Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Район arrow Економічна трагедія
Економічна трагедія Печать
Автор Роксолана   
27.12.2007 г.

«Нещодавно, читаючи «Роксолану», натрапив на сторінці оголошень повідомлення про саморозпуск громадського комітету порятунку Чупахівського цукрозаводу. З ваших публікацій знаю, що люди старалися зберегти підприємство, не дати його порізати на металобрухт, хотіли мати надію на працевлаштування, влаштовували пікети... Але, мабуть, все даремно. Яка ж зараз ситуація в Чу-пахівці? Напишіть про це.»

Для селища Чупахівка цукровий завод був приблизно тим самим, що вугільні шахти для міст Донбасу - основою та джерелом життя. На жаль, уже був... Адже якщо раніше підприємство кілька років не працювало, то тепер його просто фізично не існує!

Чому ж так сталося, що могутній завод, котрий давав роботу сотням людей, фактично зник з лиця землі? Цього достеменно не знають навіть самі чупахівці. Хоча очевидно: справа не лише у несприятливій для цукроварів ринковій кон'юнктурі. Причина скоріше в політиці української влади, яка, схоже, тільки на словах турбується про захист вітчизняного товаровиробника та відродження села. "Звичайно, - з гіркою іронією розповідав селищний голова Анатолій Ральцев, - ми зверталися по допомогу до можновладців усіх рівнів. Наприклад, до голови облдержадміністрації, Верховної ради, навіть до президента. Результат це принесло один - купу ввічливих відписок".

Особливо драматичним вийшов останній акт цієї економічної трагедії. «26 жовтня 2006 року, - розповідає А. Ральцев, - цукрозавод, більшою частиною акцій якого на той момент володіли структури, близькі до колишнього губернатора Щербаня, перейшов у власність ТОВ «Укрметал КТН». З'ясувалося, що ця київська фірма збирається займатися не виробництвом, а навпаки його демонтажем». Така звістка переповнила чашу терпіння чупахівців. Жителі селища створили громадську організацію «Комітет порятунку Чупахівського цукрового заводу» (очолив її пенсіонер Валентин Тютєрєв) та наметове містечко, де цілодобово чергували з єдиною метою - не допустити знищення підприємства. Ця безприкладна акція протесту тривала 179 днів. Участь у ній брали до 180 чоловік. А що ж потім? Чупахівці сподівалися, що їхню цукроварню придбає як цілісний майновий комплекс Будильський завод з сусідньої Лебединщини. «Але, - пояснив Анатолій Миколайович, - тамтешні інвестори, турки і греки, відмовилися від купівлі заводу. Можливо, через невигідність, а може й через якийсь тиск». Так чи інакше, але комітет порятунку саморозпустився, бо загинула остання надія на збереження цукроварного велета...

Кому-кому, а товариству «Укрметал КТН» такий розвиток подій явно пішов на користь. Адже купивши весь завод за 4,5 мільйони гривень, «металісти», як стверджує голова селищної ради, тільки одну з його частин - дифузійне відділення - продали за 6 мільйонів! Здавалося б, не гріх їм поділитися цими «легкими грошима» й з осиротілим селищем. Маємо на увазі орендну плату за земельну ділянку площею понад 25 га (на ній раніше знаходився завод). За даними селищної ради, ця плата з початку 2007-го становить 7 % від нормативної грошової оцінки землі у місяць. Однак приватники досі так нічого й не внесли у селищний бюджет, заборгувавши йому на сьогодні майже 500 тисяч. За словами Анатолія Ральцева, селищна рада ще у травні звернулася з цього приводу до прокуратури, але поки що цю справу так і не зрушили з мертвої точки...  Тож чи переможе колись у чупахівському краї бодай часткова справедливість?

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg