Ми щодня проходимо певними вулицями Охтирки і не звертаємо уваги на старі й не дуже будівлі, споруди та інші об’єкти. Бо так буденно все, і так все звично… Та коли ти перетворюєшся на туриста у рідному місті, то місто оживає і розповідає про себе різноманітні історії.

Ми продовжуємо прогулянки охтирськими сотнями. І сьогодні разом пройдемося стежками, дорогами, коліями, вулицями й перевалками 3-ї сотні, яка включає в себе вулицю Сумську від початку до будинку під №111 із прилеглими перевалками, залізничним переїздом та околицями.

НЕПОРЯДОК

Зустрічаємось на зупинці «Автопарк». Але ніякого гаража там немає. Там, де від Сумської відходить вулиця Шандиби  -  «Продуктовий рай», реклама юриста... До чого це я веду? Що не покинута вулиця, а людна виглядає жахливо.  Сміття -  це ніби звична «болячка» нашого міста, та щоразу неприємні враження. Напроти -  провулок Бригадирівський, а далі Сонячний, Озерний, на околиці яких заростає, засихає озеро Чикалове… Вулиця Гончарна, колишня Дзержинського, починається від крамнички «Клас».

Та нам на провулок Благоєва, куди запросив у гості  громадський активіст, майже всім відомий Олександр Шнайдер. Йдемо повз вулицю Василя Шандиби, повертаємо на Петропавлівську… І поки дійдемо до господи Шнайдера, можна згадати історичні довідки щодо особливостей перейменування вулиць та провулків в Охтирці. 

БРІДОК

Йдемо по вулиці Шандиби. «…Колись по тій вулиці їздили возами, була піщана дорога і протікав струмок, який з’єднував два озера. В дощову погоду його переходили вбрід. І я знала, що живу на Брідку», - згадує Людмила Солоділова.

Інна Саватуліна теж мешкає на колишньому Брідку. Пані Інна додала ще цікавої історичної інформації. Її батько, Альберт Анфісович Саватулін, 1929 р.н. – українець, народився, виріс і помер в Охтирці. У татовому паспорті було зазначена адреса – вулиця Ширшова, а він казав «Брідок». Дід Анфіс – татарин, в Охтирку потрапив в період громадянської війни та й залишився в нашому краї назавжди. Інна пам’ятає татові перекази про їхню стару хату і великий двір, про період окупації. У них у дворі стояв танк і на постої були німецькі солдати. Тато – «дитина війни». Після визволення Охтирки працював на взуттєвій фабриці, шив валянки фронтовикам… 

Інна пам’ятає, що жила на провулку Дніпровському, по розподілу після технікуму поїхала у Свердловськ, повернулася у 1986 році додому, вже на вулицю Фебенка… Та вже й до Шандиби звикла. 

Та все ж, БРІДОК – як милозвучно звучить…

СПРАВА МАЙСТРА ШНАЙДЕРА

Провулок Пролетарський став Веселковим. А Благоєва не зачепила декомунізація. Що нам до болгарських керівників компартії, хай собі будуть. І  Паризька комуна хай собі буде… Мабуть, так подумали наші керівники.

А ми потрапляємо у затишний куточок Благоєвського провулку. Городи, старі й нові будинки і вигін посередині. Олександр Шнайдер мешкає тут зі своєю великою родиною більше 20 років. Він не тільки громадський діяч, а ще майстер по дереву. Саме за його ініціативи і зусиль з’явився дитячий майданчик. Все зроблено своїми руками, із підручних матеріалів. Дорослі й діти, великі й малі сходяться з усієї округи і культурно відпочивають. Баскетбольний щит, гойдалка, турніки, «веселі авта», столик. Все тут яскраве, барвисте і охайне. Олександр Михайлович контролює порядок, він такий! Заходимо у двір, а там - скриня! Справжня, українська, дерев’яна, на колесах, із Хухри. Люди замовили реставрацію своєї сімейної реліквії. І коли майстер її облагородить – заблищить дерево, заговорять таємниці і можна складати своє добро і зберігати для нащадків.

КРАЄВИДИ ПЕТРОПАВЛІВСЬКОЇ ВУЛИЦІ

У давнину ця вулиця іменувалася Повстяною. За совєтів назвали на честь Григорія Петровського, великого державного радянського діяча. Як з’ясувалося, одного із організаторів Голодомору в Україні. В 2015 році стару вулицю перейменували в Петропавлівську, на честь знищеної Петропавлівської церкви.

Тиха, зелена, заквітчана вулиця. Багато старих хат, вже оцинкованих або отинькованих деревом. Подекуди бовваніють дивовижні бовдури, і дрижать старі антени. Багато нових будинків різного періоду. Ось біля одного півонієве дерево, а на будинку вказано рік забудови – «1968». Олександр Скиба нагадав про «чехословацькі події». Історія асоціацій… І ми дійшли до залізничних колій. Бредемо охтирськими стежками до переїзду. Стара розкішна верба розвісила свої віти і спостерігає за рухом. Машин стало більше, а потягів не видно, і не чути. А колись частенько перекривали шлях біля шлагбауму. Гуркотіли товарні потяги в обидві сторони, а ми рахували вагони…

КОЛЕДЖ

Піднімаємось на узвишшя Сумської і чимчикуємо повз цегляно-шахову огорожу. Це вже починаються володіння «міста в місті». Так ми охрестили територію коледжу за годину. Тротуарна плитка встелена шовковичним килимом, та ще й липовим цвітом присипана. Старі споруди скніють, мовчать, там зупинилося життя, здається. Напроти – відкриті ворота лікарняного двору, бачимо авта «швидкої допомоги» і чоловіків у червоних уніформах. Розуміємо, що переживаємо непрості часи, пандемічні. Хай йому грець!

До життя нас повертає пані Надія Більченко. І починається наша екскурсія коледжем. Спочатку у дворі, а потім і в музеї. Ми не будемо вам нагадувати історію коледжу, бо вже розповідали раніше на сторінках нашої газети. Ви можете знайти інформацію «Віхи історії коледжу» за №15 від 14 квітня 2021 року. На сьогоднішній день нашому коледжу 123 роки. І першою віхою було Олександрівське училище, засноване у 1828 році. Першим керівником був П.Л. Гес-де-Кальве, за національністю француз. Нині керівник закладу – Андрій Ставицький, українець.

Надія Більченко, викладачка охорони праці, захоплена краєзнавчиня. Завжди з радістю ділиться своїми знаннями. 

Ми вже знаємо про місце, де стояла красуня Петропавлівська церква, а тепер трактор-раритет «Універсал». Разом з пані Надією ніби повертаємось у сторічне минуле Охтирки. Було не так як виглядає це нині. Закрийте очі і уявіть білосніжний храм, господарчі споруди, широку вулицю Санітарну, що тягнеться вниз від Сумської. Поряд Олександрівське училище і господарчі споруди і перших студентів ремісничого училища у форменних картузах «ОРУ»… Один із випускників -  Митрофан Кужєлєв, родом із Чупахівки, був ініціатором побудови і керівником вагранки, тобто ливарні у 1910 році. 

Тепер перша охтирська ливарня десь там на задвірках, під людськими городами, у чагарниках… Та все ще гарна, багряніє цегляними орнаментами. Знаходимо старі цеглини із штампом «МБ», і різними цифрами. Ще починаючи із 8 сотні, ми шукаємо стару цеглу, щоб зрозуміти хто, що, коли і де будував у місті Нашому…

Найбільше вразила КОМОРА. Дерев’яна, рублена красуня. Теж ніби захована від людських очей. Дякуючи пані Надії ми відкрили ще одну диво-локацію. А як рясно уродили яблуні в садку! Міжряддя просто встелені яблуками. Так шкода. І здається, як у казці, яблуня просить перехожих «обірвіть мене»… 

Нагадуємо, що в коледжі є й музей. Там вельми цікаво! Рекомендуємо.

ЗОШ №6

А ми переходимо у двір ЗОШ №6. Як уже відомо це була перша десятирічка, побудована із цегли Петропавлівської церкви, зруйнованої у 1935 році. Ми пам’ятаємо, що довгий час це була російськомовна школа №2 ім. Гагаріна. Сьогодні це дев’ятирічка». Відомо, що саме в ЗОШ №6 базується славнозвісний дитячий духовий оркестр під керівництвом Володимира Петрика. 

Колись тут була перша охтирська радіостанція, маячили щогли у дворі. Тепер гріють око шпаківні на деревах. 

ЛІКАРНЯ. БОГАДІЛЬНЯ

Туристи не можуть не помітити будинок з колонами.  Це напроти коледжу, провулок «Лікарняний» сповіщає перекошений вказівник. Та  й величну споруду теж треба причепурити. Бо легко можна підняти цеглину біля підвальних вікон чи довкола колон. І бачимо знову «МБ». Наразі в цій споруді – неврологічне відділення. А починало своє життя як «богоугодноє завєдєніє», богадільня для престарілих і калік при Покровському соборі. У 1890 році приписана до Охтирської повітової лікарні. Попечителем був охтирський купець Карл Вейсе, який жертвував величезні кошти для утримання богадільні.

У 1844 році почала діяти повітова лікарня. Це дві споруди, в яких донедавна були ортопедичне та хірургічне відділення. Попечителями були купці Федір та Карл Вейсе. У 1895 році Ревізійна комісія запропонувала Земським зборам встановити портрет Карла Пилиповича Вейсе у лікарні навічно. Де портрет? Дуже б хотілося побачити справжнього купця-мецената.

Про історію охтирської медицини читайте «Хроніку історичних нарисів» від Ганни Мучник, яка все своє життя присвятила медицині, наразі очолює кабінет «Клініка дружня до молоді».

І ДАЛІ ПО СУМСЬКІЙ

Відразу за школою одна із архітектурних окрас міста, колишня лабораторія санстанції. Колись була споруда приємного фісташкового кольору з характерним фігуристим шпилем. Після ремонту не видно тріщин, немає шпиля і змінився колір.

Переповнені враженнями, крокуємо далі. А далі - така колоритна українська хата. Із двору виглядає пані Надія. Вона приїхала в гості із Києва. Повідала нам, що ця хата колись належала монастиреві.

І далі все кам’яниці, кам’яниці… Деякі вже осучаснені, інші в стадії оновлення світять обдертими дерев’яними ребрами і залишками старих цегляних фрагментів. Ось білить свій будинок, точніше свою половину, Володимир Шевченко. Він розповів: «Три будинки по Сумській №№ 39, 41, 43 – колись належали настоятелю Петропавлівської церкви Прядкіну. Їх так і називали раніше - попівські хати. Піп Прядкін будував собі і своїм дітям… Навіть підземний хід від будинку до церкви був. Та чи довго ще витримають ці будинки, хтозна. А все із-за фур, які руйнують дорогу і наші хати». 

Навпроти - «будинок з медальйонами», білосніжний колишній дитбудинок, тепер у ньому навчаються охтирські ліцеїсти із «ДНЗ ПТО учнівської молоді». 

Іще одна архітектурна окраса вулиці Сумської, 3-ї сотні, Охтирки – споруда прокуратури. Біло-блакитна палітра і жовто-блакитний прапор. Все в порядку?!...

І завершуємо свою подорож алеєю козацько-гусарської слави. Про що свідчить камінь і вказівник. А здається, що це місцевий Торговий ряд. В колишніх фабричних цехах виготовляли медичні меблі, тепер продають все, що треба…

До зустрічі на наступній сотні!

Валерія Бакуліна