Головна arrow Розділи arrow Життя та люди arrow До 380-ї річниці заснування Охтирки. 6 сотня
До 380-ї річниці заснування Охтирки. 6 сотня Печать
Автор Админ   
03.08.2021 г.



 Мандрівка з присмаком Парижу та сяйвом космосу

- Я наче на екскурсії в якомусь іншому місті побувала, - прокоментувала Таня Глубока нашу мандрівку.

А ми подорожуємо рідною Охтиркою, продовжуємо відкривати для себе й для інших сотні міста нашого. Цього разу пройшлися по 6-ій. 

Ви знаєте, шановні охтирчани, це якесь диво, щоразу на кожній наступній сотні відкриттів все більше й більше. Ми дивимось на рідне місто очима туриста, по дорозі трапляються невипадкові зустрічі, ми занурюємося в історію декількох століть і констатуємо сучасне становище.

ЗОШ №2

Зустрічаємось на вулиці Миколи Хвильового. Так приємно, що вулиця носить ім’я українського письменника, та ще й нашого земляка. А люди ще ніяк не звикнуть і згадують Фурманова.

Ми йдемо кам’яними лабіринтами і виходимо на провулок Сумський до ЗОШ №2. Школа відразу нам сподобалась своїми палітрами, дизайном, теплими кольорами. У проймах білосніжних квадратів вкраплення фісташкового й помаранчевого відтінків, колони кольору м’яти й морської хвилі одночасно. Вишукані й доглянуті петунії у дизайнерських різнокольорових горщиках радують усіх і кожного. І так багато сонця ллється на парадний вхід, що неможливо не зайти всередину. Та все ж спочатку віддаємо шану нашим Героям України, учням ЗОШ №2: Руслану Рєдькіну, Руслану Білану, Олегу Бірюку і воїну-афганцю Юрію Котелевцю. Поклали свіжі сухоцвіти, помовчали... Вічна пам’ять нашим захисникам і уклін за мир у нашому місті.

У фоє школи розуміємо, що тут космос має значення. На стінах – графіка польоту, вікна-вітражі-колажі і відразу тобі будова сонячної системи. Ось куди затягнуло нас сонце. Хочеться піднятися ще вище, до музею космонавтики. А він аж на 3-ому поверсі. Ми не домовлялися щодо екскурсії, то й не попали, в школі ремонт, зустріли завгоспа. З ним піднялися вище, де своєю щирою посмішкою зустрів нас перший космонавт Юрій Гагарін. 

Нагадаємо коротко біографію школи. Охтирська ЗОШ №2 була заснована у 1930 році. І перша її будівля була по провулку Ілліча, 10. У 1938 році школа «переїхала» на вулицю Фрунзе, 44. У 1967 році школі було присвоєне ім’я Юрія Гагаріна. Це була російськомовна школа в Охтирці. У 1972 для ЗОШ №2 була зведена нова сучасна будівля по провулку Сумський,35. Школа стала україномовною, але ім’я Ю.Гагаріна «по дорозі» зникло. У 1988 році в школі за ініціативи вчителів і учнів було засновано музей космонавтики, який співпрацює із ветеранами Байконура. З 2002 року у ЗОШ №2 діють класи економічного спрямування. Директор школи – Світлана Бондаренко. Саме завдяки її старанням і креативності школа має доглянутий вигляд, зразковий музей і успішних учнів. 

ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ

Ми повертаємось на вулицю Перемоги. Наступний пункт нашого маршруту – дитяча лікарня. По дорозі роздивляємося старі будинки. Вірогідно, століття два тому тут мешкали охтирські багатії. Після жовтневого перевороту їхні будинки експропріювали і стали вони «жилкопівськими», на декількох власників. 

Повертаємо у напрямку дитячого лікувального закладу. І відразу бачимо такий симпатичний старовинний особняк. Які двері! Високі, вузькі, благородного синього кольору, фарба вже потьмяніла й полупилась, та від того двері не втратили своєї принадливості. Впритул до них - продовгуваті вікна. Звичайно, двері давно не відкривалися, давно вже замкнені. І їх шкода, як покинуту людину… Їх би відреставрувати. Господарів тут двоє, точно. Трава скошена на рівні дверей, акурат посередині будинку. А місцеві щодня проходять повз цю красу і не помічають… 

Ми підійшли до колишньої дитячої поліклініки. Колись, тут було гамірно і людно і багато діточок із матусями-татусями. Тепер тут тихо… пустка. І лише дикий виноград робить свою роботу, плететься по стінах, ніби ховає минуле. А далі – дитяча лікарня. Старе приміщення зведене в 1934 році, ще раніше – молочна кухня. Нова споруда дитячої лікарні побудована в 1980-ому.  Молоденькі деревця заповнили пустку. Торохтить мотокоса, пахне свіжоскошеною травою. Дитяча лікарня працює у новому приміщенні. Під’їжджають автівки, видно людей у білих халатах. Дитячий майданчик чекає на своїх гостей. А нас притягує старе приміщення дитячої лікарні. Добротне з виду, але покинуте, із забитими дверима, дошками навхрест, наче у нас війна. 

Сумні йдемо далі зеленим садком, щоб вийти на вулицю Зіновія Гафановича, славного керівника заводу союзного значення.

ХТО ДЕПУТАТ НА ВУЛИЦІ ГАФАНОВИЧА, 28?

- Ой, нарешті я вас діждалася! Може хоч ви мені допоможете, - нещасна з виду жіночка поважного віку з двома палицями розповідала про щось косарю, а потім звернулася до нас. Ми розпитували про вулицю Гафановича, а жіночка намагалася швиденько нам про все на світі розповісти. Запрошує до себе, показує світлини, грамоти, розповідає про сім’ю, школу, роботу. Ольга Косарєва впізнає в ній свою вчительку, Надію Опанасівну Рудіч. А та згадує її маму: 

-  Я пам’ятаю Тимофіївну. Вона проводила екскурсії для моїх учнів по швейній фабриці. Вона була королевою швейної фабрики, висококультурна, інтелігентна, модна, завжди вишукано одягнена. 

 - Боже, як приємно, коли згадують добрим словом мою маму. Її нема вже 31 рік на цьому світі і сьогодні моя вчителька згадала про неї. Анастасія Тимофіївна Косарєва з 1949 по 1986 працювала на швейній фабриці, пройшла шлях від майстра до керівника планово-економічного відділу. 

Так несподівано дізнаємося про особистостей Охтирки.

Надія Опанасівна хвилюється, плаче, радіє, все намагається щось подарувати на згадку, показує свої вишивки. Нас вразили старі світлини її батьків, учителів. На столі біля ліжка світлина її чоловіка – Бориса Івановича. Він на «Промзв’язку» працював 60 років в інструментальному цеху.

Діти не в змозі їй допомогти, онук – інвалід. Приходять працівники із соціальної служби. Але не видно спокою і затишку в цій оселі. Залізна огорожа двору скоро впаде. «Її намагаються спиляти місцеві наркомани. Мені страшно від цього по ночам», - бідкається жінка. Вона не знає, хто депутат на її окрузі. Просила допомогти. Хто депутат на вулиці Гафановича, 28?

Ви пам’ятаєте, що це колишня вулиця Зв’язку, побудовано робітниками заводу «Промзв’язок» для себе. Жили, працювали поряд, піднімали дітей, справляли чергові ювілеї своєї вулиці. А потім не стало «Промзв’язку», діти роз’їхались, відходять у засвіти робітники. І як констатувала Надія Опанасівна: «Тут залишились старі люди та вештаються наркомани». Не хотілося б так доживати.

МИТЦІ НА ВУЛИЦІ ПЕРЕМОГИ

По дорозі вимушені фіксувати реалії: величезну купу сміття у дворі багатоповерхівок. І далі дворами виходимо на вулицю Перемоги. І після сумної історії переходимо до світлої. 

«Той, хто втілив свій талант у камені та просторі» сповіщає меморіальна дошка на фасаді будинку під №13. Тут працював головний архітектор Охтирки Михайло Новосєльський впродовж 35 років, з 1975 по 2010 р.р. Багато задумів втілив у життя Новосєльський. І ми їх щодня бачимо. Іще він мріяв перетворити вулицю Леніна на проспект. А маємо те, що маємо - колишня вулиця Харківська просто міняє назви.

І початок вулиці змінив свій стиль. Замість старих особняків виросли багатоповерхівки і вряд крамниці, супермаркети ще й вуличний базар. 

У 1860-х тут проживало охтирське дворянство. І родина відставного полковника Степана Бабаніна також тут мешкала. Одна із їхніх доньок, Марія, вийшла заміж за полтавського попечителя дворянства Полтавської губернії Костянтина Башкирцева. У 1858 (1860) році в них народилася донька Марія. Вона прожила дуже коротке життя, лише 26 років. Але стала знаменитою на весь світ художницею, як і запланувала собі змалку. У її творчому спадку понад 150 картин і знаменитий щоденник. Марія Башкирцева – перша жінка-художниця, чиї картини виставили в Луврі, де вони зберігаються і дотепер. 

Українська французька художниця народилася в Диканьці, об’їздила всю Європу, мешкала, творила в Парижі, похована в родинному склепі на цвинтарі Пассі, в Парижі. А в період з 1866 по 1870 років маленька Муся разом із матір’ю (батьки розлучилися) мешкали в маєтках Бабаніних в Охтирці і в Черняхівці Харківської губернії.

І от саме сьогодні, 23 липня ми знову зустрічаємося з Марією Башкірцевою в студії охтирської мисткині Світлани Бєлік.  Роздивляємося портрети молодої художниці, привабливої панянки із серйозним поглядом, та її картини. Життя Марії Башкирцевої пролетіло яскравим метеоритом у свій час і залишилось світити над вічністю.  

«О, панно Маріє, вже півстоліття ділить нас, вже вітер віє…»  - український поет Євген Маланюк писав про Марію Башкирцеву у 1927 році… Випадковостей не буває, все закономірно впродовж століть.

Світлана Бєлік також знаменита в Охтирці і за її межами. В Охтирському краєзнавчому музеї ви можете помилуватись колекцією ляльок-мотанок. На новорічні свята діти потрапляють у казку зі сніговиками. Шкіряні вироби Світлани Бєлік замовляли навіть президентам України та Казахстану. Пані Світлана навчила багатьох охтирчанок створювати свої шедеври. 

Вчителем, порадником і натхненником Світлани був Іван Григорович Шаповал. «Мені його так не вистачає», - зізнається майстриня. Усім не вистачає поважного громадянина Охтирки. Подарунок від Івана Григоровича – картина «Бог Зими. Дюдя» не дає забувати, що ангели поруч. 

У Світлани Бєлік ми наче опинилися на бульварі Монпарнас у Парижі. Сидиш на східцях і рукою можеш доторкнутися до Ейфелевої вежі… 

Отак ми трохи помріяли, запиваючи квітковим чаєм, вприкуску із куземинськими горішками, медовими цукерками, яблучно-смородиновими пастилками та ще й соковиту диню скуштували. Пані Світлана вміє дивувати. І те, що вона задумала – обов’язково вийде на всі 100%!

ЗОШ ІМЕНІ БОРИСА АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА

Це колишня чоловіча гімназія, інтернат, просто гімназія, опорний заклад і, нарешті, ЗОШ імені Антоненка-Давидовича. Нині його очолює Наталія Шейко.

В нашій газеті ми неодноразово писали про цей навчальний заклад, про його історію, про учнів, які стали відомими на весь світ. У будинку з колонами у фоє стоїть бюст Якова Щоголіва. А біля старого корпусу є Літературний музей Антоненка-Давидовича. 

Хочеться ще раз нагадати про знаменитостей, які навчались в охтирській чоловічій гімназії: Яків Щоголів, Василь Ємець, Микола Зеров, Микола Хвильовий, Стефан Таранушенко, Борис Антоненко-Давидович, Іван Багряний, Сергій Миротворцев, Михайло Гурєвич. 

Кажуть, що вже оголошено тендер на ремонтні роботи в головному корпусі школи. Що ж, будемо сподіватись, що невдовзі історична споруда буде відремонтована і там знову будуть навчатися діти, а туристи побачать достойне історичне приміщення і меморіальну дошку з іменами світових знаменитостей.

А планетарій?! Мало не забули! Стоїть собі пишається, відремонтований, білосніжний... А коли ж це приміщення наповниться космосом, планетами, зірками?.. 

У гімназійному дворі тихо. Літо. Канікули.

До зустрічі, на наступній сотні!

Валерія Бакуліна

ImageImageImage Image


 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg