 року.

20 вересня 1874 року була відкрита чоловіча прогімназія з 4 класами. Спочатку вона розміщувалася в орендованому приміщенні - у будинку П.І. Бабіна. А в цей час йшло будівництво великого двоповерхового будинку для чоловічої гімназії, на який земство затратило до 80 тисяч крб. У 1878 році земство передало цей будинок у відання Міністерства народної освіти з умовою розміщення в ньому середнього навчального закладу. Земська управа наполягала зробити прогімназію 6-клас-ною, а ще краще створити повну гімназію. У і 886 році чоловіча гімназія стала 6-класною. Відомо, що на вулиці Жовтневій в районі універмагу колись стояла спеціальна колона (стовп) для оголошень, на якій вивішувалися різні об'яви, в тому числі: «Сегодня гимназистам разрешается...»

У 1894 році при охтирській чоловічій гімназії за кошти навчального закладу та за рахунок пожертв викладачів була змурована Миколаївська домова церква, що складала одне ціле з навчальним корпусом. Тут відправлялися треби і богослужіння для гімназистів. В результаті перебудов церква в ім'я святого Миколая перестала існувати. Такі відомості можна знайти у Мартирологу втрачених святинь Сумщини.

Вихованцями чоловічої гімназії у різні роки були відомі вчені, письменники, громадські діячі.

МИРОТВОРЦЕВ Сергій Романович став вченим у галузі медицини. Народився він у 1878 році у Росії, та після його народження сім'я переїхала в Охтирку, де пройшло його дитинство. Після закінчення чоловічої гімназії Миротворцев продовжував навчання у Харківському університеті, який закінчив з відзнакою.

У 1904 році Сергій Романович в охтирській повітовій лікарні зробив унікальну на той час операцію - кесарів розтин. В умовах маленьких міст таку операцію ще не робили. Миротворцев був учасником російсько-японської війни 1904-1905 рр. Свою професійну майстерність підвищував у Петербурзькій військово-медичній академії. У 1909 році він захистив докторську дисертацію. У 1914 році йде добровольцем на фронт. Після жовтневої революції Миротворцев очолив Саратовський університет. У 1941 році він попросився на фронт, де боровся за життя радянських воїнів. Через 4 роки після закінчення Великої Вітчизняної війни його не стало, а ще через 7 років вийшла книга Сергія Романовича «Сторінки життя».

Є цікаві відомості і про батька видатного вченого-лікаря. Роман Миротворцев - один із найінтелігентніших людей нашого краю - був директором охтирської чоловічої гімназії. Сам він народився на Дону, предки його були з України. Роман Львович любив мову нашого краю і Кобзаря. Хвилі 1905 року докотилися і до Охтирки. Почалися заворушення серед гімназистів. Та на їх подив директор не лише не стримував запал юнаків, але й з симпатією вітався до ватажків. І одного разу гімназисти зважилися на таке: обрана делегація пішла до директора в кабінет з проханням дозволити повести у гімназії вечір пам'яті Т.Г. Шевченка. Він погодився без вагань, хоча добре знав, що цим порушує вказівку начальника Харківського учбового корпусу: категорично з застосуванням поліцейських сил не допускати в навчальних закладах шевченківських вечорів. Той вечір зібрав багатьох охтирчан. Актова зала була переповнена, але із викладачів гімназії був присутній лише один директор, який не побоявся прийти. Він сидів у першому ряду і схвально слухав виступи. А коли гімназисти заспівали «Заповіт» Т.Г. Шевченка, то встав і слухав його до кінця стоячи. То був нечуваний виклик царському режимові. Розправа не забарилася. Уже через кілька днів Миротворцева Р.Л. звільнили з роботи. Та цей акт непокори зробив свою справу. На учня чоловічої гімназії Івана Багряного, про якого писалося раніше, та інших гімназистів дуже вплинув патріотичний вчинок улюбленого директора.

РУДИНСЬКИЙ Михайло Якович також був учнем чоловічої гімназії. Майбутній радянський археолог, доктор історичних наук народився 14 жовтня 1887 року у м. Охтирка. Навчався у Петербурзькому і Харківському університетах, останній з яких закінчив у 1910 році (історико-філологічний факультет). Працював викладачем середніх закладів Путивля, Переяслава, Петрограда. У 1917 році Михайло Якович переїхав до Охтирки, працював у „Просвіті", у музеях Києва, Вологди, в археологічних установах АН УРСР. У Полтаві став першим директором краєзнавчого музею. Не дивлячись на те, що цікавився давниною, 2 квітня 1934 року особлива Нарада при Колегії ДПУ УРСР засудила Рудинського М.Я. до 3 років позбавлення волі, звинувативши його у причетності до кількох контрреволюційних організацій. З 1944 року працював в інституті археології АН УРСР, досліджував пам'ятки палеоліту епохи міді, бронзи, скіфського та ранньослов'янських часів.

Навчався також у охтирській чоловічій гімназії пореволюцій-ний письменник, поет ЗЄРОВ Микола Костянтинович (26.04.1890 - 3.11.1937), який народився у м. Зіньків на Полтавщині. У Зінківській школі його однокласником був славетний в майбутньому гуморист О. Вишня. Після закінчення у 1914 році історико-філологічного факультету Харківського університету учителював, друкуватися почав ще під час навчання. З 1919 року - професор Київського архітектурного інституту, з 1923 року - професор Київського інституту народної освіти. На початку 1935 року був заарештований за надуманим звинуваченням у керівництві контрреволюційною націоналістичною організацією. Загинув М. Зєров М.К. у Соловецькій тюрмі. Реабілітований посмертно.

Видатний письменник 20-х років минулого століття ХВИЛЬОВИЙ Микола Григорович (13.12.1893 - 13.05.1933) також був учнем чоловічої гімназії.

Правда, знали Хвильового тоді під його справжнім прізвищем - Фітільов. Він народився в селищі Тростянець у родині учителів, де закінчив початкову школу. Гімназистом взяв участь в українському антисамодержавному гуртку, за що мав переселитися на квартиру до місцевого жандарма - для перевиховання. Та він такої наруги не стерпів, і на цьому його офіційна освіта обірвалася.

АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Борис Дмитрович також навчався у стінах цього закладу. У 6-річному віці його батьки переїхали до Охтирки із м. Ромни, де майбутній літературний діяч народився 5 серпня 1899 policy в родині машиніста-залізничника. Після закінчення охтирської гімназії він навчався у Харківському університеті, згодом - на історико-філологічному факультеті Київського університету. Освіту закінчив у столичному інституті народної освіти. Працював завідуючим Охтирським повітовим відділом народної освіти. Викладав українську, російську, німецьку мови і літературу в школах. Працював згодом в редакціях і видавництвах, був санітаром і фельдшером, слюсарем і шахтарем, землекопом і бухгалтером, але незважаючи на всі негоди і злидні залишився літератором. Писав численні статті і виступи у пресі, спрямовані на захист рідної мови і культури. 7 січня 1935 року Антоненко-Давидович був заарештований і два десятиліття проходив усі кола табірного пекла. У 1957 році повернувся до Києва. Він послідовно і наполегливо протягом всього свого життя мужньо відстоював свої погляди. Про цю людину розповідають експонати меморіального музею його імені, що відчинив свої двері 1993 року.

Архівні матеріали свідчать, що у вересні 1917 р. у гімназії загоном охтирських червоноармійців були обеззброєні офіцери 10 Одеського уланського полку, які зібрались на бал. У 1920 році у флігелі гімназії був організований перший охтирський краєзнавчий музей. В цьому ж році після громадянської війни в приміщенні гімназії був відкритий педтехнікум, бо потреба в учителях була надзвичайно висока. Тут також працювали різні курси. Після Великої Вітчизняної війни в цьому приміщенні розташувалося педучилище, яке в 50-роки перевели в Глухів, а на його місці у 1956 році заснована школа-інтернат, яку досить тривалий час очолював Заслужений учитель України Борис Іванович Вавенко. Завдячуючи йому на території гімназії є єдиний в Сумській області планетарій.

З 1991 року навчально-виховний заклад м. Охтирки став гімназією гуманітарного профілю. Щоденно сюди поспішають 500 гімназистів. Педагогічний колектив постійно підтверджує статус навчального закладу нового типу.

■ Марія ПОЛІЩУК, методист туристсько-краєзнавчого напрямку міського центру дитячої та юнацької творчості