Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Місто arrow Відкриття у Староіванівському старостаті
Відкриття у Староіванівському старостаті Печать
Автор ГородА   
27.07.2021 г.



Про село Сосонку ми вам розповідали ще на початку року, пам’ятаєте? Минулого року Оксана Тиха взяла участь у Всеукраїнському проєкті «Неймовірні села України 2020» і увійшла у 8-ку фіналістів. 

- А що там дивитись, у тих селах? – зневажливо відмахнулись деякі охтирчани від пропозиції відвідати села Староіванівського старостату. 

Про село Сосонку ми вам розповідали ще на початку року, пам’ятаєте? Минулого року Оксана Тиха взяла участь у Всеукраїнському проєкті «Неймовірні села України 2020» і увійшла у 8-ку фіналістів. «Я хотіла, щоб про моє рідне село Сосонку дізналося більше людей». Ми дізналися і захотілося ще й побачити на власні очі. І вже тоді, у лютому, в «Українському клубі Охтирки» запланували мандрівку в неймовірне село Сосонку. 

За пів року Оксана Тиха була призначена бібліотекаркою і завклубом у Старій Іванівці. Сама дізналася більше про весь Староіванівський старостат і запропонувала й нам відвідати всі села, які належать до цього округу: Стара Іванівка, Будне, Поділ, Сосонка, Піски, Климентове. Ми погодились і не пожалкували. Іще раз пересвідчились, що прекрасне поряд, Україна дивовижна, Охтирщина має шалений потенціал зеленого туризму.

БУДНЕ

Отже, першим у нашому маршруті – село Будне. Їдемо туди повз Чернеччину, через Новопостроєне, а через 2 км вже й наше Будне. Поки що мало відомо про історію виникнення села. Але питання з’являються по дорозі. От, наприклад, Новопостроєне називають Чортівкою. Чому?

Щодо назви «Будне» є припущення, що тут жили древні поселення будинів. Можливо, від цього й назва пішла. Довкола нас є села Буди, Будища, Будилка, а у нас Будне. Будини – не кочівники, а осілий (будівничий) народ. Треба шукати інформацію, бо скоро жодного будинку не залишиться від Будного. Наразі, в селі мешкають 12 жителів. Стоять старі хати, заростають чагарниками. Заростає все довкола: і цвинтар, і пам’ятники. Обеліск визволителям села «гордо» виглядає за деревами. Підходимо ближче, щоб роздивитись, який він? А він незвичайний, нестандартний. Та все одно, нікому став не потрібний. Сумно. А ще сумніше дивитися на купу цегли на місті клубу. Культурна катастрофа в прямому значенні слова. 

«При радгоспі Будне цвіло, тут були найродючіші землі», - говорить екскурсовод Оксана.

Зате природа й досі захоплює величчю, простором, різнобарв’ям. Неподалік цегляної купи стоять могутні дуби. Їхній вік мабуть років 200-300. Та ніхто про них не згадує... 

Мандрівники нарвали материнки, пройшлися сільською дорогою, зупинились біля цвинтаря. Побачили дві доглянуті могили – визволителям села, і воїну-афганцю Яреську.

Поїхали далі, на Стару Іванівку. Обабіч дороги розпростерлися широкі лани соняшнику й кукурудзи. А що ж іще? А ще й цього мало, виявляється. Сучасна могутня техніка викорчовує лісосмугу, яка залишилася обабіч дороги. А по законам екології – це порушення! Хто дозволяє? Нові господарі – самі собі господарі, їм закон не писаний, як бачимо.

СТАРА ІВАНІВКА

Зупиняємось на узвишші понад селом. Воно розкинулось там унизу. А тут – рай… 

-  О, астрагал! – вигукує пані Новосєльська, а вона знається в травах. А скільки буркуна, він же ж такий корисний! Можна заготовляти.

Мандрівники розтеклися по узгір’ю, схилах, рвуть трави, фотографуються, милуються незрівнянним ландшафтом. Оксана, наш екскурсовод, розповіла спогади старожилів про цю місцевість в роки Другої світової. Під час визволення у 1943 році на цих схилах стояла німецька артилерія. А внизу, аж ген за хатами, перед лісом болотиста місцевість із цікавою назвою «Кримка», там сиділи наші солдати. І були вони для німців – як на долоні. Після декількох атак вся Кримка була вкрита трупами радянських солдат, вся червона… Так вони там і залишились, навічно поховані в болоті. Люди й досі бояться туди ходити.



Спускаємося вниз, у село. У центрі, як і скрізь, клуб, сільрада, ФАП, магазин, школа, дитсадок, гуртожиток. Правда, деякі будівлі, вже не діють – дитсадок заріс чагарниками, школа теж «мовчить», заростає бур’янами. На території школи – дерев’яна мереживна альтанка і колодязь – витвори мистецтва місцевих майстрів. Пустує в заростях і спортивний майданчик. Живий острівець -  засаджена квітами стежка до ФАПу. Значить, люди є. Але їх не видно, мабуть зайняті в господарці. Один чоловік спостерігає із здивуванням, що це за люди в село приїхали? Невже туристи? Одна тітонька запитала: «Це вас прислали, чи по своїй волі?..» 

А колись же тут вирувало життя! Радгосп імені Димитрова спеціалізувався на вирощуванні полуниць. На схилах шуміли сади, в яких росли яблука, груші, вишні, смородина, малина. Щоліта приїжджали студенти й школярі й заробітчани на збір фруктового урожаю для всієї країни. Пані Оксана навела статистику – тонни фруктів і ягід збирали і відправляли по всьому Радянському Союзу.



Ще раніше, ніж в Охтирці в Старій Іванівці уже був пивзавод Зіверта. Маєток пана Зіверта знаходився десь наверху понад школою. Після революції, коли вже більшовики прийшли до влади, у 1920-х в Старій Іванівці була створена перша  комуна «Червона зірка». Про що написав у нарисі «Крокви над табором» Іван Багряний у 1931 році.

Давня історія села нагадує, що багато чого було в Старій Іванівці. А тепер – тиша. Садки поступово викорчовують. І посіють сою, кукурудзу або соняшник… Нема маєтку нагорі, немає  радгоспу, майстерні, школа, дитсадок стоять пусткою. І клуб стояв замкнутий. Бо не було опалення, колишній голова повирізав навіть батареї. Стеля сиплеться, небезпечно ходити. «Сміливі завжди мають щастя» і  ми підіймаємось у бібліотеку на 2-й поверх. Видно, що тут теж колись було життя – книги на стелажах і під дверима у зв’язках (Оксана рятувала від завалів). Роздивляємось. На столі лежить книга Михайла Грушевського «Як жив український народ?». Ну дуже символічно!

На столику альбоми, листи, світлини. «Це розповіді та листування наших школярів з родинами загиблих воїнів-визволителів села, що поховані в Старій Іванівці. Коли я їх читала – мурашки по шкірі. Бо це не пафос-офіціоз, а листи подяки і розповіді про долі людські того часу. Збираюся все це привести до порядку і створити музей», - говорить Оксана.

А на стінах картини! Якісь у стилі примітивізму, та містичні у стилі Далі. В правому кутку внизу підпис автора «…Курінний. 1939р» (!..) Курінних у селі багато. Пані Оксана продовжуватиме свої краєзнавчі пошуки.

Коли є школа і бібліотека – село живе. Бібліотеку відкрили, значить життя продовжується. Від «Українського клубу Охтирки» сільській бібліотеці в дарунок альманах «Зі мною завжди» і копія нарису про Стару Іванівку «Крокви над табором» І. Багряного.

Пам’ятник воїну-визволителю та плити з іменами загиблих біля сільського клубу виглядають геть непривабливо – облуплені, обшарпані… Та ще й прізвища загиблих неправильно вказані, як вияснилося із листування школярів. Так і не виправили…

ПОДІЛ

Поділ здивував  порядком, охайністю і доброю дорогою. За дорогу сельчани дякують Григорію Задорожному – герою Радянського Союзу. Його донька Тетяна домоглася, щоб на Подолі зробили дорогу. В селі живе багато дачників.

Поділ – це також історія про перших комунарів і колишнього пана Дворського.  Територія, на якій стояв його маєток і досі зветься «Дворщина». Але там уже й сліду не лишилося. А можливо й лишився, та нинішні мешканці нічого не кажуть. Оксана повела нас нагору, де похований Рудольф Йосипович Дворський. Звичайний хрест, світлина з якої дивиться солідний чоловік. Ну так, у нього колись і цегельний, і пивоварний заводи були. Старі люди кажуть, що Дворський добрий пан був.

Вивіска «Магазин Поділ». Звичайний цегляний будиночок. А всередині – музей старожитностей! Нічого собі! Це родина дачників із звучним прізвищем Скрипка зібрали стародавні експонати. Припадали вони пилом-павутинням. І ось мали приїхати ми, «Український клуб Охтирки». Оксана навела порядок… і музей вразив зібранням: прялка, плотницькі інструменти на стіні, рахівниця на столі, телефони по кутках, гітара на возі, і ще багато чого, і посидіти можна на  старих радянських диванах…  

Перепочинок у нас був у затишній бесідці на березі Ворскли. Білий пісок, золота вода від сонця, дерев’яна кладка, біля неї човен… А за річкою ліс. «Там був цегельний завод!» - показує Оксана. Роздивляємось, купаємось.  Місцеві господині Тетяна Галкіна й Тетяна Руденко нас уже зачекались. Пригощали на Подолі затіркою у глиняних горщиках! І смаженими пиріжками з картоплею. Смакота! А на десерт – вишукане біле вино із місцевих трав. Це авторська таємниця Оксани Тихої. 

Сільські господині вміють готувати, вміють подавати. Бесідку прикрасили гілками липи й рушниками. Все, що створює настрій у кращих українських традиціях. 

СОСОНКА

Це вотчина Курилів. Та що від них залишилось? Бруківка, будинок управляючого і споруда для зберігання спиртових цистерн. У 1980-х був живий іще маєток Матвія Курила. Та чомусь ця прекрасна споруда муляла тодішньому керівництву. І вирішили вони її знести. Пригнали техніку, почали руйнувати, а стіни такі міцні, що стоять собі. Пригнали більше техніки, ще могутнішої. Довго билися із старим будинком… Справилися, знесли, не залишилося панської краси. Та за деякий час керівник радгоспу, товариш Гопко, почав хворіти, не міг заснути, бо йому вчувалися кроки і постукування ціпка, ніби йде і йде Курило, гнівається… Невдовзі Гопко помер. Отакі справи. Легенди не виникають на порожньому місці... 

У центрі села на узвишші застиг у камені солдат. Знову ж таки пам’ятник визволителям села. Хто автор – невідомо, але він разюче відрізняється монументальністю і стилем від стандартних. 

У селі ще є три ставки з лебедями. Поряд Ворскла і заповідна територія Гетьманського національного природного парку.

На жаль, ми не побували в Пісках, і проїхали повз Климентове (не вистачило дня). А там також є про що згадати. Піски – історія з вузькоколійкою «Охтирка-Гадяч», яка не встояла, розібрали. А на Пісках була зупинка і стояв станційний будиночок.

Климентове - це шикарні пляжі на Ворсклі, асоціації з млинами на Ворсклі. Вони збережені тільки на світлинах і в наших спогадах про дитинство.

Тож, не все ми додивилися, але й того, що почули, побачили і спробували - достатньо, щоб із упевненістю заявити: «Тут є всі складові зеленого туризму: неймовірна природа, найчистіша річка Ворскла, захоплюючі історії, музей старожитностей, українські традиції, привітні господарі, і поряд Гетьманський НПП. Не вистачає одного – належної організації туристичного сервісу. Все тримається на ентузіастах. За що «Український клуб Охтирки» щиро вдячний Оксані Тихій, Тетяні Галкіній, Тетяні Руденко.

Валерія Бакуліна


 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg