Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Наш город arrow История arrow Чи доведеться нашим дітям шукати нового Шаталова...
Чи доведеться нашим дітям шукати нового Шаталова... Печать
Автор Газета "Лидер"   
22.09.2008 г.

21 вересня - День працівників лісу. Ліс - наше найбільше природне багатство, запорука екологічної безпеки. Збереження, примноження, дбайливе і раціональне використання цього безцінного національного скарбу - обов'язок не лише лісівників, а й кожної людини

Порівняно недавно, в XVI - XVII столітті, на території Охтирщини росли правічні ліси. Про це ми дізнаємося по могутніх трьохсотлітніх дубах, які по інде росли і в нашій місцевості, як от, так званий «дуб Петра І» на Тростянецькій горі відразу за Климентовим. Про такі ліси дізнаємося з архівних документів. В одному з них читаємо: «А за речку, за Ворсклу, цар и большие люди хаживали, для чего, что по Ворскле, по обе сторони Карпова сторожевья, пошли леса большие и ржавицы. И болота есть».

В лісостепових місцевостях Охтирщини, в середині XVII століття зустрілися два могутніх потоки народної колонізації - української і московської. Вони відродили цей край, розорений в XIII ст. татаро-монголами, який увійшов в історію як Дике Поле. Вони його не лише заселили й освоїли, а й захистили від осколка Золотої орди, що розпалася, - від кримських татар.

Гостинно зустрів поселенців предковічний ліс. Він дав людям їжу, тепло, захистив від ворогів. На сотні кілометрів простягайся лісові засіки - лісові завали, - перегородивши шляхи швидким татарським ордам. Дерево близько півтора століть було основним будівельним матеріалом у Слобідській Україні. З могутніх дубових колод будувалися фортеці, будинки, мости. З дерева виготовлялися предмети побуту, інвентар, транспортні засоби.

Край обживався. «По реке Ворскле лес секут и дороги про-кладьівают». Жвава господарська діяльність слобожан спричинила значні порубки лісів. Вирубки лісу були пов'язані і з промисловою діяльністю - поташним і смо-лозбиральним промислом та з широко розвинутим винокурінням.

На багатства зеленого друга зазіхнула і жадібна до наживи феодальна верхівка козацтва. Ліс вирубали без будь-якої системи і здорового глузду. Це призвело до того, що уряд 29 травня 1659 року був змушений видати указ для упорядкування вирубки лісу.

«Разрушительное действие больших заводов на окрестньїе леса єсть фактор находящийся вне спора и сомнения», - писали «Харьковские Губернские Ведо-мости» в 1861 році.

І все ж, як активно не наступала сокира і як часом не ефективними були засоби охорони лісу в XVII - XVIII століттях, лісів було на Охтирщині багато. Повноводними були річки. В 1657 році тільки мешканцям Охтирки було відмежовано 520 десятин лісу. В 70-х роках XVIII ст. в Охтирсько-му повіті під лісом було зайнято 49374 десятини. Породи лісу були різноманітними: дуб, сосна, липа, клен, бересток, осика, вільха, береза тощо.

Минав час. Охтирщина перестала бути прикордонною територією. Загроза з боку Криму була ліквідована. Всюди на колишньому Дикому Полі велось інтенсивне будівництво. Пішли під сокиру і заповідні, засічні ліси. З цього часу степ почав свій переможний наступ на північ. Дуже показово, що на початку XVIII столітті, коли у зв'язку з нашестям шведів постало питання про ремонт і укріплення Охтирської фортеці, то достатньої кількості дуба уже не знаходили і його довелося замінити сосною та іншим породами.

Величезні лісові масиви стали власністю царських сановників, представників козацької старшини: Юсупових, Коновніциних, Го-ліциних, Шиманових та інш. Як і сьогодні, сокира ще могутніше запрацювала в довколишніх лісах...

У XIX ст. з 68467 десятин лісу, розташованого на терені Охтир-ського повіту лише 1105 десятин належало селянам. Решта була в приватному володінні поміщиків, монастирів, казни.

Розвиток капіталізму наніс лісовому господарству Російської імперії колосальні збитки. Наші ліси ще не знали такого винищення. Розвиток цукрової і виноробної промисловості - основних галузей капіталістичної промисловості Охтирського повіту, викликав посилений попит на деревину. Ціни на ліс непомірно зросли. В погоні за великими прибутками володарі лісів пускали його весь під сокиру.

Масове вирубання лісу, як правило, тягло за собою зміну клімату, руйнування ґрунтових структур. Клімат став сухим і сприяв зруйнованим грунтам перетворюватися в піщані масиви. І там, де 100 років тому шуміли розкішні ліси, розляглися сипучі піски, обміліли річки, яри перерізали поля. Тисячі гектарів сипучих пісків мертвим, поясом підперезували наше місто. Часто рухливі піски засипали городи, господарські побудови, вихором залітали на ґанки. Піски почали наступати і на деякі села. Необхідно було терміново припиняти розвиток і рух пісків.

І знову на допомогу людині прийшов її зелений друг - лісові насадження. Для цього в 1902 році в Охтирку була відряджена пісочно-яркова партія у складі вченого лісовода Гурського і молодого спеціаліста Шаталова. Вони й почали боротьбу з «охтир-ською сахарою». Згодом Гурський був відкликаний, а Шаталов, залучивши охтирчан, продовжував насадження лісів. З 1902 по 1917 р. посаджено соснових культур 1252 га, чим було зупинено наступ сипучих пісків. Окрім того, Шаталов почав створювати Доброславівську та Гай-Мошенську лісові дачі, продовжуючи свою благородну і корисну справу. Шкода тільки, що Шаталов загинув від розриву сліпого снаряду під час війни, залишивши по собі пам'ятником зелені насадження, які складають 25376 гектарів. Але якщо і надалі так не по-господарськи поставимося до лісу, нашим дітям доведеться шукати нового Шаталова.

■ Олександр ГАЛКІН, член Національної спілки журналістів України

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама

tada2.png

Загрузка...

Реклама