У 1764-1765, 1770 роках у нашому місті перебував Г.С.Сковорода - український філософ-просвітитель

З кожним роком кордони міста розширювалися. До міста бул и включені Гусинська слобода і Мошенський хутір. Територіально місто розвивалося, в основному, в північному напрямку по перешийку між озерами Білим і Чикаловим, а також навколо фортеці. За переписом населення 1773 року в місті мешкало 11015 чоловік.

У 1786 році був розроблений перший генеральний план міста. За ним планом старі будівлі в середині фортеці зносилися і вперше почали проектувати вулиці. В центрі намічалося будівництво «присутственныхъ месть», торгових рядів, «гостинного двора», а також будинку городничого та приміщення поліції. Ще зберігався земляний вал фортеці який проходив між нинішніми вулицями Гончаренка та генерала Батюка.

В правобережній частині, за межами фортеці, проектувалося створення ще одного центру (теперішня пл. Леніна). Від площ радіусами розходилися основні магістралі, які з'єднувалися кільцевими вулицями. Від створюваного центру в правобережній частині міста (площа Леніна) починалася пряма, як стріла вул. Харківська (Леніна). На північ зорієнтована вулиця Сумська (Фрунзе), на захід - Київська. Такої системи планування немає в жодному місті Сумської області. Місто займало 643 десятини землі, 2050 сажень.

Доречно нагадати про історичні назви окремих вулиць міста. Так, вулиця Пушкіна раніше мала назву Верхньокотелевська, З.Гафановича - Зв'язку, Менжинського - Широка. Петровського - Повстяна, Гончаренка ~ Червонолісся, Ярославського - провулок Поштовий (тут була розташована перша у місті пошта), Чкалова - Иондівка, Київських вулиць у місті було кілька. Так, Червоноармійська мала назву Старокиївська, відрізок теперішньої Київської від площі Леніна до Георгієвської церкви мав назву Київська, а деякий час Ворошилова, відрізок вулиці від Георгієвської церкви і до околиці міста - Новокиївська. Центральна вулиця міста Жовтнева мала послідовно декілька назв: «Романівська», «Бульварна», «Бульвар ім. Шевченка», «імені Сталіна» і нарешті «Жовтнева», вулиця Сковороди була провулком «Новий», вулиця 50 років СРСР утворена з трьох провулків: Успенського, Санітарного та Зарічного, провулок Ілліча мав назву «Дворянський». Площа Леніна після назви «Успенська» мала ще назву «Красная».

В «Топографическомъ описаній Харьковскаго наместничества 1785-96 гг.» дано опис м.Охтирки кінця XVIII ст. Місто розташоване по обидва боки річок Охтирки та Гусинки. на рівному, частково заболоченому місці. Є старий земляний вал з ровом. Церков кам'яних - 2: перша - Соборна Успенська, друга - приходська Покровська (теперішній собор), до якої приходило багато богомольців для поклоніння іконі Охтирської Богоматері. «Въ сей церкви иконостасъ и новопостросная колокольня каменная (Введенська церква) тоже редкостные на всей Украине». Дерев'яних церков - 6, жителів 12849 чол. До речі, в губернському Харкові тоді проживало - 10885 чол. Місто розділене на дві частини р.Охтиркою: перша частина в середині земляного валу, а друга - на правому березі р.Охтирки і простягається на північ на 3 версти. Будинки для урядовців і кращі міські будівлі були в першій частині, а жили більше в другій.

У місті були: колишній будинок воєводи, де розмішується городничий з поліцією, тюремна хата з караулом, 4 хлібних магазина, 1 соляний, 6 водяних млинів, 64 лавки, 57 шинків. Головним рукоділлям міста було виробництво різнокольорової гарусної киризеї для плахт. Охтирські плахти розвозилися для продажу по всій Україні. В Охтирці кожного року проводилося 4 ярмарки: перша - в лютому на всеїдному тижні; друга - у травні Миколаївська; третя - в липні Прокопівсь-ка; четверта - у жовтні П'ятницька. Вони тривали не більше тижня. На ярмарки приїздили купці з інших міст. Торгували тканинами і посудом. Повітові мешканці з'їжджалися для продажу коней, великої рогатої худоби, овець, риби, хліба, дерев'яних виробів. Було ще 2 щотижневих торга хлібом та їстівними припасами, які збиралися в понеділок і п'ятницю. Ось які ціни буліГна товари в той час: аршин сукна коштував від 70 коп. до 4,5 крб.; оксамит венеціанський - 4,5 крб.; гола-ндськс полотно - від 40 до 70 крб. за штуку (80 аршин); стрічки - 9 коп. аршин; сани - від 12 до 25 крб.; срібло в речах - 21 коп. за злотник (4,266 г), а з позолотою - 25 коп.; мідь в речах - від 30 до 70 коп. за фунт; олов'яний посуд - 9 крб. за пуд. Осетрина свіжа - 3 крб. за пуд; солона - 1 крб. 50 коп. за пуд; ікра свіжа зерниста - 7 крб. за пуд. присолена - 3 крб. за пуд; фунт чаю - 1 -2 крб.; кава - 9-10 крб. за пуд; цукор - 10 крб. за пуд; пляшка шампанського - від 1 крб. 80 коп. до 2 крб. 50 коп.; за пуд солі давали - 26 коп.; кварта (2 л) конопляної олії - 8 коп.; пуд тютюну - 59 коп.; гранець пива - 2 коп.; цебер меду - 2 крб.; цебер вина - від 80 коп. до 1 крб. 50 коп.

Четверть (8,5 пудів) борошна - 70 коп., пшеничного - 1 крб. 6 коп.; гречки - 56 коп., а гречане борошно - 82 коп.; пшоно - 1 крб. 30 коп.; овес - 25 коп.; горох - 77 коп.; ячмінь - 34 коп. Віз сіна коштував - 44 коп. Кабан коштував - 1 крб., а сало - 55 коп. пуд, вершкове масло - 78 коп. за пуд, молоко - 1 крб. за пуд; яйця - 1 крб. за сотню. Промислові підприємства не значилися. Збереглися відомості про кількість населення за соціальним станом: казенних обивателів - 4511 чол.; купців - 9; міщан - 41; цехових майстрів і робітників - 980; циган - 1; селян - 139; священників і церковнослужбо-вців - 104; дворян - 194; посадових різночинців - 62; військових і відставників -245; козаків і міщан - 73; убогих і калік - 36. Жителі міста мали свою продукцію і прибуток від землеробства, інші від винокурень, скотарства і бджільництва, а більше від різних промислів.

У цьому ж «Топографичсскомъ описаній» говориться: «Ахтырка многолюднее и стросніями превосходить прочіс города и наместничества». Місто з півночі і заходу було оточене піском, а

3 півдня і сходу - степом. У 1780 році в Охтирці вже була пошта, при якій було 20 коней і 7 поштарів.

Хати в місті були білі, чисті і світлі. На городах вирощували городину. Сіяли жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, гречку, горох і коноплі. Конопляне насіння використовували для олії. «Картофеля сажають мало и о разводе его мало стараются». А ось як описують страви, які готували в той час: «Слобожане едять гораздо лучше великорусскихъ крестьянъ, ибо у каждого есть пшеничные паляницы и кныши. Хлсбъ ржаной хорошо выпеченъ. Варять себе разные довольно вкусные яства по два раза въ день, к обеду и ужину, и никогда пустыхъ шей и каши у нихь не бывастъ. Но самое любимое ихъ блюдо - боршъ, который варится изъ свеклы и капусты съ разными другими травяными приправами, съ просеяною крупою не на воде, а на кислом квасу, всегда со свинымъ или встчиннымъ сапомъ. А въ праздничные дни редко у кого не бывастъ на столе баранина, птица, а иногда и дичь. Къ вечеру готовять по большей части изъ пшеничного или гречишного теста съ творогом, который называется сыромъ. Такъ же варять похлебку съ галушками изъ гречишной муки съ салом и укропомъ. А какъ у нихъ въ употребленіи разныя травы въ кушанияхъ, то держать они ихъ въ зимнее время сушеные или соленые. В летнее время у каждой хозяйки найдешь въ огороде укропъ, петрушку, пастернакъ, разныя салаты и прочія травы».

■ Далі буде...