Дійсно, скільки ж усе-таки в нашій невеличкій Охтирці обдарованих людей! Особисто в мене найбільше захоплення викликали артисти, які змагалися в категорії "автор-виконавець". Це ж скільки треба хисту, аби самим музику та вірші для пісень складати, а потім ще й співати перед прискіпливим журі та численними глядачами! Тому глибокої пошани заслуговують такі вокалісти, як Ірина Дяченко, Андрій Катрин, Віра Лук'янова, Анатолій Кварта, Анатолій Залавський, Ірина Зінов'єва. Щодо останньої виконавиці хотілося б зупинитися окремо. Адже, по-перше, саме Іра стала наймолодшою учасницею конкурсу (цій учениці 11-го класу Охтирської школи № 5 лише 16). По-друге, незважаючи на юний вік, її вже можна назвати мало не ветераном естради, бо на сцені дівчина з 6 років. Нарешті, її пісні написані, ще раз підкреслю, власноруч, просто звучали класно. Ось, наприклад, такий сповнений пристрасті приспів:

Я не ховаю почуттів. Безмежно серце так кохає, Але ніщо в твоїм житті моя любов, що так палає. Мені ти скажеш: "Прощавай!", а я від ночі до світання Сльозами буду колихать те без взаємності кохання.

А ось іще не менш жагучі рядки:

Я прокричу
на всю Вселенную,
Что я люблю тебя,
тебя люблю.

И пусть тьі, может,
не усльїшишь слов,
Освобожу любовь я из оков.

Як бачимо, Ірина вдало пише як українською, так і російською мовою. Причому українською їй це вдається легше. Причиною цьому, як підкреслила юна поетеса, є особлива мелодійність і милозвучність мови придніпровських слов'ян.

І все-таки, як же народжуються пісні? "На це питання, - усміхнулася Ірина, - мені відповісти важко. Музика й вірші приходять, буває, просто на уроці фізики. А останню на сьогодні пісню під назвою "Я уйду" я написала під враженням від недавнього першого снігу". Так, висловити сутність творчого процесу часом надзвичайно важко. Що Ірина знає точно, так це те, кому вона завдячує власними успіхами. Маємо на увазі її шкільну вчительку Людмилу Василівну Савченко, викладачів музичної школи Галину Василівну Строкову та Ларису Ана-іоліївну Крошку і, звичайно ж, батьків старшокласниці. Надію Олександрівну та Анатолія Євгеновича. Завдяки їх допомозі охтирчанка 5 (!) разів поспіль вигравала міський конкурс "Алло, ми шукаємо таланти!". Крім того, ставала переможницею і дипломантом обласних фестивалів "Зоряні надії" й "Співоча веселка". В нагороду отримала путівку у славнозвісний "Артек" та безліч грамот. Зрештою, й виступаючи "під знаком скорпіона", Іра приємно вразила представників оргкомітету легендарної "Червоної рути": ті її запросили на прослуховування.

Для повної картини дещо відступимо від основної теми. Бо що б там не було, а для Ірини на першому плані навчання (клас-бо випускний!). Навантаження це, повірте, більш, ніж серйозне. Чималих зусиль коштує школярам витримати щодня по 7(!) напружених уроків. До самої лише англійської доводиться готуватися шість разів на тиждень. Втім, школу представниця покоління "next" всеодно любить. Та й як інакше, коли там не лише вчителі, а й друзі (вда ча в Іри товариська!) і нарешт концерти та різноманітні уро чистості, на яких шкільна артистка виступає в ролі незмінно' ведучої? Має вона й інші захоплення. Наприклад, за її експресивним висловом, "жахливо" полюбляє танцювати. Правда, дискотеки відвідує нечасто: мовляв, уже вийшла з того віку. З палкою пристрастю ставиться Ірина й до тварин, особливо до котів.

Знову ж, повертаючись до питань серйозних, Іра переконано промовила: "Музика - це дійсно моє. Але життя з нею я пов'яжу навряд чи". Чому? Питання риторичне. Аби пробитися на велику естраду, потрібні великі гроші. А їх в ох-тирчанки та її рідних немає. Так що надійніше буде обрати після школи іншу спеціальність. Жодної трагедії з цього Ірина не робить. Справді, їй цілком до снаги стати, приміром, кваліфікова-ним юристом або економістом.

Але все ж дещо сумно, що безперечно здібна людина збирається свідомо ставити хрест на своєму покликанні. Ще більш прикро інше: у нашій країні хоч і шукають таланти, проте по суті вони так і залишаються нікому не потрібними.

Сергій Яковенко