Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow До 380-річчя заснування Охтирки. 9 сотня
До 380-річчя заснування Охтирки. 9 сотня Печать
Автор Админ   
20.07.2021 г.



Покровський Собор належить до історичного центру міста. А за ним починається 9 сотня. І цього липневого дня ми туди й помандруємо.  

«Липневий день догорає вогненно вгорі й сходить липовою млостю внизу. Цоколь собору потопає в морі липового цвіту, в океані пахощів, у синій прохолоді мрійного затінку, через те здається, що цілий собор – це корабель, який став у затишній бухті, кинувши якір на час, щоб завтра пливти далі». (Іван Багряний. «Людина біжить над прірвою».1965р.)

Іван Багряний допомагає нам у мандрах по місту Нашому, розставляє орієнтири. Покровський собор - величний і неповторний нікуди не подівся, стоїть собі, пишається. Собор визнаний одним із 7 чудес Сумщини, туристичним магнітом Охтирки. Сюди 15 липня з’їжджаються паломники, щоб побачити чудотворну ікону Охтирської Божої Матері. Покровський Собор належить до історичного центру міста. 

А за ним починається 9 сотня. І цього липневого дня ми туди й помандруємо. 

ІЗ ІСТОРІЇ ВУЛИЦЬ

9 сотня невелика. Це вулиці та провулки названі на честь відомих та знаменитих людей: Чикала, Мішечкіна, Грабовського, Челюскіна, Майтюренка, Багряного, Лєбєдєвої, Лєрмонтова. Майже всі зазнали перейменування під час декомунізації або ще й раніше. 

Вулиця Грабовського колись називалася Нижче Котелевська, Молотова, 40 років КП(б)У, Грабовського. Павло Грабовський – український поет-революціонер. Навчався в Охтирській бурсі, співав у церковному хорі. За любов до України і боротьбу за волю був засланий до Сибіру. Помер у засланні, у Тобольську, у віці 38 років: «Українці, браття милі, відгукніться, де ви є, чи живі ще, чи в могилі?..»

По вулиці Грабовського, 61 народився і жив великий український письменник Іван Багряний. Тут і досі стоїть будинок, в якому жили Лозов’ягіни різних поколінь… У 2006 році на стіні будинку була встановлена меморіальна дошка на честь Івана Багряного. Наразі там живуть люди іншого українського роду. Хоча давно вже пора створити Літературний музей, як, наприклад, Сковороди у Сковородинівці…  Прикладів багато, бажання охтирської влади немає і до цього часу. І мешканці садиби потихеньку змінюють вигляд знаменитого будинку. А туристи періодично приїжджають в Охтирку, цікавляться і дивуються, що будинок всесвітньовідомого письменника зберігся... 

Треба зазначити, що колись на Нижче Котелевській побудували свої будинки багато Лозов’ягіних. По вуличному їх називали «Петрушками». Великий рід був. Дехто й досі там живе. Чоловіки були гарними мулярами-пічниками, майстрами. А жінки – гарними кравчинями. 

А на початку вулиці Грабовського мешкає сучасний охтирський художник Сергій Степанов, член спілки художників України, постійний учасник різноманітних мистецьких виставок і конкурсів. Його батько також був художником, в охтирському краєзнавчому музеї є його картини.

На розі вулиці Грабовського та провулку Челюскіна зберігся старий будинок, який оновлюють теперішні господарі. А раніше, до Жовтневого перевороту, тут діяла школа шляхетних дівчат, де навчали етикету і премудростям рукоділля. 

Вулиця Григорія Чикала раніше називалася ім’ям німецького комуніста Тельмана. А ще раніше, до Жовтневого перевороту, тут взагалі була Сінна площа, де проходили базари та ярмарки. Григорій Чикало – охтирський купець, його ще називали «картузником», шив і продавав гарні картузи. Слід по собі Григорій Чикало залишив величний – Спасо-Преображенський собор, побудований у 1905 році. Ще раніше на кошти Чикала в Охтирці побудували 1-й готель, потім 2-й. Перший і досі стоїть на вулиці Незалежності, а другому, той що Гостиний Двір - Будинок офіцерів – не пощастило… Зберігся будинок Григорія Чикала, де мешкала його родина. Тепер там реабілітаційний центр. 

Провулок Якова Майтюренка раніше був Інтернаціональним. Певний час на цьому провулку квартирував охтирський режисер і актор Майтюренко. А потім міська рада виділила йому житло на провулку Челюскіна, де він проживав із своєю родиною. На фасаді Чернеччинського РБК (а колись же був Охтирський!) встановлена меморіальна дошка Якову Майтюренку, режисеру Народного театру Охтирки із 1922 до 1970 року. Музичним керівником якого була Ольга Рєзнікова, дружина Якова Якимовича. Колись в Охтирці був театр, де ставили українські п’єси, і «Лісову пісню» також…

Вулиця Якова Майтюренка, 19. Для багатьох охтирчан відома адреса. Спочатку, ще до Другої Світової війни тут діяла насіннєва станція. В період окупації – будинок перетворився на готель для німецьких солдат. Після визволення Охтирки – тут зупинялися радянські пілоти. У повоєнні роки тут діяв Будинок немовлят. В радянський період будівля переформатувалася в офтальмологічне відділення, головним лікарем була Генрієтта Красовська. Довгий час будинок стояв порожній, а величезне подвір’я з розкішним садком заростало бур’янами. Мінялися власники… Останнім став депутат Верховної Ради, люди кажуть. І на сьогоднішній день будинку з цікавою історією вже немає, розібрали по цеглині, деревині і виставили знову на продаж…

По провулку Майтюренка мешкає і Сергій Свердлов, син відомого охтирського краєзнавця Григорія Свердлова. Батько і всі 4 сини навчались в Охтирському технікумі. Григорій Іванович був викладачем і засновником музею історії найстарішого навчального закладу. Сергій Григорович продовжує справу батька, збирає і зберігає цікаву інформацію про наше місто, старий побут своєї родини, а ще захоплюється моделюванням. Сергій Григорович ділиться спогадами своїх рідних: «В період НЕПу в Охтирку повертались колишні гусари, ті що воювали і в білій гвардії, і в червоній. Міська влада дозволила їм будуватись в Охтирці, так були «прорізані» провулки Челюскіна, Кронштадський і Бєломорський. Це вони так і назвали. Пам’ятаю ще старий міський стадіон. Там постійно проводилися міські турніри з футболу. Команд було багато, бо на кожному заводі, колгоспі, військовій частині була своя футбольна команда. Найбільше перемог завоювала команда ракетників «Звєзда».

Провулок Кленовий - колишній Кронштадтський. Одна із роду Лозов’ягіних, Наталя Григорівна Бєлік, наразі там мешкає із чоловіком Володимиром. Після школи закінчила хореографічне училище. Для виступів на сцені батько Григорій Петрович, відомий чоботар, пошив доньці червоні чобітки, які вона зберігає дотепер. Після училища Наталя Григорівна працювала завклубом у селі Стара Іванівка, потім завідувачкою бібліотеки на Охтирській швейній фабриці. А зараз на пенсії, розводить квіти, полуниці та приймає в гості своїх дітей, онуків та весь свій рід, які люблять збиратися в Охтирці, приїжджають з усіх куточків України.

Провулок Олександра Мішечкіна нагадує охтирчанам про одного із очільників міста. Олександр Якович «піднімав» Охтирку після Другої світової.

Провулок Багряного колись іменувався Біломорським. 30 років тому Україна стала незалежною. Ім’я Багряного можна було згадувати, зняли нарешті табу радянської системи, та комуністи й досі не вгамуються. Якимось дивом, ще до декомунізації за ініціативи колишнього директора музею Олександра Галкіна, провулок Біломорський перейменували в Багряного.

Провулок Каховський знаходиться десь на краю 9 сотні. В 2014-ому році туди переїхала з окупованого Луганська родина художника Сергія Жидєля. Сергій Петрович, нині покійний, був головою Луганського осередку спілки художників України. В Охтирці продовжував свою творчість і допомагав Успенській церкві. Художник був схожий на святого Миколая і виконував добру місію на день святого Миколая. Нещодавно відкрилась виставка картин Сергія Жидєля в Сумському виставковому центрі. А коли ж в Охтирці буде?

Провулок Лєрмонтова. За легендою, в охтирському гусарському полку служив російський поет Лєрмонтов. Тепер на цьому провулку живе охтирська поетеса Галина Будянська.

Провулок Любові Лєбєдєвої нагадує про період Другої Світової війни. Любов Лєбєдєва була радянською розвідницею-радисткою. В 1969 році в Охтирці поставили пам’ятник на її честь.

Провулок Челюскіна нагадує охтирчанам про російського полярного мореплавця. А на провулку Челюскіна в Охтирці жив режисер Яків Майтюренко. У затишних тінистих подвір’ях розташовані дві станції: насіннєва і санітарна. Насіннєва належить до управління сільського господарства Охтирського району, діяла до початку 2021 року. Наразі – заростає бур’янами. А на території санстанції кипить ремонт, поклали асфальт, насадили квітів.

Десь там на околиці 9, 8 та 10-ї сотень простяглась знаменита левада. Наталя Бєлік Лозов’ягіна в ці дні згадує про своє дитинство: «На нашому краї завжди святкували Купалу. Зранку дітвора йшла на леваду, наривали трав і квітів, плели вінки. Дорослі ставили Купалу, діти заквітчували споруду різнотрав’ям. Потім на вулиці, біля дядька Павла Бурдуна, було застілля на вулиці, співи, танці. Розводили багаття, стрибали через нього, все як у давнину…».

Така маленька сотня, а яка багата на митців, купців, героїв різних епох… . І це ж, звісно, не всі історії. Згадуйте й діліться. А ми підемо далі…

До зустрічі, на наступній сотні!

Валерія Бакуліна


 
on_110221.gif

bezp_181120.gif

Реклама
Реклама

express.gif

Реклама
Реклама
pam_100221_02.jpg