Героями і відважними не народжуються, ними стають. Микола Пилипович Батюк народився 19 грудня 1905 року в місті Охтирка в сім'ї робітника. З дитинства він пізнав тяжку працю, як і багато дітей з робітничих сімей. Зразу після закінчення школи почав допомагати батькові, який працював муляром, і швидко освоїв його професію.

У 22 роки добровольцем пішов служити в Червону Армію і залишився до кінця життя в суворому армійському строю. За 17 років М.П.Батюк пройшов усі сходинки військової служби від червоноармійця до генерала, командира дивізії. Він свідомо вибрав собі важкий життєвий шлях.

На першому році служби М.Батюка направили в полкову школу, яку він успішно закінчив і став молодшим командиром. Відслуживши дійсну, залишився на надстрокову. Йому дали взвод, який він вивів у ряд найкращих. За зразкову службу, виключну дисциплінованість і успіхи в бойовій підготовці підлеглих М.Батюк був висунутий на посаду командира роти. Молодий командир наполегливо вчився сам і вимагав того ж від солдатів. До війни М.Батюк пройшов повний курс солдатської науки.

Микола Пилипович завжди мріяв про військову освіту і командування пішло йому назустріч, направивши в Москву на курси старших офіцерів. Повернувшись з курсів майор Батюк став командиром 89 стрілецького полку 23 Червонопрапорної стрілецької дивізії. Кожне підвищення означало для нього більшу відповідальність за долю підлеглих. Щасливо склалося і особисте життя Миколи Пилиповича. Його дружина Марія Юхимівна стала нерозлучною бойовою подругою його важкого неспокійного армійського життя. В дружній сім'ї з'явилося четверо дітей...

Велику Вітчизняну війну зустрів Батюк на західному кордоні країни в складі військ Північно-Західного фронту. Під час боїв воїни його полку демонстрували хоробрість і відвагу, воювали злагоджено завдяки вмілому керуванню майора Батюка. Однак, того ж літа 1941 року довелося пізнати й гіркоту поразок. Полк Батюка в складі дивізії двічі потрапляв в оточення ворога і двічі з боями виривався з нього. В найскладніших ситуаціях бойової обстановки він умів завдава-ти відчутні втрати гітлерівцям. Це знало фашистське командування і тому навіть оголосило за голову Батюка велику винагороду.

Командирські здібності майора Батюка розкрились під час жорстоких боїв ще в перші місяці війни на Північно-Західному фронті і були високо оцінені командуванням 27 армії. Восени 1941 року його підвищили в званні до підполковника і несподівано відкликали з фронту. Головне управління бойової підготовки військ, враховуючи отриманий досвід війни і гарне знання методики бойової підготовки, призначило підполковника Батюка начальником учбового центру Сибірського військового округу. Та вже в лютому 1942 року наказом Народного комісара оборони його призначають командиром 284 стрілецької дивізії. А йому було лише 37 років...

Через короткий час дивізія опинилась на фронті. Лише за 5 днів боїв під Касторним вона знищила 5 тисяч німецьких солдатів і офіцерів, 160 танків, було збито 15 літаків. Керуючи боєм, Батюк встигав уважно спостерігати за діями своїх військ, а ще більше - за діями ворога, щоб зрозуміти його сильний і слабкий бік. Навіть ті, хто мав сумніви щодо талановитої військової діяльності комдива, змінили свою думку. Микола Аксьонов у своїй книзі "Мамаїв Курган" пише: "Многие из нас видели комдива в те дни, выполняли его приказания. Он был твердым в решениях и действиях. Его поведение служило для нас мерой мужества и стойкости". Підлеглі поважали свого командира і поза очі з любов'ю називали його "Наш Батя", і не тільки за співзвучність прізвища - на фронті так звали тільки тих командирів, які користувались величезною повагою і авторитетом.

Дивізія під керівництвом М.Батюка по праву вважалася однією з найкращих в армії. 6 вересня 1942 року Батюка негайно викликали в Свердловськ в штаб військового округу, де він мав телефонну розмову з Наркомом оборони Сталіним, і отримав від нього наказ: негайно відправити дивізію на Сталінградський фронт. В той час над Сталінградом нависла смертельна загроза. 21 вересня, прибувши на місце призначення, притихлі воїни зблизька побачили величезну панораму Сталінградської битви. Місто потопало в полум'ї, в небі кружляли зграї фашистських літаків. Важко було уявити, що там ще є живі люди. Незважаючи на це, дивізія з перших днів прибуття пішла в бій. Та незабаром виявилося, що тактика, яку використовували під час ведення боїв на відкритій місцевості, була неприйнятною до ведення боїв у місті. Дивізія несла важкі втрати: 22 вересня - 520 чоловік, 23 вересня - 620 чоловік, 24 вересня - 437 чоловік. Це була трагічна сторінка в бойовій історії дивізії. Батюк з винятковою енергією і наполегливістю шукав вихід із ситуації, що склалася, і зробив висновок: щоб уникнути великих втрат в бою, потрібно діяти не лобовим наскоком і не безоглядною атакою цілими підрозділами, а невеликими групами. Ця нова тактика штурмових груп стала відома всьому фронту. Мала за кількістю (6-8 чоловік), сильна ударом, здатна несподівано нападати на ворога вдень і вночі, штурмова група стала грозою для ворога.

Та все ж вирішальне значення для оборони Сталінграда мав Мамаїв курган. 135 днів і ночей над ним вирував вогняний смерч. "Сколько раз вершина Мамаева кургана переходила из рук в руки, никто не может сказать. За Мамаев курган бились воины из дивизии А.А.Родимцева, дралась вся дивизия И.Е.Ермолкина, и больше всех за него сражалась славная 284 дивизия Батюка. Она как бы вросла в Мамаев курган, в его отроги, и сражалась на нем до конца" - так писав у своїх мемуарах маршал В.Чуйков.

Дивізія М.Батюка знаходилась на важливій стратегічній ділянці. Як не намагалися фашисти прорвати оборону, їм це ніяк не вдавалося. Дивізія мужньо відбивала численні атаки противника. В січні 1943 року вона перейшла від оборони до наступу. В запеклих боях було захоплено висоту 102 під Сталінградом, а вже 2 лютого пролунав останній постріл. Велика Сталінградська битва закінчилася блискучою перемогою над військами фашистської Німеччини. За час боїв у Сталінграді дивізія під безпосереднім командуванням М.П.Батюка знищила близько 12 тисяч німецьких солдатів і офіцерів, 16 танків, 8 літаків, 107 кулеметів і іншого озброєння. Дивізію було нагороджено орденом бойового Червоного Прапора, а пізніше цим ще орденом нагородили і командира, також йому було присвоєно звання генерал-майора. За виявлену відвагу в обороні Сталінграда, чітке і вміле керівництво наступальним боями, за впровадження нових тактичних прийомів та розгром переважаючих сил противника М.П.Батюк був нагороджений орденом Кутузова II ступеня.

У березні 1943 року дивізії сибіряків було присвоєно почесне звання гвардійської. 79 гвардійська дивізії генерала Батюка вирушила на Південно-Західний фронт в район Куп'янська. 2 травня 1943 року вона отримала гвардійський пра.пор і розпочала наступальні бойові дії. 18 червня 1943 року гвардійці почали форсування Сіверського Донця та бої за с.Гола Долина. Кровопролитна битва біля Голої Долини виявилась останньою в житті комдива Ба.тюка. Його серце не витримало нервової напруги. 27 липня 1943 року він помер від інфаркту. Його поховали на високому березі Сіверського Донця.

Як відомо, талант воєначальника наказом зверху не присвоюється. Не дається і разом з військовими званнями. Військовий талант Батю ка формувався під час служби в армії, розвивався і гартувався в роки Великої Вітчизняної війни в жорстоких боях з ворогом. Військовий талант командира тільки тоді визнається, коли він на полі бою домагається перемоги над сильним противником, і не числом, а вмінням.

Микола Пилипович віддав Батьківщині, народу свій командирський талант, героїчний труд і гаряче серце. Він був героєм! І в пам'ять про його подвиги одна з вулиць Волгограда та вулиця нашого міста названі на його честь. Також на будівлі загальноосвітньої школи № 1 встановлено меморіальну дошку нашому славному земляку - М.П.Батюку.

Я. Соломкіна, науковий працівник Охтирького міського краєзнавчого музею

Комментарии (1)