Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow Достопримечательности arrow Охтирка - від минувшини до сьогодення
Охтирка - від минувшини до сьогодення Печать
Автор Газета "Лидер"   
13.07.2009 г.

Історичний нарис директора Охтирського краєзнавчого музею Н.Г.Калюжної

З початком Великої Вітчизняної війни місцева промисловість перебудувалася на воєнний лад. Труболиварний завод організував виробництво корпусів для мін і снарядів. Швейна фабрика переключилася на пошиття військового обмундирування. Із співробітників районної лікарні був сформований медсанбат.

Коли над містом нависла загроза фашистської окупації, було вивезено в глиб країни устаткування ливарно-механічного і труболиварного заводів та МТС.

Наприкінці вересня - на початку жовтня 1941 року оборону міста тримала 295 стрілецька дивізія 21 армії Південно-Західяого фронту під командуванням Лєднєва. 14 жовтня 1941 року фашисти окупували Охтирку. Перед відступом наших військ було сформовано партизанські загони, але вони не змогли розгорнути широких бойових дій - більшість патріотів загинули в перші місяці війни. В нерівному бою поліг й закинутий в тил ворога диверсійно-розвідувальний загін «Сокіл» (командир Д.Я.Кащеєв, Комісар І.П.Завірюха). В центрі міста фашисти повісили групу вчителів, у дворі комбінату хлібопродуктів фашисти страчували громадян міста і району. Всього за час окупації фашисти закатували 2234 чоловіка, 479 вивезли на каторгу до Німеччини.

У місті діяла розвідувальна група, яку очолював П.А.Михайленко. Радисткою в групі була Люба Лебедева, заслана штабом Південио-Західного фронту. В ніч на 19 квітня 1942 року гестапівці заарештували патріотів, які загинули в катівнях. Поховані вони в братській могилі на території комбінату хлібопродуктів.

Тисячі охтирчан билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них М.Ф.Дьяков - учасник героїчної оборони Брестської фортеці. Дивізією, що обороняла Мамаїв курган у Сталінградській битві, командував уродженець Охтирки генерал-майор М.П.Батюк, який загинув у 1943 році.

Місто звільняли частини та військові з'єднання Воронезького фронту. Основний удар прийняла на себе 27 армія під командуванням генерала С.Г.Трофименка.

За мужність і відвагу, виявлені в боях на охтирській землі 15 чоловік удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Понад 11 тисяч охтирчан загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

25 серпня о 16 годині 1.943 року місто було звільнене від фашистів.

За період майже дворічної окупації фашисти завдали величезної шкоди господарству міста. Вщент зруйнували всі промислові підприємства, школи, лікарню.

Відразу після звільнення міста почалася відбудова народного господарства. У вересні 1943 року у місті вже діяло 11 підприємств місцевої промисловості. Наприкінці року стала до ладу МТС. Широко розгорнулася відбудова ливарно-механічиого заводу, і через рік вже стали до ладу 5 його цехів. 15 квітня 1944 року дав першу продукцію труболиварний завод, пізніше перетворений на завод «Сільгоспмаш».

У 1949 році промисловість Охтирки досягла довоєнного рівня. Успішно відбудовувалося й сільське господарство. До 1948 року колгоспи освоїли довоєнні посівні площі. За високі виробничі показники 4 чоловіки удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.

Вживалося термінових заходів до відбудови медичних закладів, комунального господарства. Через два місяці після визволення вже працювали лікарня, дитяча консультація, протитуберкульозний диспансер.

1943 року відновили роботу районний Будинок культури, міський кінотеатр і краєзнавчий музей, повернувся з евакуації Державний український драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка. Знову почали діяти гуртки художньої самодіяльності, хоровий колектив районного Будинку культури був відзначений на республіканських оглядах 1945 і 1947 роках.

Ливарно-механічний завод на початку 60-х років перетворений на завод «Промзв'язок». Завод очолив З.П.Гафанович - вмілий керівник і організатор. Під його керівництвом завод став одним з найбільших у Радянському Союзі серед заводів такого типу.

Рік у рік зростали потужності і поліпшувалася якість виробів інших підприємств Охтирки. На Міжнародній виставці сільськогосподарських машин у Москві восени 1966 року завод «Сільгоспмаш» був удостоєний золотої медалі і Диплома першого ступеня.

Охтирський комбінат хлібопродуктів став одним з найбільших в Україні.

З пуском у 1959 році Охтирської ТЕЦ у районі створено власну енергетичну базу. В 1967 році ТЕЦ включена в Харківську енергосистему.

Сьогодні Охтирка відома як найбільший центр нафто-газовидобувної промисловості України. На базі нафтових та газових родовищ, відкритих поблизу сіл Качанівки, Рибальського та Хухри, 1961 року створено Охтирський нафтопромисел (НГВУ «Охтирканафтогаз»), який видобуває до 50% нафти всієї України.

Значний внесок у розвиток видобутку нафти і газу, створення сучасних соціальних умов для працівників підприємства, а також у благоустрій міста зробив начальник нафтогазовидобувного управлішія «Охтирканафтогаз» Р.К.Рапій, почесний громадянин міста.

У 1950 році чотири міські колгоспи: ім. Г.Т.Петровського, «Червоний пахар», «Червоний партизан» та «Комсомолець» об'єдналися в один колгосп ім. Г.І.Петровського. За високі показники колгосп нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Очолював колгосп Ф.С.Муратов. За вміле керівництво господарством був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Значних успіхів досяг також колгосп «Червона зоря», створений у 1950 році на базі артілей «Радсело», «Нове життя», «Певний шлях», «Червоний комунар» - голова колгоспу Т.П.Огреб нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

■ Далі буде...

 
on-620120_pro_mar.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

pas.jpg

Загрузка...

Реклама