Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Достопримечательности arrow Квітник талантів
Квітник талантів Печать
Автор Газета "Лидер"   
15.02.2010 г.

Історія культосвітніх закладів на Охтирщині сягає 90-х років 19 ст. В цей час у місті Охтирка функціонувала спілка по організації бібліотек-читалень та народних читань. Народні читання з демонстрацією світлових картин зацікавили велику кількість людей, які прагли нових знань. Для цих зібрань міська управа надавала своє приміщення, яке все ж не задовольняло потреб. За дверима залишалася велика кількість незадоволених, які висловлювали свої почуття биттям вікон і градом гострих висловів. У зв'язку з цим управа відмовила спілці у приміщенні. Таким чином, гостро постало питання про побудову Свого Народного будинку для організації просвітницької діяльності спілки.

Колишній Народний Будинок будувався до знатної події - 50-річчя відміни кріпосного права. Думка про його будування виникла в 1903 році. Почався збір коштів в Духів день, коли була внесена пропозиція: „Ознаменовать праздник Духа святого добрым для Духа человеческого, внести по подписке посильную лепту на устройство в г. Ахтырке Народного дома». Було зібрано декілька сот карбованців, але далі справа завмерла. Лише у жовтні 1910 року в земське зібрання міською управою було внесено пропозицію про асигнування 5 тисяч карбованців на будівництво Народного дому на честь звільнення селян від кріпацької залежності, 50-річчя якого святкувалося в 1911 році.

Тоді ж земський інженер С . H. Дементьев склав план забудови, і міська дума виділила місце у центрі повітового міста для будівництва культурно-освітнього центру, який повинен був задовольнити духовні запити громадян .

На початку 1911 року план будівлі був затверджений Харківським губернським присутствієм. Було створено будівельний комітет, який на початок будівництва в серпні 1911 року мав у своєму розпорядженні 9 тисяч карбованців. Міська дума виділила 1 тисячу карбованців, спілка по влаштуванню народних читань -1200 крб.. земське зібрання - 5 тисяч карбованців, решту суми - меценати міста.

Будівництво, яким керував місцевий архітектор В.Г. Яковлев, розпочалось 6 серпня 1911 року. Але запас коштів було вичерпано дуже швидко, і комітет попросив земське зібрання асигнувати ще 5 тисяч карбованців, проте у проханні було відмовлено.

Спілка звернулася до жителів міста з закликом внести пожертвування на будівництво. Підписний лист, який було випущено в той час, дав за короткий період 17 332 крб. 50 коп. Значну частину коштів на будівництво виділив охтирський купець Курило Іван Федорович. У архітектурному плані цегляна будівля складалася із глядацької зали зі сценою, трьохповерхової вестибюльної частини і бокових крил, що прибудовані повздовж зали. У плані споруда прямокутна, дещо витягнута по повздовжній осі. Будівля вирішена в стилі ампір і відрізняється деякою сухістю і офіційністю. Фасад симетричний. Головним акцентом слугує широкий гладкий фронтон, який здіймається над центром фасаду і розділений великою двохповерхо-вою арочною проймою і двома арочними заглибинами по обидва боки, в яких розташовані вікна.

Вхід у приміщення розташований в центрі і оформлений низьким, винесеним вперед 4-колонним портиком, який підтримує відкриту терасу, оточену балюстрадою. Бокові частини фасаду мають рідко поставлені прямокутні вікна, розділені масивними рустованими пілястрами. Над невеликим карнизом, що вінчає конструкцію, піднімається парапетна стінка. В основному будівля виглядає масивною і важкою.

Народний дім в основному був готовий через три роки. Жителі міста Охтирки очікували від цього культосвітнього закладу задоволення потреб різних верств населення: народні читання з чарівним ліхтарем з усіх галузей науки і літератури зі «строгим підбором без порнографії, антиморального і злого», картини кінематографа з такими ж моральними вимогами, влаштування бібліотек і бібліотек-читалень, організація спектаклів і концертів тощо.

Політичні події 1914 року порушили тихе життя міста. Приміщення Народного дому було переобладнано під шпиталь на 250 чоловік. Для його добудови було додатково виділено асигнування в сумі 25 тисяч карбованців.

1 жовтня 1914 року хірургічний госпіталь був урочисто освячений і сюди стали поступати поранені з фронтів першої імперіалістичної війни. Таким чином, заклад, який планувався як культурно-просвітницький, був місцем полегшення страждань воїнів майже до кінця 1918 року.

З грудня 1918 року у звільненому приміщенні Народного Будинку проходили з'їзди Рад, конференції, виставки і т.п. В 1922 році Народний Будинок називався «Сільбудинок», з 30-х років-«Будинок колективіста».

Тут у хоровій капелі співав майбутній Народний артист СРСР охтирчанин Петро Сергійович Білинник. Його дитинство минуло в Охтирці в родині робітника-бондаря, який мав чудовий голос і керував церковним хором. Петро після закінчення школи № 11 навчався у технікумі механізації і електрифікації сільського господарства, гірничому інституті, поєднуючи навчання з працею на харківському заводі. У 1933-1936 рр. він навчався у Харківській консерваторії по класу професора P.C. Вайн, після чого неждано потрапив до Москви. Через три роки виборов на конкурсі право із двох тисяч претендентів потрапити в оперну студію Большого театру. У нього був ліричний тенор красивого тембру. У 1940 році Білинник повернувся до Харкова. У війну його пісня стала зброєю. З 1942 року до пенсії не полишав Київського театру опери та балету. 22 роки тут виконував партії Андрія із «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Левка із «Утоплениці» Римського-Корсакова, Юродивого у «Борисі Годунові» Мусорського, князя Синодала в «Демоні» Рубінштейна та інші.

Під час окупації міста фашистськими загарбниками тут діяв самодіяльний театр, в якому деякий час працював Іван Багряний на посаді художника-декоратора і керівника образотворчої студії, в якій навчав дітей малюванню. Його освіта не була послідовною. Друкуватися почав з 1926 року. У 1932 році Івана Багряного заарештовують і 83 доби утримують у камері смертників харківської в'язниці. Отримавши 5 років заслання, письменник відбував його на Далекому Сході до 1936 року. Тікав, переховувався у знайомих. Ці поневіряння склали основу роману «Сад Гетсиманський». Під час війни перебував на окупованій території. За антигітлерівську сатиричну п'єсу «Генерал» ледве не поплатився життям. Після війни емігрував до Німеччини, де плідно працював (роман «Тигролови», поетична збірка «Золотий бумеранг», романи «Огненне коло», «Людина біжить над прірвою»). Письменник, публіцист і політик Іван Багряний помер 1963 року, похований на цвинтарі у м. Новий Ульм (Німеччина). Рік тому в День Соборності України на фасаді колишнього Народного Будинку на його честь була встановлена меморіальна дошка.

З 30-х років минулого століття у приміщенні Народного будинку велося активне театральне життя. На підмостках драматичного театру грали Народна артистка СРСР Н. Ужвій, Заслужений артист України А. М. Бучма, СО. Мар'яненко.

Під час війни театр евакуювався на схід, в Західно-Казахстанську область. В січні 1944 року він повернувся в Охтирку, згодом в Тернопільську область, де діє до цих пір під назвою Тернопільський Державний обласний драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка.

З 1949 по 1971 рік охтирський но-востворений народний театр очолив Я. А. Мантюренко - професійний режисер.

В 40-і роки минулого століття народний будинок став районним Будинком культури. З 1978 року протягом трьох десятиліть тут діяла студія «Заспів», з 1980 року - літературно-музичний салон. З 1996 року при РБК заснований молодіжний театр «Чудаки», що постійно виборює звання лауреатів на Міжнародних та Всеукраїнських театральних фестивалях. Режисер Тетяна Лисенко недавно очолила Народний драматичний театр, який відновлює свою діяльність. В цьому році театру виповнюється 80 років. Відомі далеко за межами міста юні танцівники Зразкового дитячого ансамблю «Мальви», яким керують Олена Кравченко і Ярослава Кривцун. Має своїх шанувальників Народний академічний хор на чолі з Ларисою Крошкою. Минає 20 років з дня присвоєння почесного звання Самодіяльного Народного ансамблю пісні і танцю «Горлиця» (хормейстер Іван Кандауров, балетмейстер Клав-дія Кравченко). У стінах колишнього Народного Будинку діє Зразковий ансамбль естрадного співу «Флеш», яким опікується Ірина Дяченко. Визнання та гарячі аплодисменти отримують також учасники Самодіяльного Народного фольклорного ансамблю «Слобожани» зі своїм керівником Наталісю Барченко.

Культурно-мистецьке життя РБК насичене і різнопланове. Будинок культури, що оголошений пам'яткою архітектури початку XX ст., є центром організації дозвілля та розвитку художньої творчості жителів Охтир-щини. У цьому приміщенні розташоване районне управління культури і туризму, методичний центр якого у 2005 році став переможцем обласного огляду-конкурсу на краще організаційно-методичне забезпечєння роботи закладів культури клубного типу.

■ М.Поліщук, методист туристично-краєзнавчого напрямку міського центру дитячої та юнацької творчості

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

pas.jpg

Загрузка...

Реклама