(с) И.Жиленко. Публикуется с разрешения автора.

У наш час, коли відбувається переоцінка цінностей, постало завдання дати об’єктивну оцінку творчій спадщині багатьох письменників, у тому числі і Арцибашева. На початку ХХ століття він був одним із найвідоміших письменників, а його ім’я було овіяне скандально-знаменитою славою, передусім як автора роману “Санин”. За даними бібліографів, за 19 років творчої діяльності йому було присвячено 146 книг і великих літературно-критичних робіт.

Ім’я Арцибашева згадується навіть у художніх творах. Герой оповідання В.Набокова “Уста к устам” вважає, що Арцибашев розбещує молодь. К.Паустовський в “Повести о жизни” згадує, що на початку ХХ століття в театрах з великим успіхом ішла п’єса “Ревность” Арцибашева. І.Бабель в “Конармейском дневнике” писав: “Зубний лікар Дора Аронівна читає Арцибашева, а навкруги гуляють козаки”. Ільф і Петров у романі “Двенадцать стульев” пишуть: “Два його поверхи, побудовані в стилі Другої імперії, були прикрашені побитими левиними мордами, надзвичайно схожими на обличчя відомого в свій час письменника Арцибашева. Арцибашівських видів було рівно п’ять...”. Саша Чорний написав вірш “Диспут” про сприйняття роману “Санин”, а Ігор Северянін в збірці “Медальоны» присвятив йому сонет, який розпочинається такими словами:

Великих мало в нашей жизни дней,
Но жизнь его – день славный в жизни нашей...

Життєвий шлях Михайла Арцибашева був тісно пов’язаний зі Слобожанщиною. Письменник народився 5 листопада 1878 року на хуторі Доброславівка, розташованому в 5-ти кілометрах від повітового міста Охтирка колишньої Харківської губернії. «Це було мальовниче місто, - писав автор спогадів про письменника, - «зелена Охтирка», як любовно прозвали її горожани, ...хоча Ворскла тече мимо, але в місті є її затоки, оточені старими вербами, очеретами й зеленими берегами. Місто все в садах: нема такої оселі, де б не було стародавнього вишневого, яблуневого або сливового саду» [ 5 ] .

Про батьків письменника відомостей мало, та й ті, що є, досить суперечливі. В довіднику «Літературна Харківщина» під редакцією М.Ф.Гетьманця сказано, що народився письменник у сім’ї поміщика [ 2, 42 ] . Словник “Русские писатели” доповнює, що в сім’ї відставного офіцера [ 3, 48 ] . Згідно з словником “Русские писатели 1800-1917 годов”, Арцибашев – син ісправника, по матері – поляк; із зобіднілого роду “дворян московских”, відомого з 16 століття [ 4, 113 ] .

Дитячі роки Михайла Арцибашева пройшли в Охтирці, де він навчався в гімназії. Архівні дані за 1887 рік дають уявлення про те, які предмети вивчали діти. Обов’язкові - Закон Божий, російська мова із церковнослов’янською, словесність – твір, німецька мова і твір, математика, географія, природнича історія, історія загальна та російська. Серед необов’язкових названі французька мова, малювання та співи [ 7 ] .

Відомо, що після закінчення 5 класу Арцибашев був відчислений з гімназії і відтоді вже ніякої систематичної освіти не одержав. В дитинстві майбутній письменник мріяв стати мисливцем, офіцером, співаком, мандрівником, «потім дуже довго мріяв бути художником» [ 6 ] . 1897 року він поступив у Харківську школу малювання М.Д.Іванової-Раєвської, яка на той час була єдиним загальнодоступним художнім закладом [ 9, 116 ] .

За спогадами товаришів, Михайло Арцибашев працював старанно над кожною роботою, і навчання йшло успішно. «Роботи його в Школі малювання, - писав Агафонов, - були зроблені сумлінно; вони скоріше були намальовані фарбою, ніж написані; але у нього був вірний погляд на студійну роботу: працювати довго і наполегливо, доки це не становилося схожим; зовсім як Сезан: «realiser - taut est la» [ 5 ] .

Навчався Арцибашев на батьківські гроші, але їх було мало, відтак він намагався заробити на життя в місцевих газетах: малював карикатури, писав оповідання. Одного разу він отримав за роботу 8 карбованців і на них придбав фарби. Згодом він зазначав у своїй автобіографії, що став письменником досить несподівано. «Тому що вчитися живопису мені здалося скучно, то я перейшов на літературу...Потім уже полюбив її і захотів слави літератора і саме світової» [6].

Писати він почав у 16 років під впливом російських класиків, зокрема Л.М.Толстого, А.П.Чехова та Ф.М.Достоєвського. Ранні, переважно автобіографічні оповідання, Арцибашев публікував у газеті «Южный Край». Це була перша приватна газета в Харкові, яка виходила з 1880 року і вважалася однією з кращих провінційних газет, проте більшовики вважали її вкрай реакційною. Ленін так змальовував демонстрацію перед редакцією «Южного Края»: «Святкувався ювілей цієї паскудної газети, яка травить усіляке прагнення до світла й волі... Перед редакцією зібрався натовп, який урочисто роздирав номери «Южного края», ...кидав камені й пузирки з сірнистим воднем у вікна з криками: «Геть продажну пресу» [10, 29].

Перше оповідання, яке спонукало працювати і надалі літератором, називалося “Из рассказов офицера” (27 січня 1895). Невдовзі з’явилися й інші: «Эпизоды войны: Ласточка. Майор Горталов» (1895, 24, 26 березня), «Из воспоминаний участника минувшей войны» (1895, 6 липня), «Будничные драмы» (1895, 21 жовтня). Потім були «Неизвестный идеал» (Из жизни знаменитого художника О. Кипренского) (13 липня 1895), «Под лунным светом» (10 и 11 листопада 1896), «Шулер» (24-25 липня 1898), «Бал» (20 вересня 1898) та інші.

Значний вплив на ранню творчість письменника мала трагічна подія в його житті: 16-літній юнак під впливом сімейної драми зробив спробу покінчити з життям. “Стрілявся молодий чоловік Арцибашев...стан важкий, майже безнадійний...побоюються зараження крові. – так описував події тих років Агафонов.- Через три місяці Михайло Арцибашев з’явився перед товаришами в Школі малювання змарнілим, відчуженим, але вже дорослішим” [5]. Ці події лягли в основу оповідання “Две смерти” (1898, 24-25 лютого), в якому він з усіма подробицями змалював відчуття людини, здатної на самогубство. В своїй творчості письменник часто звертався до теми трагічності життя, суіциду та смерті.

В 1898 році письменник вирішує переїхати до Петербурга. Спроба потрапити в Академію Мистецтв не вдалася через відсутність атестату, але Арцибашев продовжував займатися живописом як художник-аматор протягом всього життя.

В північній столиці він виступає з гумористичними оповіданнями, карикатурами, оглядами виставок, репортажами. Оповідання “Встреча” (1901) - перша публікація у “великій” пресі, а перша “серйозна “ публікація – “Паша Туманов”(1901). В оповіданні письменник показав, як пригноблюється людська особистість. Підліток Паша Туманов протестує проти брехливих цінностей життя, проти порядків, що панують у гімназії. Пізніше твір був заборонений цензурою.

У 1902 році з’являється велике оповідання з народного життя –"Куприян". Потім один за одним виходять з друку твори, які сподобалися читацькій аудиторії: “Бунт”, “Ужас”, “Подпрапорщик Гололобов”, “Смех” та багато інших. Творчість Арцибашева як реаліста демократичного напрямку звернула на себе увагу багатьох письменників. Добрі відгуки були з боку В.Брюсова, О.Богдановича, А.П.Чехова, О.Блока. Л.Толстой писав, що Арцибашев - “людина дуже талановита й самобутно мисляча” і що він “незрівнянно вище за Андрєєва і Горького” [11, 20].

Критики вважали, що в основу оповідання “Жена” письменник поклав реальну історію свого одруження. «Моя дружина була висока, красива й струнка жінка. До весілля вона постійно ходила в малоросійському костюмі, жила на дачі в старому дерев’яному будинку, оточеному густим вишневим садом, співала хохлацькі красиві й журливі пісні та любила вплітати в чорне волосся найпростіші, червоні та жовті квіти», - так розпочинає він своє оповідання. Проте сам письменник розповідав, що одружився в 20 років на некрасивій дівчині, але історія кохання була дуже поетична, повна пригод і протидії з боку батьків [6]. За спогадами Скитальця, ці подіі змальовано дещо по-іншому. Він пише, що Арцибашева обвінчали обманним чином, напоївши його до нестями. Вранці письменник випровадив нав’язану йому дружину і більше ніколи з нею не бачився [13, 456]. Відомо, що син його, Борис Арцибашев (1898-1984), дуже любив свого батька. Він став відомим художником-ілюстратором в США.

Літературне ім'я Арцибашев склав собі повістю "Смерть Ланде", але світову славу, якої так жадав письменник , приніс йому роман «Санин» (1907), який сколихнув сталі погляди на людину та світ. Твір був переведений європейськими мовами, а також японською. В Мюнхені роман “Санин” був конфіскований із книжкових магазинів. Але – ось парадокс! – через 4 місяці судді винесли вирок: “поетичний твір високого культурно-історичного значення” [ 14, 51 ] . Високу оцінку роману дав О.Блок: «Санин» Арцибашева …здається мені найзначнішим твором цього письменника….Тут є дійсний талант, прикладений до якоїсь великої чорної праці, й ця праця реальна: помітно, як відділяються якісь великі глиби землі та пробивається в щілини сонце…» [15]. О.Купрін також дав твору позитивну оцінку: “Цікаво, оригінально і дуже талановито” [16, 80].

Дія роману «Санин» відбувається в провінційному містечку, в якому вдумливий читач побачить і монастирську гору, і майдан, де любить прогулюватися молодь, навіть млин і печеру . «Хутір Доброславівка (на той час околиця Охтирки – І.Ж.), з його первісним здоровим життям, з його зеленими луками, пахучими болотними квітами,...де кружить голови запах трави, води, квітів, - це саме те місце, а ніяке інше, звідки вийшли Михайлов, Санін, де стародавній, вічно юний бог Пан царствував радісно» [5].

Майже всі твори, написані Арцибашевим, найчастіше живописно змальовують рідні місця: монастирську гору, сонячні поля та красиві ліси, що оточували Охтирку. «Все більше вияснюючись і виростаючи, показалася гора, на якій виблискували куполи й біліли стіни монастиря. Вся гора була вкрита дібровою та здавалася кучерявою від зелених верхівок дубів. Ті ж дуби росли на островах, і внизу під горою і між ними текла широка та спокійна річка» [12, 35], - ось тут він і розселив героїв свого роману «Санин».

У своїх спогадах Агафонов пише, що він спілкувався з Арцибашевим прогягом 30 років, іноді вони не бачилися роками, але завжди при зустрічах думками линули до «милої Охтирки». «Там написана більшість його капітальних речей, - відзначає він, - тиша та безлюддя хутора дуже сприяли його роботі; в самій Доброславівці була гребля з млином, старим українським млином, з величезними чорними колесами, які повільно крутилися серед адського шуму і гір піни; під самими колесами його часто сидів Михайло Петрович в своїй чорній сорочці й старанно писав етюди». Агафонову в 1910-1911 роках вдалося написати портрет Арцибашева, коли той заїздив на недовгий час у Харків уже видатним письменником [5].

У романі «У последней черты» (1912) часто вживані топоніми і картини природи засвідчують, що дія відбувається також в рідних краях: “Маленьке містечко було розташоване в степу...”, “пустинний бульвар”, “сіре містечко”, “Сумська вулиця”, “ Харківський університет” та інші [17].

Герої його творів ходять дорогами Харківщини і Сумщини, дихають свіжим вільним повітрям Ворскли, “проїздом в Пітер зупиняються на день у Харкові” [8]. Письменник зафіксував природу, життя людей Слобожанщини на початку ХХ століття, відтак цого твори мають пізнавальне значення для тих, хто цікавиться минулим нашого краю.

Комментарии (3)