Як людина конкретна і ділова, Гнат Миколайович веде науково-дослідницький щоденник, у т.ч. і з генетики м'яти. Пише наукові статті, дві з яких - "За стандартизацію посад матеріалів холодної м'яти" та "Завчасно підготовити до посіву насіннєвий матеріал" особливо цінні. На них наукові кола звернули значну увагу. Тож уже у вересні 1928 року отримує пропозицію від Всесоюзного інституту прикладної ботаніки та нових культур, що містився у Ленінграді, бувши підпорядкованим Раднаркомату СРСР, стати його аспірантом. Окрім того, Гнат Миколайович тримав постійний зв'язок з вченими та різними науково-дослідними організаціями, в т.ч. і з Іванівською дослідно-селекційною станцією, заснованою ще П. Харитоненком на стику 19-20 століть, де директором тоді (1929р.) був професор О.Ф. Гельмер.

Вів молодий вчений і широку листовну роботу. Вони красномовно доповнюють його науковий хист. "Листи Ваші ми отримали, - відповідав 10 грудня 1934 року В.І. Нілов з відділу біохімії Всесоюзного інституту рослинництва, що в Ленінграді. - Ви надто цікавитесь м'ятою. Лабораторія ВІРА збирається вести роботу також і з м'ятою. І якщо з боку адміністрації Лубенської станції не буде заперечень проти Вашої участі в ній, то ми могли б детально обговорити Ваше співробітництво, спираючись на Сухумське відділення".

"Маю до Вас прохання, -пише в листі Л.С. Фрід. - В одній із брошур Вашої станції в главі "Добрива" є аналіз попелу м'яти... Прошу надіслати мені цей аналіз". Лист датований 20 вересня 1935 року.

Були листи і зовсім іншого плану: "...Перш за все повинна Вам подякувати за гарне керівництво практикою... Згадка за цю практику буде для мене однією з кращих, приємних сторінок мого життя..." -писала практикантка Фіра з Миропілля.

Згадана (як і інша) переписка велась в основному тоді, коли Гнат Миколайович працював уже на Лубенській дослідній станції лікарських рослин. Але ділові зв'язки налагоджував ще студентом, ставши асистентом при секторі селекції Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції. Але найкращим місцем для наукової і практичної діяльності прогресуючий вчений вважав Лубенську зональну дослідну станцію лікарських та ароматичних рослин. Тож у січні 1930 року він починає працювати там керівником відділу селекції. Невтомна праця поступово піднімала Гната Миколайовича до рівня видатного вченого. Особливо популярність його виросла після виведення нового сорту м'яти, який був морозостійким і з великим вмістом масла. Окрім пропозицій співробітництва, його запрошували в Москву для впорядкування сільськогосподарської виставки. А 1 грудня 1937 року тютюнове управління Народного Комісаріату земельних справ УРСР просило "скласти кошторис проведення обстеження та апробації в 1938 році ефіро-масличних культур відповідно до протоколу НКВС від 21 вересня 1937 року і надіслати його не пізніше 10.ХІІ. 1937р." А ще раніше, 2 вересня того ж року, Всесоюзний науково-дослідний інститут ефіро-масличної промисловості пропонував зайнятися ще й генетикою.

Пропозиція не була випадковою. Гнат Миколайович брав участь в роботі Всесоюзного з'їзду по генетиці, селекції, насінництву та племінному тваринництву, який відбувався в січні 1929 року в Ленінграді. Зустрічався там з М.І. Вавіловим, С.Г. Навашиним, М.П. Горбу новим та іншими засновниками російської генетики та селекції. Був також делегатом 1-го Всеукраїнського генетико-селекційного з'їзду, що відбувся 1930 року в Одесі...

Радісно, енергійно, невтомно працював молодий вчений, плекаючи надію на нові задуми, хоч час тоді був непевний, тривожний. Чимало вчених зникло кудись з невідомих причин. Та й у самій науці почала точитися гостра боротьба. Так, проти М.І. Вавілова та його прихильників-генетиків виступив біологічний Распутін - Т.Д. Лисенко, звинувачуючи вчених у шкідництві і пособництві ворогам країни.

Не обминув такий наклеп і Гната Миколайовича. До органів надійшла анонімка, в якій говорилося, що він продав у Єгипет секрет м'яти. Цього досить було тоді, аби звинуватити людину як ворога народу. Гіркий присмак м'яти відчув Гнат Миколайович Кучмай. А невдовзі з'явився ордер на арешт №550, який приніс горе ще в одну сім'ю...

З того трагічного грудневого дня 1937 року куди тільки не писали дружина, а потім і син, пороги яких тільки установ не оббивали, аби хоч якусь вісточку добути про чоловіка і батька. Аж 19 липня 1940 року прокурор відділу спецсправ Арексеєв повідомив їх, що за довідками по справі Кучмая Гната необхідно звертатись до УНКВС Полтавської області. Але і звідти чіткої відповіді не одержали. Тоді Олександра Петрівна звернулась до Ради Народних Комісарів. Заступник завідуючого Секретаріатом на початку червня 1941 року порадив звернутись до Прокуратури СРСР. Та почалася війна. Вже після неї сім'я Кучмаїв відновила пошуки, і знову відповіді були невтішними. Тоді дружина і син Микола попросили допомоги у депутата Верховної Ради УРСР В.Я. Юр'єва. Той звернувся безпосередньо до М.С. Хрущова, і через певний час надійшла відповідь з Комітету Державної Безпеки при Раді Міністрів УРСР: "На Ваш лист від 17.09.1960р. повідомляємо, що Кучмай Гнат Миколайович в 1937 році був заарештований органами НКВС і притягнутий до кримінальної відповідальності по ст. 54-4 ч.1 КК України. Справа Кучмая Г.М. не переглядалася. Питанням перегляду справ займається прокуратура". І все. А 20 травня 1961 року військовий трибунал сповіщав сина: "Направляємо Вам довідку про реабілітацію Вашого батька... (Див. V преамбулі даної розвідки). впокоєний, хоч і обдурений -і до кінця свого віку був переконаний, що його батько помер у 1943 році природною смертю.

Насправді ж (див. преамбулу) було не так.

А могло б бути життя Гната Миколайовича щасливим. Бо широкі перспективи відкривалися перед його натхненною і невтомною працею. Пісню життя починала ця здібна людина. Величним і життєствердним був її заспів. Та доспівати не судилося.

Олександр Галкін