Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow История arrow МАНДРІВКА ДІДУСЕВИМИ СТЕЖКАМИ
МАНДРІВКА ДІДУСЕВИМИ СТЕЖКАМИ Печать
Автор Газета "Город А"   
03.03.2010 г.

Пропаганда краєзнавчої книги була і залишається пріоритетним напрямком в роботі Центральної дитячої бібліотеки. З початку 2010 року бібліотекарі провели кілька цікавих краєзнавчих годин, у ході яких познайомили найменших користувачів з давніми народними традиціями святкування зимових святу різних регіонах України. Для гуртківців ОМЦДЮТ бібліотекарі підготували історико-краєзнавчу подорож під назвою "Охтирка: близьке і далеке минуле".

До речі, у Центральній дитячій бібліотеці для молодших школярів працює гурток "Краєзнавче джерельце". Відвідуючи його, діти "мандрують у часі", знайомлячись з історією міста, вивчають природу околиць рідної Охтирки, здійснюють літературні подорожі. В усьому цьому їм допомагає книга, а також предмети народного побуту.

Днями бібліотекарі ЦДБ М.М. Щур та СЮ. Мірошниченко разом з учнями здійснили своєрідну краєзнавчу "Мандрівку дідусевими стежками", під час якої коротко ознайомили дітей з історією рідного краю. Пізніше учням було запропоновано на кожному наступному занятті вивчати якусь окрему сторінку історії рідного краю. Розпочалося це вивчення з ознайомлення з історією розвитку ремесел та промислів на Охтирщині. На заняття був запрошений науковий працівник міського краєзнавчого музею Тетяна Іванівна Литви-ненко, яка принесла дітям багато цікавих ілюстрацій до вищезгаданої теми.

Демонструючи їх дітям, вона розповіла про те, що розвиток ремесел на Охтирщині тісно пов'язаний із заселенням нашого краю переселенцями з Правобережної України.

Одними з найбільш давніх, за її словами, є ремесла й промисли, пов'язані з обробкою дерева та будівництвом дерев'яних споруд. З дерева здавна виготовляли кухонний посуд, хатнє начиння, транспортні засоби, знаряддя праці та багато іншого. Майстри були добре обізнані з якостями й властивостями різних порід дерев, підбираючи конкретно для кожного виробу чи його деталей спеціальні сорти. Деревина, між іншим, заготовлялася заздалегідь, а найдавнішим способом її обробки вважалося випалювання та видовбування.

До пізніших деревообробних промислів, що вимагали досконалішої техніки та інструменту, належить бондарство. Бондарі виготовляли різноманітні за призначенням та місткістю бочки. Значного розвитку у цей час досягло й стельмаство - виготовлення саней та різноманітних возів, а також деталей до них. Будівництвом житла і господарських будівель, а також церков, які подекуди будувалися без жодного цвяха, займалися теслярі. Вони будували також водяні млини, вітряки, мости, греблі та інше.

Слід відмітити і таку рису охтирських ремісників, як естетичне почуття, прагнення обов'язково прикрасити речі, що ними виготовлялися. Так, наличники вікон і дверей прикрашалися написами, хрестами, розетками, орнаментувався сволок, що підтримував стелю у хаті. За допомогою художньої різьби, випилювання, випалювання та фарбування прикрашалися дуги, ярма, спинки саней і возів, мисники та багато інших виробів. Особливо ретельно орнаментувались скрині для збереження посагу наречених.

З давніх часів українці навчилися обробляти метал. Важливою галуззю металообробітку вважалася ковальська справа. Майже в кожному селі у той час була кузня. Серед переселенців, до речі, ковалів було дуже мало. Тодішній уряд змушений був направляти сюди в числі - служивих людей і ковалів, і теслярів, оскільки потреба в них гостро відчувалась у нашому місті. У 1773 році в Охтирській провінції нараховувалось 104 цехових коваля. На території нашого краю був попит на мідників, які виробляли мідний посуд, та на казанярів, що виготовляли казани для винокурень.

У той час в Охтирці існував також скляний завод, який випускав посуд і віконне скло. Про це ми дізнаємося з листа Київського губернатора Голіцина, датованого 19 грудня 1717 року, охтирському бригадиру Осипову, в якому він повеліває послати в Петербург із . Охтирського заводу по виробництву скла 50 горщиків і 5 стекол найвищої якості.

Скляним посудом у XIX та на початку XX століть користувалися в основному поміщики, чиновники, купецтво, духовенство та аптекарі. Щодо віконного скла, то воно широко використовувалось як міськими, так і сільськими жителями.

Окрім основних промислів на території нашого краю широко були розповсюджені і допоміжні. Одним із них було вуглярство. Деревне вугілля охтирчани широко використовували як паливо для виплавлення у домницях заліза, у ковальстві та ливарництві.

Серед інших промислів охтирчан слід відмітити й видобування селітри. їїу виварювали із землі курганних насипів, земляних валів і стародавніх городищ, де знаходились її природні поклади. Здебільшого селітру застосовували при виготовленні пороху і скла, під час консервування продуктів.

У 60-х роках XIX століття в Охтирці починають з'являтись цегельні заводи. їх поява була зумовлена збільшенням будівництва церков із цегли, казенних споруд та поміщицьких будинків.

Ткацтво має багатовікову історію і глибокі традиції. Воно було одним із основних видів ремесел на території Охтирщини. У всіх селянських господарствах жінки пряли пряжу. Велику кількість пряжі селяни використовували у власному господарстві, але, крім того, кріпосні селяни змушені були багато прясти для виготовлення тканин в поміщицькому > дворі. У деяких селянських господарствах були свої ткацькі верстати, на яких господині ткали. Селянки, які не мали власних станів, за договором виробляли тканини на чужих верстатах.

Ткацьке ремесло у нашому місті відзначалося тим, що воно набуло популярності не тільки на місцевому ринку, але й за його межами. Ох-тирські ткачі славилися чудовими різнокольоровими гарусними тканинами "для исподнего жененого платья", що використовувались селянками замість верхньої спідниці - плахти.

Однією із галузей народного ткацтва було килимарство (коцарство). З найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла. Спочатку їх ткали у домашніх умовах, та згодом килимарство трансформувалось в ремесло, яким стали займатися не тільки жінки, а й чоловіки. Коцами торгували на ярмарках, іноді в окремих крамницях,, або міняли їх на вал (просту вовну). Купували їх як багаті люди, які вистилали ними долівки або вішали на стінах понад ліжком, так і бідні, які здебільшого устилали ними лави.

Гончарне і кафельие виробництво широкого розповсюдження в Охтирському повіті набуло у XVIII столітті. Виготовлення керамічних виробів - трудомісткий і довготривалий процес, який вимагав від ремісника володіння багатьма навичками - починаючи від вибору глини і кінчаючи термічною обробкою виробів.

У першій половині XIX століття в Охтирсько-. му повіті почала розвиватися цукрова промисловість, яка належала поміщикам. По кількості цукрових підприємств і виробництву цукру Охтирський повіт займав друге місце після Сумського.

У другій половині XIX століття в Охтирці виникли невеликі заводи по виготовленню свічок, мила, обробітку шкіри. Охтирські промисловці та ремісники виготовляли свою продукцію не лише на замовлення, а й для збуту на ярмарках та базарах.

На сучасному етапі народні ремесла дещо втратили своє первісне значення. Деякі з них перетворилися у галузі промисловості, але багато майстрів і досі радують нас своєю працею.

Діти з великим захопленням слухали цю цікаву розповідь, роздивляючись предмети побуту, іграшки, ілюстрації. Ця своєрідна подорож виявилася досить пізнавальною як для дітей, так і для вчителів.

С.Ю. Мірошниченко, заступник директора Охтирської МЦБС

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

pas.jpg

Загрузка...

Реклама