Головна arrow Розділи arrow Життя та люди arrow ДОЛЯ ПЕТРОПАВЛІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ
ДОЛЯ ПЕТРОПАВЛІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ Печать
Автор І. Сергієнко   
15.01.2005 г.

Не перелічити скільки чудових творінь винайшла людина в цьому світі, скільки створила і... зруйнувала.

Раніше в кожному з сіл району була церква. Сьогодні їх лишилися одиниці.
На Чернечанській горі, омитій водами Ворскли, височить цегляний „кремль” колишнього Свято-Троїцького монастиря. Лише з історичних фотокарток та малюнків ми дізнаємося про його первісний вигляд. Дивлячись на одиноку споруду, можна тільки уявляти монастирські будівлі, ікони, фрески. Але сьогодні, через роки руйнувань і забуття, повертається життя і на Монастирську гору.

Напевне всім відомі Бакирівська дерев’яна церква, Ясенівська, теж дерев’яна – Воскресіння Хрестова, Журавлянська - Святого Михаїла. Та зруйнованих церков, від яких не залишилося й сліду, набагато більше.
Долі зруйнованих церков схожі між собою. Не різниться серед них і доля Петропавлівської церкви, про яку я б хотів розповісти.

В Малій Павлівці проживає багато людей, які добре пам’ятають цю церкву. Звичайно, старожили, саме ті люди, які більш детально могли б розповісти про святиню, вже відійшли у вічність. Швидкоплинний час розвіяв багато імен і дат. У розмовах з людьми поважного віку дізнаюся, що ця красива споруда височіла в центрі села. Тепер тут міститься подвір’я поважної господині.

Розповідають, що Петропавлівська церква виблискувала банями позолоти і була споруджена предками на рубежі ХІХ-ХХ століть. Весною та влітку стояла вона вся в зелені кленів та лип. Біля входу до храму - брама, з хрестом на ній. Як запевняють, прекрасну споруду та її сяючі хрести було далеко видно, а  передзвони чути аж у сусідні села та хутори. Церкву прикрашали чудові ікони. Півчі мали такі голоси, що рівних їм не було в усій окрузі.
У святкові дні коло церкви людно. Особливо багато прихожан збирав храм на Великодень, бо це ж особливе свято. Люди з нагоди свята навіщали своїх рідних, гостювали у селі. Чепурні хати під солом’яними стріхами та побіленими околами потопали в садах. На обійсті кожного господаря прибрано. Селяни дотримувалися порядку. Як розповідають, така чистота була довкола, що любо й подивитися.

З приходом до влади більшовиків село стало занепадати. Церкву закрили, дзвони поскидали, а на дверях храму почепили великого амбарного замка. Як стверджують, у той час на церковному хресті ночами пугукав і по-кошачому нявкав сич-віщун. „Не к добру”, - журилися селяни.

Почали нищити Петропавловську церкву близько 1932 року. Розвалили і добротний паркан навколо неї. Старий дідусь розповідав, що до Москви був надісланий лист, коли ще тільки почали нищити церкву, з проханням дозволу на її руйнування. Не діждавшись рішення з Москви, хтось із місцевої влади наказав облити церкву дьогтем, мовляв, у стінах з’явилися тріщини, що є небезпечним для людей.

На славу робили наші предки розчин, з домішкою курячих яєць. Стіни церкви довго не піддавались руйнуванню. А потім будівельний матеріал вивезли ніби-то в Грунь і побудували там двоповерхову школу. Селяни рознесли по домівках ікони. На жаль, образ Петропавлівської церкви живе нині тільки на старих, пожовклих від часу фотокартках.

... Колись церкви руйнували. Сьогодні ми будуємо нові та реставруємо старі. Визначено територію під будівництво храму і в Павлівці. Як втілиться в життя ця добра справа – покаже час.

Іван Сергієнко

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg