Охтирчанка Олена, інвалід ІІ-ї групи, 8 грудня 2021 року в одну мить стала  «безхатченком».

Квартиру, в якій вона мешкала, опечатали.Банк забирає житло за борги. Ця історія задавня і дуже заплутана. Але на місці Олени може опинитися будь-хто… 

ЖИТТЄВА ІСТОРІЯ КРЕДИТНА

Олена розповідає з чого почалася їхня-неїхня «кредитна історія»: «Я ще не була знайома з Іваном, коли те почалося. Іван, інвалід ІІ-ї групи, жив з бабусею, дядьком та його родиною. Іванова дядина набралася кредитів, де тільки можна було. Умовила Івана допомогти, щоб той став поручителем під заставу своєї квартири. І влітку 2007 року вона отримала споживчий кредит на суму 13600 $ в «УкрСоцбанку». Пообіцяли: «Ваня, ти не переживай, ми за рік усе виплатимо». А восени знову умовили Івана взяти їм кредит на своє ім’я. Іван цього навіть не пам’ятав. Потім були ще позики в кредитних спілках. Рік виплачували проценти, потім припинили…

На той час, із 2008 року, ми з Іваном стали жити разом. У 2014 році оформили свої стосунки офіційно. А з 2009 року почалися суди.... Із «Приватбанком» ми виграли суд. За рішенням Охтирського суду, договір поруки був визнаним недійсним, оскільки поручитель – хвора людина і не відповідав за рішення своїх дій. Для підтвердження цього факту мій чоловік пройшов обстеження у лікарні. Обласний і верховний суди винесли рішення, що наша застава-квартира належить «УкрСоцбанку», але Івана не виселяти. У 2019 році «Укрсоцбанк» перестав існувати, з’явився банк правонаступник. Час від часу мені телефонували з проханням вирішити питання. Останній лист-попередження про заборгованість у 30 000 $ був надісланий у 2018 році. Більше не було ніяких вимог. У серпні 2021 року Іван, мій чоловік, помер. Право на спадщину матиму тільки у лютому.

8 грудня мені телефонує сусід і повідомляє, що в мою квартиру ломляться 5 мужиків… До цього не було ніякого попередження - ні усного, ні письмового». 

НА МІСЦІ ПОДІЇ

Тож, 8.12.2021 року о 14.00 на вулицю І.Милославського (Якіра), 3 під’їхала автівка з представником банку і охоронної фірми і почали відкривати квартиру №7, для того, щоб її опечатати.

Мешканка квартири Олена на той момент була відсутня. Отримавши повідомлення від сусідів про ситуацію, вона приїхала, викликала поліцію, швидку допомогу, представника преси, зателефонувала на «гарячу урядову лінію» та в міську раду. Приїхала карета швидкої, поліцейські, слідчий та кореспондент газети. 

Представник банку (не назвався) сказав, що 5.02.2019 року об’єкт перейшов у власність банківської установи за рахунок урегулювання заборгованості. «Банку квартира не потрібна, банку потрібні гроші», - прокоментував він.

Працівники поліції не вмішувалися у процес. Спостерігали і «слідкували за порядком».

Слідчий Сергій Рєзнік вислухав обидві сторони, попередив про дотримання Закону, про надання правдивої інформації, запропонував Олені проїхати у відділення, вона відмовилася. Заяву до начальника Охтирського райвідділу поліції написала і вручила слідчому. Квартиру поставили на сигналізацію.

Наступного дня Олена віднесла в поліцію додаток до заяви. Там її ситуацію «розслідували» і порекомендували звертатися до суду.

Так потерпіла і збирається робити: «Представник банку говорить, що я не маю ніякого відношення до цієї квартири, і не можу туди зайти. Майже 12 років я там жила, і ми «воювали» із банками, судилися, втрачали спокій і шкодили нерви. Куди тільки не зверталися, щоб установити справедливість. Як може банк видавати кредити хворим людям? Як притягнути до відповідальності винних? Поки що все марно. Я відчула те, що в критичний момент ніхто тобі не допоможе - ніяка поліція, ніяка установа. Як виглядає соціальний захист інвалідів у нашій країні, у нашому місті?..»

Олена не збирається опускати руки, а буде відстоювати своє право на житло. Чи зможе суд відстояти людську гідність?

Валерія Бакуліна