Першого жовтня 1914 року в місті було відкрито Народний дім на честь 50-ти річчя відміни кріпосного права, який з 1932 року називається районним Будинком культури. Заклад носив культурно-просвітницьку ідею. Тепер це архітектурна пам'ятка місцевого значення. З 1917 року виходить міськрайонна газета «Прапор перемоги».
9 квітня 1917 року була створена Рада робітничих і солдатських депутатів з 10 чоловік. Керівником її став робітник І.Ф.Гончаренко. Рада запровадила 8-годинний робочий день. Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, охтирські більшовики провели надзвичайні збори охтирської організації РСДРП(б), які обрали повітовий революційний комітет на чолі з І.Ф.Гоичаренком.
У лютому 1919 року ліквідовано міську і земську управи.
У жовтні. 1921 року в місті утворено міськраду робітничих, селянських і червоиоармійських депутатів.
У зв'язку з адміністративно-територіальною реформою 1923 року Охтирка стала центром округу. У 1925 році він був розформований, і місто відійшло до Харківського округу, як центр Охтирського району. З 1932 року - районний центр Харківської області, а з 1939 року - Сумської.
З початку відбудовчого періоду партійні та радянські органи влади міста головну увагу зосередили на раціональному використанні наявних підприємств. Утворився державний сектор промисловості міста, який у 1921 році складався з двох цегельних заводів, млина, бойні, крупорушки, овочесушарки та міської електростанції. У період НЕПу в Охтирці діяли дрібні кустарні підприємства, що виробляли чавунне литво, цеглу, гончарний та жерстяний посуд, канати, сідла, діжки, свічки, шкіри та ювелірні прикраси. У цей період відбулися значні зрушення в галузі охорони здоров'я. До 1917 року в місті існувала лише одна лікарня: на 60 ліжок, а в 1925 році - 3 лікарні. Збільшилася і кількість медичного персоналу.
У 1920 році в Охтирці відкрито педтехнікум і народну музичну школу. Наприкінці відбудовчого періоду Вімісті діяло 12 шкіл. Для ліквідації неписьменності серед дорослих відкривали школи і пункти лікнепу. В колишньому Свято-Троїцькому монастирі 1923 року створили дитячу колонію, в якій виховувалося понад 900 дітей, серед них - майбутній український поет П.М.Воронько.
Поступово складалася мережа культосвітніх закладів. У лютому 1920 року відкрився краєзнавчий музей, навесні - молодіжний клуб «Юний пролетар» та «Пролетарська драматична студія», на основі якої був створений пересувний театр.
Популярні були також хорова капела і духовий оркестр. Протягом 1926-1930 років виникли промислові артілі: взуттєва «XIII років Жовтня», швейна «8 Березня», деревообробна ім. С.М.Кірова. Будувалися сучасні промислові підприємства. У 1931 році створено Охтирську МТС, яка надавала допомогу колгоспам.
На базі невеличкої ливарної майстерні створено чавунно-ливарний завод (пізніше - ливарно-механічний). У січні 1932 року розпочалося будівництво труболиварного заводу, який 30 листопада вже дав першу продукцію. Паралельно відбувалося кооперування дрібних приватний підприємств.
Розвивалася харчова й легка промисловість. На базі броварні створено пивоварний завод, наприкінці 30-х років стала до ладу взуттєва, в 1940 році - швейна фабрики.
Сталися значні зрушення в розвитку освіти і культури. У 1932 році одна із семирічок була перетворена на середню школу, а напередодні війни в Охтирці працювали 4 середні, З семирічні та дві початкових школи. Зросла мережа і середніх спеціальних навчальних закладів. Крім педагогічного технікуму діяли медичний та індустріальний (пізніше - технікум механізації та електрифікації сільського господарства). Районний Будинок культури став справжнім центром культосвітньої роботи В МІСТІ. Важливу роль у розвитку культури відігравала бібліотека, краєзнавчий музей, клуби. 1930 року розпочав діяльність Робітничо-селянський пересувний український драматичний театр Харківщини.
У 1935 році значно розширено районну лікарню, відкрито протитуберкульозний диспансер.
Далі буде...
Наше місто 
